Забута депортація: як 110 років тому Росія примусово переселила мільйони українців.

Літній період 2025 року відзначає 110-річчя масштабного виселення українців з регіонів Холмщини, Підляшшя, Берестейщини, Волині, Поділля та Галичини в глибини Російської імперії.

Цю інформацію опублікував Національний музей історії України в контексті Другої світової війни.

Явище отримало назву "біженство", проте фактично це була депортація. Причиною вигнання українців і білорусів (а також частково поляків і литовців) була російська політика "випаленої землі" під час Першої світової війни. Росіяни перетворювали на пустелю ті території, які могли зайняти німецькі і австро-угорські війська.

Історик і дослідник регіональної історії Станіслав Цалик вважає, що явище "біженства" могло торкнутися приблизно 4 мільйонів осіб, більшість з яких складають українці.

Польська авторка та журналістка Анета Примака-Онішк у своїй праці "Бєженство 1915. Забуті вигнанці" висвітлює цю трагічну історію. Сім'я письменниці походить з околиць Білостока, але не вважає себе ні українцями, ні білорусами, а ідентифікує як "тутейші" або просто православні.

Згідно з її інформацією, з Гродненської губернії (частково розташованої на території українського Підляшшя) з двомільйонного населення до Росії переселилися більше 800 тисяч осіб. У деяких районах йде мова про зменшення населення на 80-90%. Також українська Холмщина стає безлюдною — звідти виїжджає приблизно 300 тисяч людей, переважно українців.

У своїй книзі авторка зазначає, що "біженство" стало результатом свідомої політики імперської влади. Вже тоді російські війська розповсюджували жахливі чутки про німецьких солдатів, які нібито ґвалтують жінок, "відрізають їм груди" та живцем кидають людей у вогонь. Таким чином, стає очевидним, що історія про "розп'ятого хлопчика" не є випадковістю — росіяни вже понад століття мають досвід у поширенні подібних інформаційних кампаній.

Російська православна церква зіграла ключову роль у спонуканні до виїзду. Її священнослужителі активно закликали селян залишати свої домівки, спалювати житла та вирушати в невідомість.

В українських таборах біженців люди страждали від голоду, відчували холод та потерпали від численних хвороб.

Цікаво, що католицькі священники не виявляли особливої активності в агітаційній діяльності. Це призвело до того, що поляки виїжджали значно меншою мірою, що, в свою чергу, викликало суттєві зміни в етнічному складі населення після закінчення Першої світової війни. Багато українців залишилися в внутрішніх губерніях Росії, де їх асимілювали, в результаті чого поляки почали домінувати на Холмщині. Це "біженство" сприяло зниженню пропорцій українців на західноукраїнських етнічних землях.

Інший аспект біженства полягає у виїзді мешканців Галичини, що входила до складу Австро-Угорщини, разом із відступаючими російськими військовими.

Галичани відчували страх (часто цілком обґрунтовано), що австрійці, а особливо угорці, можуть помститися їм за будь-які зв'язки з росіянами.

На одній з гілок дерева звисав шматок розрізаного мотузка, на якому нещодавно коливався місцевий греко-католицький священик, повішений за донос директора школи, поляка. Його звинуватили в належності до групи старорусів і в тому, що під час російської окупації проводив службу, молячись за перемогу зброї російського православного царя. Це було неправдою, адже в той час священик навіть не перебував у селі, — так описував ситуацію чеський письменник Ярослав Гашек у своїй знаменитій книзі "Пригоди бравого вояки Швейка".

Прості австрійці і особливо угорці часто не розуміли різниці між "русинами" (як тоді називали укрїнців) і "русскими", тому місцеве населення Галичини було між двох вогнів.

"З теренів Західної Волині, Холмщини, Підляшшя, Берестейщини вигнали українців, багато з яких не повернулися назад і були асимільовані в росіян. А ті, хто повернувся, думали що так можна буде і надалі, і коли в 1944 р. комуністична влада оголосила холмщакам і підлящукам, що буде їх вивозити, багато хто наївно мислив, що повернеться, як і тоді", -- пише український історик Роман Кабачій.