Відмовившись від резерву, він вирушив на фронт: історія прокурора, який став легендою.

З прокурорського кабінету в пекло передової. Любомир Хамець за законом мав бронь, проте в перші дні повномасштабного вторгнення обрав шлях рядового солдата. Двічі був за крок від смерті, але не покинув службу в ЗСУ.

Бійці на передовій навіть не підозрювали, чим займається Любомир у цивільному житті. Далі ми розповімо історію воїна, який також є прокурором.

Пройшло вже близько чотирьох років з тих пір, як Любомир Хамець залишив кабінет прокурора. Олена співпрацювала з ним в одному відділі з 2005 року. Вона зазначає, що його професіоналізм став предметом численних легенд.

Олена Попова, заступник начальника відділу прокуратури Івано-Франківської області.

Прокурор має бути на своєму місці. Його завдання - знайти, виявити й не допустити ці порушення або усунути, якщо вони вже є. Саме цим і займався Любомир. Порушень настільки багато, і ця сфера дуже широка і велика, що в принципі хто працює по цьому напрямку, ми маємо знати дуже багато і всього. І от Любомир у нас був якраз енциклопедія, яка знала все, майже все.

Любомир завжди брався за найскладніші виклики. Його професійний досвід налічує десятки успішно виграних судових справ. Завдяки його зусиллям країна отримала назад гектари землі і мільйони гривень. У перші дні повномасштабної війни він вирішив стати добровольцем на фронті, незважаючи на те, що, працюючи в прокуратурі, мав право на броню.

Олена Попова, заступник начальника відділу прокуратури Івано-Франківської області.

Він не обговорював це з ніким. Це було його свідоме рішення. В один прекрасний день, 1 березня, він просто підвівся і оголосив: "Я йду". Яким чином я зможу дивитися в очі своїм дітям, якщо не зроблю цього? Адже в нього двоє синів.

Вікторія, дружина чоловіка, згадує, що той ухвалив рішення про захист батьківщини 24 лютого, в день, коли російські війська розпочали бомбардування Франківська. Протягом майже тижня він невтомно відвідував військові комісаріати.

Вікторія Хамець, жінка, що залишилася після загибелі свого чоловіка-героя:

Його не брали. Він теж хотів у тероборону, його не брали. Він стояв в чергах. Він просився, тому що знали, ким він працює, що він робить, по суті. Я вже думала: може заспокоїться. І просто він прийшов, сказав перед фактом: так, все Віка, я записаний в добровольці.

Родина з теплом згадує: Любомир з дитинства мріяв про військову кар'єру. Проте через проблеми зі здоров'ям йому не вдалося потрапити до військового училища. Він знайшов своє призначення в сфері права. Протягом двадцяти років пройшов шлях від фахівця районної прокуратури до заступника керівника обласного відділу.

Вікторія Хамець, жінка, що залишилася після загибелі свого чоловіка-героя:

Він існував у цьому світі з великим відданістю. Його діяльність була втіленням покликання, він завжди віддавався своїй справі. Його робота відзначалася високою якістю, і він здобув численні визнання за свої досягнення.

Разом із Любомиром на війну пішов ще один його колега. Під час вишколу на Львівщині обидва потрапили під ворожий обстріл. Не закінчивши повний курс підготовки, уже у квітні вирушили на Донеччину. Любомир був простим солдатом у складі 110-ї механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка.

Олена Попова, заступник начальника відділу прокуратури Івано-Франківської області.

Він знову вирішив не ставати юристом у військовій частині. Він не залишався в тилу. Він пішов туди, де йшли справжні бої. Хоча у нього була купа причин не робити цього. І я добре усвідомлювала, що переконати його не вдасться. Його місце було саме там.

Лише через місяць Любомир отримав поранення в руку. Він провів кілька тижнів на лікуванні, але знову повернувся на лінію фронту. Незабаром його поранили ще раз. Друзі та товариші по службі рекомендували йому перейти до штабу, але Любомир знову вирішив залишитися на передовій.

Вікторія Хамець, жінка, що залишилася після загибелі свого чоловіка-героя:

Він висловив, що не прагне, як кажуть, переходити з одного командування до іншого. Я не для цього прийшов на фронт.

Олена Попова, заступник начальника відділу прокуратури Івано-Франківської області.

Усі навколо повторювали: «Любчику, тебе вже двічі поранили. Знаєте, іноді починаєш вірити в долю». Вони стверджували, що третього разу не уникнути. Але він відповідав: «Я все одно повинен іти. Я маю бути там».

Саме цей третій випадок став фінальним.

Олена Попова, заступник начальника відділу прокуратури Івано-Франківської області.

Він опинився під мінометним вогнем. За словами його товаришів, він, намагаючись врятувати інших, поспішив до спостережного пункту, щоб попередити про обстріл та закликати всіх сховатися. Саме в цей момент його й вразило.

Вікторія Хамець, жінка, що залишилася після загибелі свого чоловіка-героя:

Цікаво, що його товариші до самого кінця не здогадувалися про його справжню професію – прокурора. Він ніколи не підкреслював цього факту. Коли вони зібралися на поховання, під час поминальної трапези хтось запитав: "А хто ж із прокурорів загинув?" Тоді й пролунала відповідь: "Це ж Любомир, наш прокурор."

15 грудня 2022 року загинув Любомир Хамець у віці сорока п'яти років. Героя поховали на його рідній Городенківщині. Посмертно він був удостоєний ордена "За мужність".