Зберігаючи спадщину наших предків, ми відзначаємо 99-ту річницю відходу вічності етнографа Гнатюка.
Етнограф, фольклорист, мовознавець і громадський діяч Володимир Гнатюк значно вплинув на розвиток української гуманітарної науки. 6 жовтня відзначається 99 років з моменту його смерті.
До знакової дати Еспресо нагадає про видатну особистість, чий внесок залишив незгладимий слід в історії української науки та культури.
Володимир Гнатюк з'явився на світ 9 травня 1871 року в селі Велеснів, яке нині знаходиться в межах сучасної Тернопільської області. Первинну освіту він отримав у своєму рідному селі, а згодом продовжив навчання в гімназіях Бучача та Станіслава.
У 1880 році, натхненний антологією поезії львівських студентів, Гнатюк вирішив завести зошит, куди почав занотовувати народні пісні та легенди. Цей зошит став основою його першої фольклорної збірки, яка до 1890 року вже містила понад 500 творів.
Перед вступом до Станіславської гімназії, за порадою місцевого пароха, звернувся до єпископа Юліана Пелеша, щоб той допоміг йому добратись до Колегії св. Атанасія в Римі, хотів стати місіонером та подорожувати. Але його не обрали.
Під час навчання він уже проявляв зацікавленість до народного мистецтва. Публікував свої перші статті та надсилав до газет записи народних пісень і казок.
У 1894 році він почав навчання на філософському факультеті Львівського університету. Саме в цих стінах відбулося його становлення як науковця, дослідника та колекціонера фольклорних матеріалів.
З 1899 року Гнатюк обійняв посаду секретаря Наукового товариства імені Шевченка, а в 1916 році став головою його Етнографічної комісії. У рамках своєї діяльності в НТШ він редагував більше шістдесяти томів "Етнографічного збірника" та "Матеріалів до української етнології", а також очолював "Літературно-науковий вісник" і Українську видавничу спілку.
Гнатюк залишив по собі значну наукову спадщину. Він опублікував близько тисячі робіт різних жанрів, серед яких фольклористичні збірки, літературознавчі та мовознавчі дослідження. Протягом тривалих етнографічних експедицій, зокрема в Закарпатті, він зібрав більше півтори тисячі народних текстів. Результатом цих мандрів стала його видатна шеститомна праця "Етнографічні матеріали з Угорської Русі", яка увійшла до скарбниці світової етнології.
Дослідження Гнатюка відзначалися високою точністю фіксації та глибоким усвідомленням народної традиції. Він вміло і детально документував пісні, міфи та казки, які відображали духовний світ українського народу в різних куточках країни.
Найважливішими пунктами збирацької роботи в Галичині були села Хітар Стрийського, Мшанець Старосамбірського районів Львівської області, колишнє село Плужники та Коропець Монастириського та Великий Ходачків Козівського районів Тернопільської області. Велику допомогу у збиранні народної творчості надавала дружина.
З неабияким інтересом він ставився до культури лемків. Завдяки Гнатюку вдалося зберегти величезну кількість фольклорних зразків з Пряшівщини, Берегівщини, Бучаччини, Косівщини та інших територій.
Серед його найзначніших творів можна виділити "Русини в Угорщині", "Русини Пряшівської єпархії та їх діалекти" і "Словаки або русини".
Гнатюк також відзначався як обдарований перекладач. Він здійснював переклади творів з польської, чеської, сербської, болгарської, шведської та інших мов, знайомлячи українських читачів із світовою літературною спадщиною. Його наукові підходи стали еталоном для майбутніх поколінь етнологів.
Він здобув титул академіка Всеукраїнської академії наук і був активним членом Чеського наукового товариства, а також належав до Празької та Віденської академій наук.
Протягом тривалого періоду Гнатюк активно листувався з видатними особистостями української культури, такими як Іван Франко, Борис Грінченко, Микола Вороний, Богдан Лепкий, Антон Крушельницький та багатьма іншими. Як зазначає Рівненська мала академія наук, він встановив рекорд у листуванні, перебуваючи у контакті одночасно з 800 особами.
Іван Франко описував Гнатюка як "феноменально щасливого збирача всіх видів етнографічного матеріалу, якому, напевно, не було рівних серед наших давніх дослідників". У свою чергу, чеський фольклорист Їржі Горак підкреслював, що Гнатюк займає провідну позицію серед вивчених фольклористів слов'янського регіону, поряд із такими постатями, як Оскар Кольберг і Франтішек Бартуш.
Загальний обсяг фольклорних збірників, виданих упродовж лише двадцятиріччя (1897-1918 рр.), становить близько 6000 сторінок. Фольклорна спадщина Володимира Гнатюка налічує 58 томів етнографічних збірок, у яких містилися 8 622 коломийки, 1 348 народних оповідань з демонології, 412 легенд, 322 колядки, 319 зразків сороміцького фольклору, писав Український інститут нацпам'яті.
У 1924 році В. Гнатюк отримав статус дійсного члена Всеукраїнської академії наук. Раніше він був обраний до складу наукових товариств Чехії, Словаччини, Австрії, Німеччини, Швейцарії та Фінляндії.
До самих останніх хвилин свого існування Гнатюк вражав усіх своєю незвичайною працездатністю. Навіть будучи прикованим до ліжка, він не припиняв трудитися.
Помер 6 жовтня 1926 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі недалеко могили його друга і учителя Івана Франка. Гнатюка також називають натхненником "Тіней забутих предків" - він мав тісні стосунки із автором повісті Михайлом Коцюбинським. Крім того, композитор Володимир Івасюк на основі коломийки про чар-зілля, записаної Володимиром Гнатюком, створив знамениту "Червону руту", пише Рівненська мала академія наук.
