Новини Івано-Франківська та області

Як 13 років тому жителі Івано-Франківська долучилися до Євромайдану (ФОТО)

Журналіст оновив свої архівні записи 2019 року, в яких розповідається про початкові дні революції та про тих, хто об’єднував людей на Майдані.

21 листопада 2013 року, в четвер, уряд оголосив про припинення підготовки до угоди про асоціацію з Європейським Союзом та вирішив обрати напрямок на митний союз з Росією. В той же день журналіст Мустафа Найєм у соцмережах закликав жителів Києва вийти на Майдан Незалежності, щоб відстояти свій вибір на користь європейської інтеграції.

Наслідуючи приклад Києва, вночі студенти та активісти почали збиратися на Вічевому майдані в Івано-Франківську. Вже наступного ранку вони вирішили встановити намети на площі та чергувати біля них, щоб відстоювати своє право на гідне життя у союзі з цивілізованою Європою.

Михайло Малярчук опинився на тому місці одним із перших. Він зазначає, що в той час не був студентом, адже вже мав посаду в виконкомі. Проте залишити це місце він не зміг, адже усвідомлював, що зволікати більше не можна.

Справжнє відчуття страху з'явилося ще раніше — наприклад, коли журналісти демонстрували фільм про Межигір'я в обласних центрах, і у Франківську "ніби-то" замінували "Просвіту", де планувався показ. Я тоді активно долучився до організації показу просто неба — приніс з роботи проектор і подовжувачі. Вже тоді стало зрозуміло, що події набирають обертів, ведучи до чогось неминучого.

У перші дні, крім студентів, на площі зібралися й активісти: Тарас Случик, Наталія Сербин, Михайло Джогола, Андрій Чепіль (загинув на фронті у червні 2023 року на Запорізькому напрямку - Ред.), та інші. Їхня перша акція полягала у блокуванні дороги на Тисменицю. 23 листопада на Вічевому відбулася сесія міської ради, після якої багато депутатів вирушили до Києва. Вже тоді лунали чутки про можливе зняття Майдану в столиці.

Михайло Малярчук зазначає, що перші дні випали на вихідні, і головним завданням стало з понеділка, 25 листопада, залучити студентів, які завжди були двигуном змін. У недільний вечір активісти ретельно обговорювали, в які університети хто піде, в які корпуси та на які поверхи направляться.

Погода була просто кошмарною - сніг разом з дощем. Ми усвідомлювали, що якщо зможемо зібрати студентів з навчання для участі в студентському Євромайдані, то наша справа матиме подальший розвиток. А якщо прийде лише декілька сотень, то наші зусилля виявляться марними, - ділиться своїми думками Малярчук.

Тоді студенти все ж стали на бік революції. Активісти залучили студентські об'єднання, звернулися до профспілок та до впливових особистостей, які могли за собою повести молодь.

"Починалося все з гуманітарного корпусу Прикарпатського університету, - розповідає Малярчук. - Хлопці просто забігали в аудиторії та закликали на майдан. Потім ми йшли до нафти й газу та медакадемії. У медиків було найважче - там студентів не випускали, блокували центральний корпус. Ми просто вривалися до них на пари. Студентів-медиків було найважче відірвати й від навчального процесу, бо в них були ще й платні "енки".

Він стверджує, що навіть у Білому домі отримав підтримку. Коли Михайло згодом став координатором наметового містечка, у нього була можливість заходити до кабінетів державних службовців, звертатися по допомогу, а міський голова Віктор Анушкевичус надавав фінансову підтримку.

"Нам хотілося оселитися в іншій державі."

26 листопада на Вічевому майдані відбулася позачергова сесія депутатів обласної ради, під час якої було прийнято рішення про вимогу відставки уряду Азарова, а також висловлено погрозу імпічментом президенту Януковичу.

28 листопада на саміті "Східного партнерства" у Вільнюсі Віктор Янукович не підписав угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Це рішення спровокувало масові протести, і вже 29 листопада на Вічевому майдані зібралися понад 20 тисяч людей. Один із протестувальників, студент Прикарпатського університету Максим Кицюк, закликав всіх вирушити до Києва. Невдовзі після цього його жорстоко побили та поранили ноги. Проте справу не перекваліфікували з хуліганства, і винних у нападі так і не вдалося знайти.

"Ми хотіли жити в іншій країні, тому й вийшли на протест, - згадує ті дні Кицюк. - Але те, що мене побили в Івано-Франківську, було доволі неочікуваним. Я міг уявити, що таке може статися у моєму рідному Севастополі чи у південно-східних регіонах країни, де використання сили є набагато ефективнішим з боку місцевої влади. Відповідно, якщо так сталося, це був сигнал, що ми робимо все правильно".

В ніч на 30 листопада співробітники "Беркута" жорстоко розігнали протестувальників на Євромайдані в Києві. Численні учасники акції отримали ушкодження. Міністерство внутрішніх справ пояснило, що це було необхідно для очищення площі, де планувалося встановлення новорічної ялинки. 1 грудня в столиці зібралося понад мільйон обурених українців...

Конфлікт триватиме приблизно три місяці. 20 лютого станеться трагічний розстріл протестувальників, після якого Янукович втече до Росії. На столичному Майдані загинуть 106 героїв, а більше 2000 отримають поранення. Під час подій Євромайдану загиблих назвуть Небесною сотнею. До цього списку увійдуть також семеро представників Прикарпаття: Ігор Дмитрів, Ігор Ткачук, Роман Гурик, Сергій Дідич, Михайло Костишин, Богдан Калиняк та Василь Шеремет.

Пройшло вже 13 років. Ті молоді люди, які в листопаді 2013 року мерзли під дощем снігу на Вічевому, вже давно стали дорослими. Хтось активно працює над відновленням країни, хтось займається волонтерством, а багато хто вирішив перейти на цифрові платформи, щоб продовжити справу, почату на Майдані. Незалежно від труднощів, ми пам’ятаємо: ми вистояли тоді — вистоїмо і зараз.

Читайте також