Заступник голови економічного комітету Верховної Ради висловив думку: "Ідея створення підземних індустріальних парків виглядає цікавою, але виникає питання: чи є на них реальний попит?"

Це та інші фото надані спікером

Перші індустріальні парки (ІП) в Україні були засновані у 2014 році, але значний розвиток цих територій відбувся лише після початку повномасштабного вторгнення. Чи вистачає зусиль з боку держави для того, щоб перетворити "паперові" проекти на реально діючі виробничі одиниці? Які переваги мають закордонні індустріальні парки, що заважає українським підприємствам залишатись у країні? Які нові конкурентні стимулювання планує запровадити Верховна Рада? Які саме галузі стають привабливими для іноземних інвесторів у рамках ІП? І чому, незважаючи на 12 років війни, в Україні досі не створено жодного підземного індустріального парку?

У своєму інтерв'ю для Mind Дмитро Кисилевський, народний депутат і заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку, поділився інформацією про ці та інші важливі теми. Він відповідає за ініціативу "Зроблено в Україні" в парламенті та вже більше чотирьох років займається координацією розвитку індустріальних парків.

З 2014 року в Україні було створено більше 100 індустріальних парків. Чи можна вважати це справжнім сплеском? Яка ваша думка щодо нинішнього стану розвитку індустріальних парків?

Кількість зареєстрованих індивідуальних підприємців не відображає їх справжнього стану розвитку. Це подібно до кількості зареєстрованих фізичних осіб-підприємців (ФОП) або товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Ця статистика може не мати прямого зв'язку з реальними бізнес-процесами. Реєстрація нового підприємства є аналогічною до створення нової юридичної особи.

Зареєструвати юридичну особу — це досить просто, але організувати прибутковий бізнес може бути "трохи" складніше. Кількість зареєстрованих індивідуальних підприємців свідчить про наші зусилля щодо популяризації цього інструменту серед населення. Водночас, ця статистика відображає прагнення громад наслідувати успіх своїх "попередників", які завдяки успішним підприємствам значно підвищили фінансові можливості місцевих бюджетів.

Наприклад, бюджет міста Перечин у Закарпатті зріс утричі. У 2021 році він становив близько 70 млн грн, за 10 місяців 2025 року - вже майже 230 млн грн. Цьому сприяла поява в місті індустріального парку та релокації підприємств.

Таких прикладів є кілька по Україні. Іншим громадам також хочеться суттєво збільшити свої надходження за рахунок ІП. Тому вони їх реєструють, але не всі розуміють, що після реєстрації парку робота тільки починається. Деякі громади вважають: зареєстрував ІП - і відразу Nvidia, Samsung, Mercedes починають конкурувати, хто перший там збудує завод. На жаль, це не так.

Що є реальним свідченням розвитку ІП? Два показники. Перший - динаміка активних парків. Мова про зростання кількості ІП, де вже діють чи будуються заводи або є чи створюється промислова інфраструктура.

Другим важливим критерієм є зміна кількості підприємств на території індустріального парку. Наприкінці минулого року в ІП функціонувало 25 заводів, які вже були зведені або перебували на стадії будівництва. Загалом було забезпечено 180 МВт електричної потужності, що дозволяло збудувати підстанції для підключення споживачів (на сьогоднішній день ця цифра значно зросла).

Наприкінці 2024 року планується введення в експлуатацію приблизно 100 тисяч квадратних метрів промислових приміщень, які можуть бути орендовані або придбані новими або релокованими підприємствами. Хоча, можливо, ми припустилися помилки в оцінках на 2024 рік, оскільки обсяги нерухомості цього року значно зросли. Проте навіть 100 тисяч квадратних метрів – це чималенька площа.

Ось ці об'єктивні показники - кількість заводів, наявна промислова інфраструктура - є свідченням того, чи розвиваються парки. Зі стартової точки (кінця 2021 року) до сьогодення бачимо суттєву динаміку.

В Україні існує значний потенціал для розвитку підземних інфраструктурних проектів. Це актуально не лише в умовах війни, але й у майбутньому, з огляду на непередбачувану поведінку агресивного сусіда. Чому, перебуваючи на 12-му році конфлікту, ми все ще не маємо жодного підземного парку?

Ідея впровадження підземних інвестиційних проектів виглядає досить привабливою і заслуговує на серйозне обговорення. Проте ще сім років тому багато осіб, які приймають рішення в Україні, запевняли мене, що такі проекти — лише фантазія і не зможуть бути реалізовані. Водночас, в інших країнах світу, як-от Японія, де підземні інвестиції існують з 50-х років, а також у Південній Кореї та Туреччині, ці проекти стали основою економіки, немов у теплиці. Однак в Україні чимало високопосадовців наполягали на тому, що реалізація таких ідей є неможливою.

Коли цей процес розпочався, деякі з цих людей змогли зібратися з духом і визнати свої помилки. Проте, якби вони усвідомили це раніше, ми могли б уникнути значних витрат часу на безглузді суперечки.

Чи буде ринок готовий заплатити ціну за зведений підземний об'єкт, яка хоча б вказуватиме на його собівартість? На це питання поки що немає чіткої відповіді.

Якби цей попит був настільки великим, то, напевно, ми вже мали б цілі закопані міста або принаймні виробничі кластери під землею.

Водночас компанії активно займаються пошуком подібних об'єктів.

- Питання у платоспроможності попиту. Наведу інший приклад. У Києві значна проблема з паркуванням. Але коли пропонують купити підземний паркінг, який окупиться за 30 років (якщо перераховувати на вартість паркомісця), то виявляється, що далеко не всі готові це зробити.

Отже, на даний момент ключовою проблемою є відшукати необхідну кількість фінансово спроможних орендарів або покупців?

Отже, постає питання, чи існують компанії, які готові інвестувати в підземні площі, ціна яких значно перевищує вартість квадратного метра в наземній нерухомості.

Ми, у свою чергу, готові підтримувати зацікавлені громади і разом з ними розробляти механізм, що дозволить реалізувати концепцію підземного ІП на практиці, перетворивши теорію в дійсність.

Звернемо увагу на наземні індустріальні парки. В даний час більшість зареєстрованих зон є greenfield-ділянками, які не мають будівель, електропостачання, газу чи водопостачання. Чи вживає держава достатньо заходів, щоб перетворити ці "паперові" парки в активні?

Не лише greenfield, але й brownfield також мають потенціал. Наприклад, покинуті радянські заводи, які залишилися без догляду, можуть стати чудовою основою для нових інвестиційних проектів. Ми вже можемо навести кілька успішних прикладів, коли на таких територіях виникали індустріальні парки. Один із них — Західноукраїнський промисловий хаб, розташований у Тернопільській області. Цей парк був створений на базі старого м'ясокомбінату, який багато років не функціонував. На його території навіть встигли вирости дерева, що пробилися крізь дах.

Розпочалася повномасштабна війна, і власник об'єкта вирішив активізувати свою діяльність. У березні 2022 року він інвестував кошти та провів реставрацію. Першими новими мешканцями стали представники харчової промисловості з Запорізького регіону. Наразі всі вільні площі вже зайняті, тому тривають роботи над розширенням.

Повертаючись до вашого запиту, варто зазначити, що наразі держава пропонує різноманітні стимули для інвестиційних проектів. Перший із них призначений для промислових інвесторів. Він включає в себе звільнення від митних зборів та ПДВ на імпортне обладнання, а також можливість протягом десятиріччя не сплачувати податок на прибуток, за умови реінвестування отриманих коштів у виробничі процеси.

Також ми надали право громаді (не обов'язок, а право) знижувати до нуля податок на землю та нерухомість. Тобто дали громаді можливість вступати в конкуренцію за інвестора з іншими громадами.

Другий "пакет": для ініціаторів створення ІП є державне фінансування інфраструктури. Торік уперше за час існування ІП держава надала кошти на розвиток промислової інфраструктури на умовах співфінансування 50 на 50, для деокупованих територій - 20 на 80.

Згідно з умовами, заявник повинен внести свій внесок у розмірі половини або 20%, як це, наприклад, практикується в Бучі чи інших звільнених від окупації територіях. Протягом трьох років необхідно реалізувати проект з будівництва не менше 5000 квадратних метрів промислової нерухомості та залучити щонайменше двох партнерів до інвестиційного проекту.

У минулому році було виділено 1,1 мільярда гривень для 15 парків. Чи почали ці кошти вже використовуватися в інвестиційних проектах?

У 2024 році було подано заявок на суму, що перевищує 1,2 млрд грн. Протягом минулого року виплачено 1 млрд грн. Інші заявки були профінансовані на початку цього року, оскільки їх подавали комунальні підприємства. Це сталося через те, що нормативна база для отримання державного фінансування ще не була повністю готова, і її довелося доопрацьовувати.

Упродовж цього року спільно з Міністерством економіки регулярно зустрічаємося з ІП, які отримали це стимулювання, відстежуємо, як вони виконують проєкти. Поки що все йде більш-менш нормально. Очікуємо, що незабаром перші ІП уже закінчать виконання робіт, на які брали фінансування. Як казав вище, вони ще мають збудувати нерухомість і залучити двох учасників, але на це в них є час - 3 роки.

У 2025 році з'явилися новини про затвердження фінансування лише для двох інвестиційних проектів на загальну суму 203 мільйони гривень. Який обсяг коштів планується виділити в цьому році і скільки парків зможуть скористатися цією підтримкою?

Цього року вікно для подачі заявок відкрилося в травні, а Мінекономіки закінчило їх прийом наприкінці серпня. Перші подані заявки вже отримали фінансування, в той час як ті, що надійшли пізніше, наразі перебувають на стадії обробки. Очікується, що до завершення року вони також будуть профінансовані в межах наявних бюджетних коштів.

Це на випадок, якщо обленерго не має бажання робити свою роботу в потрібні строки. У Вінницькій області була конфліктна ситуація з цього приводу. Тож ми законом надали право приватному інвестору збудувати всередині парку малу систему розподілу.

На даний момент не існує жодної подібної системи, проте поява законодавчих можливостей вплинула на позицію обленерго. Вони почали активно прискорювати процес модернізації підстанцій.

Зміна цільового призначення землі стала більш доступною. Ці численні дрібниці не були розроблені виключно для фізичних осіб, але частково й для них. У майбутньому планується надати можливість керуючим компаніям використовувати кредити під 5-7-9%.

- Між тим у вашому законопроєкті №12117 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення функціонування індустріальних парків" відхилені правки щодо компенсації за кредитами.

Згідно з чинним законом "Про індустріальні парки", передбачено право на компенсацію відсоткових ставок за кредитами для учасників індустріальних парків. Проте ця норма ніколи не була реалізована, оскільки вже існує подібний механізм - програма 5-7-9%. Учасники індустріальних парків можуть скористатися цим механізмом як зараз, так і в майбутньому, якщо вони є промисловими виробниками. Тому ми вирішили виключити цей вид стимулювання із закону.

Однак наразі керуючі компанії ІП не можуть отримувати 5-7-9%. Тому ми маємо намір надати їм цю можливість, і відповідна норма вже включена в законопроект №12117.

- Цей законопроєкт зареєстровано у ВР ще рік тому. Чому він повільно просувається та коли його розглянуть у другому читанні?

Ми маємо надію, що до настання нового року зможемо його затвердити.

Чи буде це втілено в життя, чи ні, залежить не стільки від опонентів чи прихильників розвитку інституту партнерства, скільки від спроможності парламенту справитися з надмірною кількістю поправок.

Там багато спамових правок. Тож Погоджувальна рада не поспішає його вносити до залу на голосування через те, що автори спамових правок можуть заблокувати роботу парламенту, вимагаючи обговорення кількох сотень поправок, які не несуть у собі принципового змісту. Є, на жаль, така практика в українському парламентаризмі.

Втім у цього законопроєкту не має принципових противників. №12117 є реакцією на діалог із ринком індустріальних парків. Коли ухвалювали законодавство у 2021 році, наперед не могли передбачити багатьох нюансів, які з'явилися з реальним розвитком цієї сфери.

Що робити у ситуації, коли компанія-засновник індустріального парку збанкрутувала, але сам парк продовжує функціонувати? Чи може одна юридична особа виконувати роль ініціатора індустріального парку, управляючої компанії та учасника? Наразі закон вимагає, щоб ці три суб'єкти були окремими юридичними особами. Інвестори ж обурюються: чому ми не можемо об'єднати ці функції в одній структурі?

Ці та інші "дрібні" проблеми широкому загалу не важливі, але для кожного парку вони мають значення, бо це можливість залучити додаткового інвестора.

Це суть даного законопроєкту. Ми не поспішали з його впровадженням; навпаки, ми обрали спокійний підхід, проводячи дискусії та консультації з усіма зацікавленими сторонами. Ми організували робочі групи, щоб усе було ретельно обмірковано. Тепер законопроєкт повністю готовий, і ми займаємося політичною роботою для усунення непотрібних поправок.

Тож повертаємося до запитання, чи достатньо робить держава. Ось це те, що держава зараз може. Це багато чи мало? Це суттєво більше, ніж те, що було в 2021 році. Бачимо, що поява цих механізмів разом із постійною комунікацією з ринком, роз'яснювальною роботою з громадами, обміном досвідом, реагуванням на точкові проблемні питання поступово починає давати результат.

Іноземні інвестиційні проекти надають більш привабливі умови. Як ви вважаєте, чи здатні нинішні українські стимули конкурувати за увагу міжнародних інвесторів, особливо з огляду на існуючі військові ризики?

- Звичайно, що стимули для промислового виробництва, які зараз пропонує Україна, менші, ніж ті, що є в інших країнах. Хоча їхні політичні представники, коли приїжджають до нас, розповідають нам речі прямо протилежні. Як казав почесний професор University College London Ерік Райнерт, автор низки важливих економічних книг: "Ніколи не дослухайтеся до тих порад, які вони вам дають, а завжди вивчайте їхній реальний досвід, що вони робили в себе, і використовуйте для себе їхній досвід, а не їхні поради".

Ми ретельно аналізуємо, які методи підтримки промислового розвитку застосовують в інших країнах, і поетапно впроваджуємо їх в Україні, подолуючи політичні перешкоди від тих, хто дотримується ілюзії про невидиму руку ринку та інші безглуздя.

Прикладом такої ініціативи є компенсація капітальних інвестицій через податки. Цей механізм діє в ЄС і поки що не діє у нас. Його суть: якщо промисловий інвестор збудував завод чи розширив наявне підприємство, він зможе забрати назад податки, які його бізнес генеруватиме, у такий спосіб компенсуючи собі певну частку вкладених капітальних інвестицій.

Отже, ми подали на розгляд два законопроєкти під номерами №13414 та №13415, які спрямовані на впровадження відповідних стимулів в Україні. Запропонована компенсація капітальних інвестицій через податкові механізми повинна підтримувати не лише створення нових підприємств, але й сприяти розширенню або відновленню вже існуючих.

Проте на даний момент Міжнародний валютний фонд не підтримує нашу позицію. Ми активно намагаємося переконати міжнародних союзників: коли ворог знищує наші підприємства і відсутнє фінансування, а сусідні держави пропонують кращі умови, аби залучити наших виробників, Україні важливо створити привабливі умови для тих, хто готовий відновлювати чи будувати заводи навіть у часи війни. Сподіваюсь, наші аргументи знайдуть відгук.

Скоріш за все, опозицію до цієї ініціативи висловлять не лише представники МВФ, а й Данило Гетманцев.

Данило Олександрович активно підтримує концепції промислового розвитку. Наприклад, він є співавтором законопроєктів, що передбачають податкові та митні пільги для індустріальних парків. Як заступник голови економічного комітету, я повинен брати участь у розмові з фіскальними органами влади. Коли одна частина держави висловлює "так", а інша – "ні", це призводить до безрезультатної ситуації. Тому ми обговорюємо та шукаємо рішення, які будуть прийнятними для всіх сторін.

Також і в даний момент ми співпрацюємо з фахівцями податкового комітету, і комітет підтримав законопроєкти, що передбачають компенсацію капітальних інвестицій шляхом податкових пільг. Ми маємо таку ж ефективну взаємодію з Міністерством фінансів та Міністерством економіки щодо цих ініціатив.

- Коли орієнтовно ці законопроєкти можуть бути ухвалені ВР?

На даний момент податковий комітет вже виніс ці законопроєкти на голосування для першого читання. Маємо надію, що протягом найближчого місяця вони будуть підтримані в першому читанні. (4 листопада, напередодні публікації інтерв'ю, парламент ухвалив у першому читанні законопроєкти №13414 та №13415. - Mind.)

Паралельно ми здійснюємо консультації з міжнародними партнерами. Ситуація в країні така, що деякі рішення ми змушені координувати з ними, адже половина бюджету формується за рахунок зовнішніх фінансів.

Чи існують успішні кейси залучення іноземних інвесторів за останні роки, та які нові стимули можуть виникнути в майбутньому?

Незважаючи на спалах повномасштабної війни, іноземні інвестори все ще вважають Україну перспективним напрямком для вкладення своїх коштів, вірячи в можливе встановлення миру. Інвестиції з-за кордону надходять як у сферу інноваційних підприємств, так і в інші галузі, поза межами ІП.

Наприклад, фінська компанія Peikko Group відкрила на території одного з індустріальних парків завод, що спеціалізується на виробництві композитних будівельних матеріалів. Австрійська компанія Kronospan, навіть під час війни, значно збільшила свої інвестиції в свій завод. Цей виробник деревостружкових плит, який є не лише ініціатором, а й активним учасником індустріального парку, сприяє формуванню певного кластеру: велика ділянка парку виділена для розвитку виробництв меблів на основі ДСП навколо цього ключового підприємства.

Також в Україні присутня британська Unilever, яка будує виробництво в ІП. Є німецький виробник автокомпонентів InTiCa Group, який запустив завод в ІП під час повномасштабного вторгнення, і він працює.

Безумовно, якби наша безпекова ситуація була іншою, інтерес іноземних інвесторів був би значно вищим.

Між 2014 та 2024 роками в інвестиційний процес було залучено приблизно 30,5 мільярдів гривень. У поточному році ще сім нових парків оголосили про свої плани інвестувати, загальна сума яких становить 7,9 мільярдів гривень. На перший погляд, така тенденція виглядає дуже обнадійливо. Проте, чи можемо ми справді очікувати істотного збільшення інвестицій у найближчі роки?

Я б не став сприймати ці декларації надто серйозно. Коли люди формулюють концепції індивідуальних підприємств, вони часто створюють щось, що коливається між планами та мріями. Можливо, за цими намірами стоять реальні підстави, але в конкретний момент і в конкретному регіоні безпекова ситуація може змінитися, внаслідок чого ці плани можуть залишитися нереалізованими.

Спостерігаємо за зростаючою увагою з боку різних інвесторів, які в даний момент вивчають можливості в Україні. Вони відкрито висловлюють намір завітати до нашої країни після закінчення військових дій.

Щодо ключових галузей завтрашнього дня

Які саме сфери представляють ці інвестори? Відновлення стане справжньою золотою можливістю. А які ще галузі можуть виявитися багатообіцяючими після закінчення війни?

Держава реалізує політику "Зроблено в Україні", сприяючи розвитку переробної промисловості в усіх її аспектах: від агропереробки до машинобудування, виробництва приладів, електроніки та інших галузей.

Зараз частка переробної промисловості у структурі економіки становить близько 10%. Тоді як нормальним цей показник є на рівні 20%. Отже, маємо його нарощувати. Зараз не виокремлюємо, що у пріоритеті виключно приладобудування або агропереробка. Говоримо про всі види переробної промисловості, розуміючи, що потенціал для її створення в країні надзвичайно високий у всіх сферах.

Як це роблять ті країни, які зараз мають вищий ступінь промислового розвитку. Наприклад, Канада цілеспрямовано розвиває літакобудування, Тайвань - мікроелектроніку.

Чому ми зараз не обговорюємо, як перетворити Україну на, скажімо, другий Тайвань? Невозможно розвивати виробництво високотехнологічної продукції на фоні родючих пшеничних полів.

Високотехнологічна промисловість зможе розвинутися лише в умовах наявності достатньої кількості інших виробництв, таких як металургія, машинобудування, електроніка, хімічна промисловість та інших. Діяльність цих підприємств сприятиме формуванню в країні необхідних компетенцій, матеріалів і технологій, які стануть основою для розвитку більш інноваційних і високотехнологічних секторів.

- Все ж таки, які іноземні підприємства цікавляться Україною? Вони з іншого кута зору можуть бачити наші можливості.

Ці підприємства кардинально відрізняються одне від одного. Їхній інтерес значною мірою визначається політикою держави. Ось кілька ілюстрацій. Раніше Україна була провідним світовим експортером насіння соняшнику. Проте згодом уряд запровадив експортні мита на цей продукт. Трейдери були вкрай незадоволені і намагалися "відстояти" свої інтереси перед владою. Але з часом вони усвідомили, що уряд не планує змінювати свою позицію, і почали розглядати Україну як перспективну локацію для будівництва олійноекстракційних заводів. Так в Україні виникла нова галузь – олійноекстракційна.

Не так давно запровадження невеликого мита на ріпак сприяло чотириразовому збільшенню його переробки в Україні. Вірю, що з часом з'являться нові приклади подібних змін. Ясно, що Україна стане привабливим місцем для розвитку агропереробної промисловості для тих, хто наразі експортує сировину з нашої країни. У міру реалізації цієї політики, інвестори почнуть зводити тут свої підприємства.

В Україні також відбуватиметься розвиток промисловості машинобудування, оскільки державні ініціативи створюють умови для цього. Серед таких ініціатив – локалізація виробництв та різноманітні програми підтримки.

Знову ж таки зростатимуть всі ніші, пов'язані з потребами відновлення. Ми вже бачимо такі інвестиції. Французька Saint-Gobain відкрила завод в Івано-Франківській області з виробництва будівельних матеріалів, передбачаючи певний попит у майбутньому.

Knauf розпочинає будівництво нового заводу для виробництва гіпсокартону. Водночас, кілька інших компаній виявляють інтерес до цієї галузі.

Це лише видимі аспекти. Але існують речі, які наразі залишаються за межами нашого сприйняття. Якщо державна політика буде стабільною та передбачуваною, це призведе до зростання всіх секторів переробної промисловості.