"Він був надійний, як сталь у бою". Під час ворожого обстрілу головний сержант Роман Мохняк став щитом для свого молодшого товариша, проте сам отримав смертельні поранення. - Життєві історії | Експрес онлайн

Перед початком війни він мав захоплення історією свого краю та збирав монети. Його діяльність у міській раді забезпечила йому бронь від призову, проте, незважаючи на це, він вирішив добровільно стати на захист своєї країни.

Роман з'явився на світ у мальовничому селі Підпечери, розташованому в Прикарпатті. Його молодша сестра, Тетяна Мохняк, згадує, що з раннього дитинства брат проявляв цілеспрямованість. У школі він мав особливу пристрасть до математики, з легкістю розв'язуючи навіть найскладніші задачі, а також багато читав. За її словами, Роман був справжнім фанатом футболу: він уважно аналізував кожен матч, особливо ті, в яких брала участь івано-франківська команда "Прикарпаття", і завжди робив свої спортивні прогнози.

У старших класах юнак залюбки вивчав основи права й історію. Саме історією цікавився не випадково. Дідусь Романа по материній лінії Василь Бобик був вояком УПА. Згодом, коли прикарпатець йшов на війну, то згадував діда, який воював за волю України. "Я теж буду, як і він, захищати вас", -- сказав тоді стривоженій неньці.

Після закінчення дев'ятого класу Роман продовжив навчання в Івано-Франківському обласному ліцеї, який спеціалізується на підготовці обдарованих учнів з сіл. "Я мріяла, щоб мій син став юристом," – розповідає його мати Марія Мохняк. – "Проте він обрав шлях у сфері інформатики. Він захоплювався колекціонуванням монет, як і його батько та дядько. У нього був металошукач, з яким він блукав лісом, і дуже радів, коли знаходив щось коштовне."

Після завершення навчання в університеті Роман Мохняк протягом трьох років викладав інформатику в селі Угринів, здобувши повагу та прихильність учнів. Однак, за словами його сестри, Любові Гаврилюк, брат прагнув більшого, бажаючи реалізувати свої знання на практиці. Так, спочатку він працював у податковій інспекції. З 2010 року Роман обіймав посаду головного спеціаліста в районному Центрі соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді, а згодом перейшов у Тисменицьку міську раду, де зайняв посаду заступника начальника відділу загальної та організаційної роботи. Окрім цього, він дев'ять років був депутатом районної ради.

Родинні обставини Романа не склалися так, як він мріяв. Проте його любов до доньки Валерії була безмежною; він щиро радів її успіхам і старанно підтримував у всіх починаннях. Роман навіть почав зводити для неї новий дім. Наразі Валерії вже 16, і вона разом із матір'ю мешкає за межами країни.

"Хоча брат мав можливість уникнути війни завдяки броні, його вибір стати солдатом був свідомим і зваженим. Здається, ця думка не покидала його довгий час", – продовжує сестра Люба. З березня минулого року Роман Мохняк став частиною 105-ї окремої бригади тероборони, де виконував обов'язки командира відділення ударних безпілотників "Рубак". Він брав участь у бойових діях на Сумщині та Харківщині. Побратими відзначають, що він був надійним, як найміцніша броня.

В останні дні грудня 2024 року Роман повернувся додому на відпустку. Як розповідали його близькі, він виглядав втомленим і не дуже охоче спілкувався. У перший день нового року матір проводжала сина на потяг до Харкова. Вона була стурбована, адже, напевно, її серце вже передчувало біду...

16 квітня цього року житель Прикарпаття знаходився на передовій поблизу села Шевченкове в Сумській області. Ворожі артилерійські обстріли не вщухали, а дрони літали над головою. Внаслідок вибуху його бронежилет був розірваний на шматки. Незважаючи на це, поранений Роман вкрив собою 20-річного товариша по службі. Його доставили до лікарні в Харкові, де через отримане поранення стався інсульт. Пізніше бійця перевели до Києва, але його стан не покращувався.

28 квітня серце воїна перестало битися.

Поховали 40-річного воїна у селі Підпечери. Рідні зареєстрували петицію з проханням удостоїти головного сержанта Романа Мохняка звання Героя України.