Ехо Помаранчевої революції
В Україні поступово відновлюється активне політичне життя. Звичайно, цьому сприяло неприємне обставини - законопроєкт 12414, який влада без жодних вагань проштовхнула через підконтрольну монокоаліцію та вірних союзників. Проте, як зауважив один класик, маємо те, що маємо. Політична активність знову набула обертів, завдяки молоді, яка виходить на вулиці з плакатами в руках, що містять іронічні, а часом і образливі фрази.
Отримавши в липні результати від молодих українців, багато з яких вперше голосуватимуть на виборах після війни, Банкова в серпні вирішила спробувати змінити ситуацію. Тим більше, що нагода була досить вдалою - День молоді. В цей день Зеленський особисто виступив у ролі щедрого лідера, анонсуючи підвищення виїзного цензу, збільшення стипендій та спеціальну вступну кампанію. Однак, для важливої зустрічі зі студентами кількох університетів столиці він делегував спеціальну місію голові свого Офісу.
Зустріч завершилася не зовсім серйозним конфліктом, хоча деякі особи, які регулярно або періодично підтримують владу – на приклад, Сергій Лещенко чи інший Фурса – висловили критику на адресу студента/журналіста за інформацію, отриману поза "офрековим" форматом. Загалом, однак, великого скандалу не виникло, як і не було жодного тріумфу "другої особи в державі". Судячи з матеріалів статті, Андрій Єрмак прийшов на цю зустріч абсолютно неготовим, адже, ймовірно, не очікував на серйозний опір з боку молоді.
Нагодою, звісно ж, скористалася опозиція, розкручуючи тему "Якщо він зі студентами не може знайти спільну мову, то ви уявіть, що там на міжнародних перемовинах, зокрема в США!". Тема ця цікава й актуальна, але ми її залишимо опозиції, якій все одно зараз всерйоз ще нічим зайнятися. І звернемо увагу на інший, власне студентський аспект, який є, на нашу думку, навіть глибшим і масштабнішим, ніж обговорення роботи Єрмака на дипломатичному треку. (Тим паче, все одно, як показує сучасна історія, американська сторона відштовхується переважно від власних потреб, інтересів та можливостей.)
Таким чином, Єрмак і студенти. Чи прийшов він сам, чи ця зустріч була ініційована його керівником (президентом) - це, безумовно, цікаве, але другорядне питання. Адже, незалежно від обставин, Зеленський був в курсі цієї зустрічі і не міг про це не знати. І тут ми можемо повернутися на два десятиліття назад, до часів першого Майдану (чи другого, якщо врахувати студентську "Революцію на граніті"), в період незалежності - Помаранчевої революції.
Не можна стверджувати, що молодь і студенти були основною силою, яка рухала процесом. В українській опозиції існувало вагоме представництво у Верховній Раді, а кандидатом у президенти, який пережив замах на життя, був не будь-хто, а відомий політик, колишній прем'єр-міністр. Проте, активність молоді відіграла важливу роль у цій революції.
У цьому контексті можна згадати випадок з Івано-Франківська, коли в Віктора Януковича влучив "тупий важкий предмет", що насправді виявився лише ганебним курячим яйцем. Також варто згадати відео з неформальних зустрічей ректорів вишів зі студентами, які, як тепер кажуть, проходили "не для публіки", де акцент робився не на агітації, а на примусовому заклику голосувати за кандидата від влади та Кремля. Окремо слід відзначити справжню студентську революцію в Сумах, що мала цілком практичну мету, але теж стала частиною загального спротиву владі у буремному 2004 році.
Усі, хто пам'ятає ті події, добре засвоїли один простий урок: українські студенти - це сила, яку не так просто зламати. І це ті студенти, які ще трохи, але зачепили радянські часи. Що вже казати про нинішнє покоління, у якого вже батьки вповні пожили у вільній (навіть в януковичські часи) країні й такими ж виховали своїх дітей. Чому ж влада прорахувалася зі студентами? Причому зробила це двічі - спочатку не врахувала можливість протесту проти знищення незалежності НАБУ і САП, а потім не подумала, що Єрмака зустрічатимуть аж ніяк не компліментарними питаннями (хоч і такі були, ніде правди діти).
Суть у тому, що нинішній президент був на іншій стороні конфлікту під час тих подій. Гасло "Молодь за Януковича" яскраво відображало позицію, під якою ще тоді "Студія Квартал 95" заробляла свої гонорари. Навряд чи Володимир Зеленський, як і інші представники так званого Антимайдану 2004 року, дійсно підтримував якісь істинні цінності, притаманні біло-блакитній ідеології. Як показав період правління Віктора Януковича, таких цінностей не існувало. Була лише прагнення до влади і життя в розкоші, як свідчить наявність страусів на золотому унітазі у Межигір'ї.
Зеленський та його команда, очевидно, не звернули уваги на ті аспекти, які помітили інші. Вони не усвідомлювали масштаб студентського протесту. А якщо й знали про нього, то, напевно, сприймали його через призму власного досвіду — вважали, що учасники отримали гроші за участь, виконали свою частину і потім розійшлися по домівках.
Звісно, їм тоді було байдуже, адже саме в ці роки, перед початком Помаранчевої революції, вони розпочали власний медійний бізнес, який зрештою призвів до того, що один із них зайняв найвищу державну посаду. Але тут і стало зрозуміло, що варто було б звернути увагу на студентів, які виходили на помаранчевий Майдан, аби не отримати свій власний, менш помпезний, але значно агресивніший протест. Це поки що не Майдан, але вже відчувається протест.
"Той, хто забуває своє минуле, не заслуговує на майбутнє", - зазначав колись Максим Тадейович Рильський. Проігнорований липневий протест молоді та невдала серпнева зустріч зі студентами показали, що сучасна влада не усвідомлює своєї історії, в якій вона сама колись брала участь. Що ж, це її вибір. Наслідки, безумовно, не забаряться.
