Як у селі на Донеччині ловили змій.
Жителі села Андріївки-Клевцового покидають домівки через російські атаки, але бережуть свої традиції, зокрема унікальний обряд "Гоніння гадюк"
Чарівне стародавнє село Андріївка-Клевцове, що знаходиться в Донеччині, тягнеться вздовж річки Вовчої та межує з Дніпропетровською областю. Це поселення є частиною Комарської сільської громади Волноваського району і відомо своїми унікальними традиціями. Однією з них є обряд "Гоніння гадюк", який у 2018 році було внесено до Національного реєстру елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Зараз Комарівська громада страждає від постійних атак з боку російських військ. У селі Андріївка-Клевцове зазнали руйнувань школа, поштове відділення, магазини, Будинок культури, приміщення сільської ради, бібліотека, церква та численні житлові будинки. Багато мешканців були змушені евакуюватися. Проте, перебуваючи на нових місцях, вони зберігають свої традиції, гордяться ними та сподіваються на повернення до рідних земель.
ЯКИХ ЗМІЇ ВИГНАНІ?
За словами Віти Ярмоленко, керівниці Будинку культури в селі Андріївка-Клевцове, історія цього регіону налічує століття, повертаючись до XVIII століття, а можливо, навіть і до більш ранніх часів.
Село було засноване паном Клевцовим у 1782 році, і його назва походить від імені його сина Андрія. У 1964 році, в період радянської влади, село отримало нову назву - "Іскра". Проте в 2024 році, відповідно до Закону України "Про засудження і заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії", село знову стало відоме під своєю історичною назвою - Андріївка-Клевцове, - поділилася директорка.
За її словами, давній обряд "Гоніння гадюк" має, найімовірніше, корені у дохристиянських традиціях, хоча з приходом християнства він набув нових значень. Під час його проведення використовуються вербові прути, які освячуються в церкві на Вербну неділю. Ці прути зберігають за іконою в домі до початку Великого посту наступного року. Причини, чому обряд отримав таку назву, залишаються нез'ясованими для місцевих жителів. Для тих, хто не знайомий із цим обрядом, його назва може викликати асоціації з реальними гадюками та зміями, але це не відповідає дійсності.
Пані Віта поділилася історією, як вперше дізналася про цей ритуал.
- Я родом із сусіднього села Гаврилівки Дніпропетровської області. У 1999 році вийшла заміж та переїхала в село Андріївку-Клевцове. З дитинства від мами й бабусі знала, що в перший день Великого посту жінкам не можна ходити по інших дворах та ще, борони Боже, щось просити. Живучи вже в цьому селі, якось рано-вранці в понеділок до мене завітав сусід Микола Буша. Він - гуморист, каже мені: "Я прийшов з твоєї хати гадюк виганяти". У руках тримав якусь лозину, - ділиться пані Віта.
Вона зазначила, що в той момент її обличчя змінилося від страху, а в голові промайнула ціла низка думок. "Так от, у нашій хаті можуть жити гадюки, а чоловік навіть не обмовився про це. Де ж вони можуть бути? У якій кімнаті, можливо, під ліжком чи столом, а може, й під дерев'яною підлогою?" - міркувала жінка.
Поки я розмірковувала, дядько Микола вже встиг дійти до дальньої спальні. Я звернула увагу на те, що справді щось рухається, і навіть чула, як він щось бурчить. Так ми підійшли до самого порогу. Сусід попереду тримав лозину, а я ззаду намагалася зрозуміти, звідки можуть з'явитися ці змії, - продовжила вона свій розповідь.
Відзначає, що після цих слів сусід усміхнувся й промовив: "Тепер, Гавриляночко (так він ласкаво звертався до мене), у твоєму домі порядок, я прогнав змій, але щоб вони більше не повернулися, слід налити чарочку".
Відверто кажучи, я тоді подарувала йому пляшку "Первака", щоб ті змії більше не з’являлися. Упродовж усього дня я блукала по дому, заглядаючи в усі куточки, чи не вискочить раптом гадюка. А потім сусід розповів мені, що це насправді цікавий і незвичайний обряд, - усміхається пані Віта.
"ІДИ ЗВІДСИ, ВСЕ ЛИХЕ ТА НЕЧИСТЕ"
Пані Віта розповіла, що традиційний обряд відбувається в так званий жилавий понеділок, який символізує початок Великого посту, що слідує за Прощеною неділею та Масним тижнем. У цей день бажаними гостями в кожному домі є хлопці віком від 7 до 14 років, а також чоловіки. Їх називають "полазниками" (походить від слова "лазити", - ред.). Ще до світанку вони обходять сусідні будинки, закликаючи господарів, вітаючи їх із початком Великого посту і пропонуючи "прогнати гадюк" з дому та двору. У народних уявленнях "гадюками", "гадинами" та "відьмами" називають усе, що асоціюється з нещастям, злом, хворобами тощо.
У руках "полазників" зазвичай можна побачити прутики з верби або осики. Коли один із господарів виходить на подвір'я, вони ввічливо вітають його словами: "Доброго здоров'я вам! Вітаємо з початком Великого посту! Нехай Бог допоможе дожити до Великодня у здоров'ї та благополуччі! Дозвольте нам вигнати з вашої хати гадюк!". Господарі, звісно, охоче погоджуються і запрошують їх у дім.
Полазники заходять у домівку і, тричі перехрестившись на образи, починають "виганяти гадюк" із дальньої кімнати за годинниковою стрілкою, у напрямку вхідних дверей. Вони б'ють по долівці, по всіх кутках, ослонах, столу та скрині, махають різочкою, ніби виганяючи щось живе з усіх кімнат, аж до самого порога і за поріг. Водночас говорять: "Іди звідси, все лихе та нечисте! На ліси, очерети та болота! Нічого тобі тут робить у добрих господарів! Нехай вони зустрінуть Великдень у чистому домі! Згинь! Пропади! Цур тобі! Пек!".
Виштовхавши "гадюк" з приміщення, мандрівники залишають дім і зачиняють двері за собою.
Господарі щиро вдячні за здійснений ритуал, за те, що їхній дім не обійшли стороною, і в знак вдячності вручують заздалегідь підготовлені частування: дітям і підліткам - горіхи, солодощі, пиріжки та яблука, а чоловікам пропонують чарку. Гості прощаються з господарями, бажаючи їм всього найкращого, та вирушають до наступного двору, де знову відбувається обряд.
ВІРА В МАГІЧНУ СИЛУ РИТУАЛУ
- Це - не театралізація, а реальність. Обряд діє, тому люди чекають, виглядають полазників, щоби вони неодмінно прийшли. Тому що вважається, що якщо до якоїсь хати не зайшли, то там буде щось погане: і рік невдалий, і господарі захворіють, і настане горе. Сусіди одні перед одними вихваляються, у кого більше було полазників у хаті. Зазвичай декілька груп хлопців ходять по хатах: одні - з одного кінця села, інші - з другого. У нас же село переділене - його розрізає автотраса "Донецьк - Запоріжжя", - пояснює пані Віта.
Та додає, що, закінчивши "ганяти гадюк", полазники збираються у загальний гурт і йдуть за село. Розводять вогнище, в якому спалюють ті прутики, якими проводили обряд, щоб і сліду від нечистого не залишилось. Для багаття вибирають місце, щоб дим не йшов на село, адже за повір'ям разом із ним можуть повернутися злі духи. Потім полазники вечеряють гостинцями від господарів.
Буває, що полазник лишає свою лозинку в останній хаті господарю, щоб нею вигнати худобу навесні на перше пасовисько. Вважається, що тоді худоба не хворітиме, корови добре доїтимуться, у сім'ї завжди буде молоко, тобто достаток.
Із початком Великого посту, після обряду "Гоніння гадюк", коли хату було очищено, люди йшли до церкви, де сповідалися та причащалися, щоб закінчити піст із чистим житлом та чистою душею.
УВАГА, ЗБЕРІГАТИ, ВІДНОВЛЮВАТИ
- Цей обряд сприяє єдності в нашої громаді, спілкуванню односельців, а також передає знання та цінності від одного покоління до іншого через підготовку, залучення молоді, до цінування добра, дружби, взаємовиручки. Бо традиція - це частина нашого минулого, якій ми допомагаємо перебратися в майбутнє, - зазначає пані Віта.
Вона згадує, що серед перших носіїв цього звичаю були жителі села, такі як Микола Іванович Невечеря, Микола Миколайович Буша та інші учасники народного театру мініатюр "Клевчани", що функціонує в сільському Будинку культури.
Обряд "Гоніння гадюк" зберіг свою актуальність, і щороку його відзначали в селі Андріївка-Клевцове. Навіть у 2022-2024 роках, попри повномасштабні військові дії, молодь все ще обходила домівки. Проте у 2025 році обстріли з боку російських військ значно загострилися, і мешканці почали масово евакуюватися, вивозячи дітей. На перший день Великого посту, 3 березня, в селі залишилось небагато людей, і не було кому відзначати традицію. Але куди б не відправлялися жителі Андріївки-Клевцової, вони не забувають свій обряд і продовжують його передавати вже в нових місцях, розповідає пані Віта.
Представники села активно беруть участь у культурних форумах та подіях. Наприклад, у травні 2024 року в селищі Ворохта Івано-Франківської області в рамках проєкту "Жива спадщина - живі громади" відбулася презентація традиційного обряду "Гоніння гадюк". Крім того, вони активно долучаються до онлайн-зустрічей, конференцій та семінарів на обласному рівні, що відкриває можливості для обміну досвідом з іншими громадами.
Директорка Будинку культури села Андріївки-Клевцового впевнена: куди б не закинула нас доля, у серці треба зберігати ті духовні скарби, культурні надбання, які ми отримали у спадок від предків.
