"Коли війна завершиться, російська мова та культура знову знайдуть своє місце." Артур Пройдаков говорить про небезпеки для України, помилки учнів та звернення до батьків.

Артур Пройдаков без сумніву є найвідомішим педагогом в Україні та активним пропагандистом української мови і культури. У 2023 році він став першим українцем, який потрапив до десятки кращих вчителів міжнародної премії Global Teacher Prize. Цей освітянин зізнається, що розпочав спілкуватися українською мовою лише у віці 24 років, але тепер робить все можливе, щоб нове покоління переходило на державну мову якомога раніше.

В інтерв'ю OBOZ.UA Артур Пройдаков розповів, чому в школах стало більше російської мови, яка загроза може постати перед Україною через 25 років та що за помилки роблять учні найчастіше. Які твори варто прибрати з навчальної програми, як педагог ставиться до суржику і сленгу та про що він наполегливо хотів би попросити українських батьків - у першій частині нашої розмови.

Шановний Артуре, хочу розпочати нашу бесіду з непростої теми – використання російської мови в українських школах. Ваше зауваження про те, що під час перерв українську мову стало чути значно рідше, викликало величезний інтерес і зібрало майже мільйон переглядів на OBOZ.UA. Як ви вважаєте, які кроки повинна зробити держава, щоб батьки усвідомили важливість спілкування українською мовою вдома?

У широкому розумінні, мовна ситуація в Україні за останню декаду дійсно покращилася. Якщо ми прагнемо, щоб 90% населення використовували українську мову 90% часу, то це потребує часу. Я вважаю, що це процес, який триватиме десятиліття. Повномасштабне вторгнення сприяло значному переходу на українську, і це безумовно позитивно. Я сам змінив мову спілкування у 2014 році, коли переїхав з Луганщини до Сумської області. Раніше я вивчав українську, але в повсякденному житті здебільшого спілкувався російською. На Сумщині ж моє оточення було більш українськомовним, ніж на Луганщині до окупації. Як вчитель української мови та літератури, я зрозумів, що настав час показати приклад. Я спілкувався українською 100% часу, без перерви. Спочатку це було складно, але з часом усе налагодилося.

Після 24 лютого 2022 року значна кількість людей почала переходити на українську мову. На початку повномасштабної агресії я проживав у Коломиї (Івано-Франківська область) і започаткував курси української мови для переселенців. Протягом весни та літа 2022 року я організовував безкоштовні заняття. До нас приходило багато охочих, які говорили: "Ми вміємо будувати слова в речення, але боїмося висловлюватися. Всередині нас існує багато бар'єрів, які заважають розпочати спілкування з іншими."

Я вважаю, що це залежить як від часу, так і від внутрішньої мотивації. Багато людей починають спілкуватися українською, але згодом знову переходять на російську. Важливо займатися саморозвитком, знаходити джерела натхнення і навіть часом примушувати себе, а також фіксувати й аналізувати свої досягнення. Це, безумовно, складний процес.

Я порівнюю це з відвідуванням спортзалу. Коли приходиш вперше, все виглядає добре, але потім розумієш, що потрібно повернутися знову — вдруге, втретє. І виявляється, що це не кінець: чекають ще четверте, п’яте, шосте, сьоме заняття. Щоб підтримувати форму, потрібно займатися регулярно. Один тиждень або місяць не змінить ситуацію — необхідно дотримуватися стабільного графіка, і це виявляється найбільшою проблемою. Так само й з вивченням мови. Не можна обмежуватися лише одним днем на тиждень, а решту шести спілкуватися російською. Важливо говорити постійно, починаючи з малих кроків — наприклад, у публічному просторі: на телебаченні, в інтернеті, в медіа. Я помітив, що люди, які ведуть свої соціальні мережі українською, часто в повсякденному житті спілкуються російською. Але це вже певний прогрес. Поступово можна нарощувати цей обсяг, розширювати використання української мови.

Це перший аспект, а другий - згадайте весну-літо 2022 року: підйом національної свідомості, популяризація української культури, українська музика; платформи на кшталт iTunes і Spotify заповнені лише українськими виконавцями. Проте в 2024 році я почав помічати, як на вулицях знову звучить російська мова, а діти під час перерв спілкуються між собою російською. Це, на мою думку, несе в собі певні ризики, адже існує загроза відкату назад. Коли закінчиться війна, досягнемо справедливого миру і перемоги, зникнуть бойові дії, але через деякий час ми можемо знову обрати проросійських політиків або почати запрошувати таких артистів, як Моргенштерн, для виступів в Україні.

Це вже траплялося раніше - у 2018 році в Україні виступали як Баста, так і інші артисти. Сьогодні існує ризик знову знизити свою пильність і дозволити їм повернутися. Висловлюю, можливо, непопулярну думку: якщо бойові дії припиняться, і ми досягнемо документально зафіксованого миру, російська культура може знову почати з'являтися в нашому житті. Можливо, на телебаченні з'являться нові серіали або фільми, а музиканти знову зможуть виступати. Чи справді це буде можливо? Уявімо, що в 2050 році ці ж артисти проводитимуть гастролі в Україні. У нас є приблизно 25 років, щоб все це осмислити. Такий розвиток подій цілком можливий, але важливо, як ми до цього ставитимемося: чи будемо вважати російських виконавців кращими за українських, чи сприйматимемо їх так, як сприймаємо польських, білоруських або чеських артистів.

- А як правильно сприймати все російське?

- Я б дуже хотів, щоб ми сприймали російську мову, російську культуру не як якийсь патріархат, а просто як елемент сусідньої держави. Не знаю, буде на тій території Росія чи інші республіки, але вони в будь-якому разі існуватимуть поруч із нами, і нам треба буде рано чи пізно - зараз я обережно скажу, - шукати якісь точки дотику.

Ми маємо завжди розуміти, що є українська мова - наша, основна, рідна. Є українська культура, яка підсилює позиції нашої української мови. І дуже добре, якщо батьки говоритимуть з дітьми українською мовою, ходитимуть на вихідних у книгарню, разом обиратимуть книжечку, читатимуть, обговорюватимуть, дивитимуться фільми українською мовою. Чи є так зараз всюди? Напевно, що ні. Чи буде так зараз всюди? Напевно, що ні. Чи треба нам рухатися до того? Напевно, що так.

Єдине, що я точно не готовий толерувати, - це коли батьки кажуть дітям: "Та навіщо вам та українська?" Мовляв, у житті вона не знадобиться. Це деструктивна позиція, і питання до цих дорослих. Я не СБУ чи якісь силові органи, не можу впливати на когось і на щось, але мені здається, в побуті, на кухні, ми можемо говорити будь-якою мовою. Ніхто про це не дізнається, ми не порушуємо закон. Але якщо ми відкрито закидаємо в присутності інших ворожі наративи - це небезпечно. Не варто толерувати таку публічну зневагу до українського, бо це дуже небезпечно. А в усіх інших питаннях, я думаю, це питання часу, ми поступово переходитимемо на українську мову.

На сьогоднішній день у Києві ми стикаємося з великою кількістю російської мови в нашому оточенні. Чи порушують ці люди законодавчі норми? Відповідь — ні. Чи потрібен нам мовний патруль на вулицях? На мою думку, це не є необхідним. Часто мене запитують, чи варто впроваджувати м'яку українізацію, чи все ж обрати радикальний підхід. Я не впевнений. Проте я прихильник поступовості, тоді як у публічному просторі слід займати більш рішучу позицію. Наприклад, якщо я під час інтерв'ю почну відповідати російською, то на мене можуть надіслати скаргу до уповноваженого з мовних питань, і мені загрожує штраф. Цікаво, що минулого року на освітньому заході в Києві один спікер спробував говорити російською, і реакція була вражаючою: більшість присутніх просто встали та вийшли. Ця ситуація швидко розлетілася по Facebook і викликала жваву дискусію.

Які методи ви використовуєте, щоб мотивувати своїх учнів спілкуватися українською мовою? Будь ласка, поділіться своїми корисними порадами.

Я пояснюю їм, що в Україні сьогодні ключем до успіху є українська мова. Щоб досягти успіху, не варто покладатися на російську. Якщо ви прагнете отримувати високу зарплату, займати керівні посади, бути менеджером, політиком, актором чи музикантом, російська мова вам не знадобиться.

І я поясню так само дітям: ну дивіться, ви між собою говорите російською, маєте на це право за межами школи - все окей. Але чи дасть вам це успішну кар'єру в Україні в майбутньому? Напевно, що ні. Діти прагматичні, раціональні, і саме так треба з ними говорити. Я банально кажу: назвіть мені людей, які говорять російською і при цьому популярні та успішні в Україні. І нема нікого.

Я спостерігаю черги на "Книжковий Арсенал" в Києві, нещодавно відбувся літературний фестиваль "Фронтера" у Луцьку, а в кінці серпня у Львові пройшов книжковий захід. У вересні заплановано "Книжкова країна" на ВДНГ. Я бачу багато людей, зокрема молодь, яка відвідує ці події, і знаю, що мої діти ходять туди з батьками. Мені зрозуміло, що це лише моя маленька бульбашка, вузьке коло, але це вселяє в мене певний стриманий оптимізм, адже, здається, ми рухаємося в правильному напрямку. У книгарнях немає російських книг, по Україні неможливо потрапити на російськомовну виставу, а стендап українською активно розвивається. Виглядає так, ніби всі сигнали навколо закликають: українська, вперед!

Давайте розглянемо цю ситуацію з іншого ракурсу. Я не прагну забороняти або обмежувати, але хотів би підкреслити: коли, якщо не тепер? Чому ми так наполегливо тримаємось за російську мову? І за Булгакова зокрема. Чи дійсно зараз час для його творів? Я сам колись захоплювався "Майстром і Маргаритою" в підлітковому віці, вважав його чудовим романом, але тепер вважаю, що говорити про його значущість не на часі. У нас є безліч талановитих українських авторів, а також видатні письменники з Америки та Європи.

- А як донести це до батьків? Куди не глянь, на дитячому майданчику до дитини звертаються російською: не біжи туди, роби те, іди сюди...

Шановні батьки, закликаємо вас активно спілкуватися з вашими дітьми українською мовою. Якщо ви звикли розмовляти російською, постарайтеся якомога частіше переходити на українську. Це надзвичайно важливо, адже діти прагнуть чути рідну мову не лише від вчителів, телеведучих чи блогерів, а насамперед від вас. Тож дуже просимо: по-перше, не зневажайте українську мову, особливо в присутності дітей; по-друге, спілкуйтеся, підказуйте, обмінюйтеся думками.

Моєму синові Маркові незабаром буде чотири роки. Він розмовляє українською, але з київського садочка періодично приносить російські слова. Наприклад, "красний". Ми з дружиною спочатку думали, що, може, вихователі обмовились, а насправді це інші дітки так спілкуються між собою. І головне, що такі слова чіпляються! Марко розуміє, що ми не дозволяємо говорити російською, але все одно вживає це "красний" під час гри.

Ще одна важлива та чутлива тема – контент російською мовою. Ми на YouTube блокуємо всі російські анімаційні фільми, але все ж таки з’являються такі, як "синій трактор". Як батьки, ми маємо можливість контролювати, що дивляться наші діти. З малими це робити легше, але з підлітками, особливо у віці 16 років, це може бути складніше. Проте серіал "Юнацтво" від Netflix демонструє, що спілкування з дітьми залишається важливим у будь-якому віці.

Це дійсно так. Коли батьки спілкуються та читають українською мовою, це стає чудовим прикладом для дитини, якого цілком достатньо.

Батьки часто висловлюють занепокоєння, що їхні діти не читають. А як ви вважаєте? Часто трапляється, що мама і тато сидять зі своїми телефонами, переглядаючи ролики, і в цей момент кажуть: "Дорога/дорогий, чому ти бігаєш по квартирі? Іди почитай книжку." Але діти бачать, що батьки чудово проводять час. Сучасні діти прагнуть до раціональності, вони цінують справедливість. Потрібно встановити однакові правила, щоб кожен міг читати те, що йому до вподоби: хтось обирає нон-фікшн, хтось - роман, а хтось - детективи. Якщо дитина також залучена до цього процесу, це буде справедливо. Коли ж ми, наприклад, дивимося футбол або зависаємо в мережі, а від дитини вимагаємо читати книжку, це виглядає досить нерівноцінно.

Не варто перебільшувати значення школи. Вона слугує міцною основою, але саме від батьків діти отримують важливі настанови та світоглядні уявлення. Важливо, щоб обидві сторони діяли в гармонії.

Чи коригуєте ви оточуючих або своїх рідних, коли помічаєте їхні мовні помилки, будучи філологом?

У школі я підходжу до цього питання з великою обережністю. На уроках учні активно спілкуються українською, і мені не хочеться їх постійно виправляти. Це звучить, як мелодія — нехай вживають фрази на кшталт "приймати участь" чи "на протязі дня". Врешті-решт, я просто зазначаю: "Друзі, до речі, правильніше буде сказати 'протягом дня', а не 'на протязі'."

Поки мене не просять, я не виправляю. Недавно трапилась цікава історія: займався у спортзалі з тренером, і він дізнався, що я вчитель української мови та літератури. Пише сьогодні в месенджері, щоб домовитись за тренування на завтра, і він такий: ой, вибачте мене за помилки. Я відповів, що все окей, я не перевірятиму. Тобто існує стереотип, що якщо я вчитель, то всіх виправлятиму.

А чи може Артур Пройдаков бути не правим?

- Звичайно (сміється). Мої паразити - це "давайте": давайте підемо, давайте зробимо. А треба ж вживати наказовий спосіб: зробімо, ходімо і так далі. До речі, про "так далі". Кажуть, краще використовувати "тощо". Мені здається, у словниковому запасі можуть бути два варіанти. Або ж "виглядати" і "мати вигляд". Наприклад, не дорога виглядає важкою, а дорога має вигляд важкої або дорога здається важкою. Чи "як ти сьогодні гарно виглядаєш!" Треба "маєш вигляд". Пам'ятаю, колись навіть запропонував дітям: коли вживатиму слово "давайте", ви тикайте на мене пальцем - буде мені штраф.

Яке ж у мене право висловлювати свою думку? Так само можна зауважити, чому наш вигляд саме такий або чому ми обрали той чи інший одяг. Не варто втручатися в те, що нас не стосується.

- Які найпоширеніші помилки ви виділили б у своїх учнів?

- "На протязі дня", "саме краще", "я полюбляю". Я пам'ятаю це на Сумщині - "я полюбляю грати у футбол". Якщо говорити про орфографічні, то найчастіше роблять такі помилки:

Також досить часто відбувається плутанина з родами: вживають слово "біль" у жіночому роді, порівнюючи з російським виразом "какая боль".

Коли мова йде про шкільну навчальну програму, який розділ з української мови учням виявляється найскладнішим?

Синтаксис. Це структура речення, його складові частини, прості та складні речення, різновиди складних речень, а також правила розділових знаків. По-перше, існує безліч правил, а по-друге, діти часто питають: навіщо потрібно знати, що існує чотири типи складних речень — складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові та ті, які мають різні зв'язки? Я зазвичай відповідаю, що ця інформація може знадобитися на НМТ, а також є важливою для загального розвитку. У відповідь чую: "Чи будуть у нашому житті ситуації, коли нам знадобиться знання про відмінності між складносурядними та складнопідрядними реченнями?"

Важко не визнати, що це малоймовірно, якщо вони не мають наміру стати філологами. Також важливо вміти розрізняти, де знаходиться відокремлений додаток, а де — відокремлена обставина. Тема синтаксису має значний вплив на результати фінального тестування.

Мені б дуже хотілося, щоб українська мова стала для нас живим інструментом, яким ми могли б користуватися у навчанні. Наприклад, ми могли б формувати речення та заповнювати пропуски у текстах. Нещодавно я проходив іспит з англійської мови, щоб взяти участь у програмі, що дозволяє на тиждень відвідати Велику Британію, обмінятися досвідом з британським університетом і повернутися назад. Це абсолютно чесно і прозоро. Іспит називається Duolingo English Test, і він має підвищені заходи безпеки: усі завдання виконуються онлайн під наглядом камери, мікрофон увімкнений, потрібно спілкуватися англійською з віртуальним персонажем, відповідати на запитання та написати есе. Це комплексний тест. Я дуже радий, що мої знання підтверджені на рівні B2. Вважаю, було б чудово створити щось подібне для української мови в рамках шкільної програми. Розумію, що через війну програма скорочена, але ми повинні прагнути до цього. Варто розробити тест, в якому діти зможуть висловлювати свої думки, наводити аргументи та проявляти креативність.

Ще мені не вистачає того, що в англійській мові називають speaking - комунікації. У нас є диктанти, письмові перекази, есе, тести, тобто дуже багато письмової роботи. Рідко зустрінеш читання мовчки, аудіювання, дуже мало взаємодії з текстами. Тому я б радив колегам, якщо десь є можливість трішки відійти від програми, пропонувати дітям якісь неформальні моменти. Не просто прочитати правило і виконати вправу на його закріплення, а переказати текст своїми словами, відповісти на запитання до нього, висловити думку, навести аргументи. Взагалі було б класно на уроках літератури організовувати книжкові клуби.

На завершення, мені хотілося б, щоб українська мова стала менш формальною, зокрема в питаннях мовознавства та теоретичних принципів. Мені дуже сподобалась вправа на англійському іспиті: там був персонаж на екрані, який ставив запитання, і у тебе було 30 секунд на відповідь. Це справді класно, адже ти змушений думати на ходу. Наприклад, він запитує: "Що ти думаєш про екологічні проблеми та забруднення навколишнього середовища?" І в тебе є лише 30 секунд, щоб висловити свою думку.

- Усі ці завдання точно були на олімпіадах з української мови та літератури і конкурсі Петра Яцика...

Вони присутні у навчальному плані, але в меншій кількості... При завершенні школи учні проходять НМТ — тест, до якого потрібно підготуватися. Цей тест охоплює знання з синтаксису, морфології, морфеміки, фонетики та орфографії. На іспиті не потрібно писати есе, немає роботи з текстами, а також відсутні усні комунікації.

Чи пам'ятаєте, як колись проходив усний вступний іспит, де потрібно було витягнути білет і відповісти на запитання? Тепер такого вже немає, але мені здається, що було б доцільно відновити цей формат завдань.

Яке ваше ставлення до вживання русизмів і сленгових виразів в українській мові?

Отже, дивіться. На офіційному рівні, напевно, важливо прагнути до використання літературної мови. Якщо в повсякденному спілкуванні хтось вживає суржик, я не вважаю це чимось надто критичним. Я щиро ціную творчість таких гуртів, як "Курган & Agregat" та Latexfauna, чиї пісні сповнені суржику. Це цікава та приваблива музика, яку слухають багато людей, і вони з успіхом заповнюють великі зали. Проте варто докладати зусиль, щоб діти не вважали це мовним стандартом, до якого слід прагнути. Я вважаю, що набагато корисніше вивчати літературну мову, і якщо ми приходимо до неї через суржик, це не є проблемою.

Я виріс у російськомовній родині, тому для мене українська мова спочатку була майже як іноземна. Саме тому я не спілкуюсь суржиком. З часом я почав вивчати українську мову і впроваджувати її у своє життя. Я ніколи не вживав фрази на кшталт "на протязі дня" чи "шо ти робиш?". А ось у Сумській області я чув, як запитують: "Артуре Ігоровичу, який у нас вторий урок?" Я завжди уточнюю: "Який вторий?" Для них це абсолютно звично — вживати слова "вторий", "хвате" або ж "Артуре Ігоровичу, ну хвате вже". Проте я не можу зрозуміти, чому "хвате", коли українською є "досить", а російською — "хватіт".

Я не використовую суржик у спілкуванні, проте ставлюсь з повагою до тих, хто його застосовує. Не варто соромитися суржику, адже на його основі можна створювати цікаві твори (пригадайте, наприклад, серіал "Спіймати Кайдаша"). Проте в офіційних комунікаціях варто прагнути до мовної досконалості. Важко уявити, що президент України виступає, користуючись суржиком.

- Сленг у школі - "імба" чи "крінж"?

Слово "імба" (означає щось надзвичайно потужне, сильне або класне. - Ред.) стало символом змін. Раніше термін "крінж" вважався новим словом, але тепер це вже звичне вжиткове поняття. Щодо "сігми" — я розумію, що це висока оцінка. Якось у коментарях мені написали: "Пане Артуре, ви сігма". Я подумав: "Хто це?" Поспілкувався з нашими, і вони підтвердили, що це справді щось позитивне.

Пам'ятаєте, яка лексика була раніше? Колись ми не просто віталися, а якісь ритуали були - кулачками, плечима, ліктями. І це вирізняло нас, трьох, чотирьох, п'ятьох, від інших. І мені здається, лексика зараз теж вирізняє. Зараз дуже багато цих прошарків. Наприклад, троє учнів з класу цікавляться "Формулою-1", у них там свій якийсь сленг. Четверо читають манги японське аніме, або там азійське, скажімо. То у них там свій трошки сленг, який я там не розумію. Хтось комп'ютерними іграми цікавиться, і там у них свій сленг.

Я не можу охопити все в деталях, але намагаюся зрозуміти суть. До речі, мені здається, що ми були дещо іншими - у нас було більше жорстокості. Ми малювали та писали не найприємніші слова на папері. У моїй школі часто траплялися бійки: одні учні билися на перерві, інші лише спостерігали за цим. Всі знали про заплановані конфлікти заздалегідь, немов очікуючи на бій Усика з Дюбуа.

Зараз я такого в школах майже не бачу. Може, така моя бульбашка, але я працював з 2014 по 2020 рік на Сумщині. На перервах такого точно не було, хіба що десь за межами школи. У сучасних дітей, можливо, більше якоїсь іншої реальності, гаджетів, але вони не акумулюють у собі жорстокість, яку виплескують на комусь поруч.

- Чи є у вас якісь зауваження до освітньої програми з української мови та літератури? Не вважаєте її застарілою?

Цю тему обговорювали досить активно. Я усвідомив, що критика – це важливо, але необхідно також пропонувати альтернативи. Тому цього року ми з колегами вирішили співпрацювати з Міністерством освіти і науки, займаючись розробкою концепції мовно-літературної галузі "Українська мова". Ми визначили, які підходи до викладання української мови варто зберегти, які слід зменшити, а на яких зосередитися в першу чергу. Не стверджую, що це стане державним стандартом, який враз змінить всю освітню систему, але ці рекомендації можуть стати в нагоді розробникам програм у майбутньому.

Ми обговорили важливість підвищення рівня інтерактивності у навчальному процесі, зменшення акценту на академічні вимоги та розвиток творчої співпраці під час уроків мови і літератури. Що стосується української літератури, ми дійшли висновку, що краще зосередитися на меншій кількості текстів, але зосередитися на їх глибшому аналізі – не варто намагатися охопити 50 книг за 8 клас. Для порівняння, дорослі зазвичай читають близько 10 книг на рік, і спроби прочитати 20 чи навіть 80 творів призведуть до поверхневих переказів. Усі ці рекомендації ми передаємо до міністерства.

Я не вважаю себе особливо сильним в академічному плані і не відрізняюся талантом у розробці методик, офіційних документів і стандартів. Проте нове покоління освітян, яке активно долучається до цих процесів і створює відповідні матеріали, вражає своєю потужною ідейною енергією! Багато з них є моїми знайомими, і наші погляди в основному збігаються. Вони чудово розуміються на практичній стороні справи і вміють грамотно викладати свої думки в теоретичному форматі.

Я переконаний, що всі деталі будуть ретельно зафіксовані в документах, і це лише одна сторона питання. Інша сторона — це практика, в якій ми, вчителі, беремо безпосередню участь. Як ми впроваджуватимемо ці норми в наших уроках? Чи враховуватимемо ми рекомендації, що містяться в нормативних актах? Це спільний процес, і якщо ми просто проігноруємо ці вимоги і нічого не змінюватимемо, то опинимося в пастці цієї системи. Чесно кажучи, діти під час занять діляться з нами інформацією, яку Міністерство освіти і науки не може надати. Викладати так, як це було в 2005 році, коли я навчався в 9 класі, сьогодні вже не підходить. Адже в учнів зовсім інший рівень уваги. У класі є екран, проектор — можна показати відео, провести інтерактивні ігри або застосувати інші формати навчання.

Щодо текстів, ви зазначили: хай їх буде менше, проте вони повинні бути більш якісними...

Хай їх буде трохи менше, але ми зможемо працювати з ними більш глибоко. Наприклад, розглянемо "Кайдаševу сім'ю" Івана Нечуя-Левицького, на яку заплановано 5 уроків. Але замість цього ми виділимо 10 чи навіть 15 уроків. Ми не лише прочитаємо текст, а й детально обговоримо всіх персонажів, а також знайдемо на карті село Семигори, де відбуваються події. Це ж зовсім поруч із Богуславом у Київській області. Ми також дослідимо в інтернеті, що таке Богуслав, чи залишилися там якісь сліди, переглянемо серіал "Спіймати Кайдаша" і порівняємо кілька епізодів із сучасністю. Я також люблю переглядати афіші театрів, де йдуть вистави "Кайдашевої сім'ї". Отже, ми будемо рухатися за програмою в спокійному темпі.

Коли знайти час для решти творів? Чи варто щось залишити позаду?

Отже, здається, нам доведеться від чогось відмовитися і переглянути програму, залишивши частину текстів поза увагою. З 2027 року почне діяти старшопрофільна школа для учнів 10, 11 і 12 класів. Після реформування старшокласники, які виберуть гуманітарний напрям, отримають можливість глибше вивчати літературу та читати більше, ніж інші. Це буде включати нонфікшн та медіатексти. Наприклад, ми можемо взяти статтю з "Forbes Україна" і проаналізувати інтерв'ю з бізнесменом, що буде ілюструватися поруч із творами Миколи Хвильового. Теоретично, звичайно.

З 5 по 9 клас ми читаємо твори сучасної літератури, ті, які близькі дітям, про підлітків. Читаємо "Русалоньку із 7-В" Марини Павленко, "Таємне товариство боягузів" Лесі Ворониної, читаємо Сашка Дерманського, Андрія Бачинського, Андрія Кокотюху. І поруч, наприклад, зарубіжна література - якісь класичні або сучасні твори для дітей і про дітей. І ми залишаємо тільки найголовніше або ж на вибір учителя.

Вважаю, що тут мова не йде про вилучення певних творів з навчальної програми. Хоча, наприклад, стосовно "Федька-халамидника" можна дискутувати, але вибір цього твору залишається на розсуд викладача та учнів. Так само ситуація з поетами Розстріляного Відродження, такими як Павло Тичина, Євген Плужник та Микола Зеров. У нас є можливість обрати когось одного з них. Проте є певний набір творів, які є обов'язковими для вивчення. Серед них "Катерина" Тараса Шевченка, твори Василя Стуса та "Маруся Чурай" Ліни Костенко - це те, що обов'язково потрібно включити.

У 2025/2026 навчальному році навряд чи варто очікувати суттєвих змін, особливо в умовах війни, коли ми можемо вирішити щось виключити з навчальної програми. Багато аспектів залишаються на розсуд вчителів, тому рекомендую їм підходити до цього з розумом. Якщо бути чесними, ми все одно не зможемо охопити всі твори, передбачені шкільною програмою. Тож варто орієнтуватися на конкретні обставини.

Друга частина бесіди з Артуром Пройдаковим незабаром з'явиться на OBOZ.UA.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з освітянкою Ольгою Танасковою - про низькі зарплати, неправильну підготовку до школи і кордони з батьками: "В Україні на вчителів часто дивляться як на людей другого сорту".

На OBOZ.UA ми зустрілися з Олександром Думишинцем, фіналістом Global Teacher Prize Ukraine 2024. У цій бесіді йдеться про майбутнє освіти, принцип "5 хвилин" та роль ChatGPT, який повинен стати надійним помічником для учнів і викладачів.