Україна - це моя пристрасть. Історія солдата з Луганщини, який виконує обов'язки у самохідному артилерійському дивізіоні 10-ї бригади "Едельвейс".

Ігор Рижков святкує своє п’ятдесятиріччя. Його коріння сягає Лисичанська, де він провів свої дитячі роки. Хоча Ігорю все ще важко переходити з російської на українську мову, він з першого дня повномасштабного вторгнення мужньо захищає Україну, служачи в коломийській бригаді "Едельвейс". Для нього головним є не мова, а те, що ти на боці своєї країни.

Його розповідь була зафіксована Репортером на Донеччині під час професійної поїздки до самохідного артилерійського дивізіону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Втікати не наважувався через свої переконання.

Мені здається, що моїх справ уже достатньо для того, щоб у мене була індульгенція. Четвертий рік я вже тут, - каже Ігор Рижков.

Говорить він сумішшю української та російської. Починає підбирати українські слова, але все одно переходить на російську.

Ігор працював далекобійником у литовській компанії. Війна застала його в Києві перед вильотом до Вільнюса на роботу - мав квиток на літак на 11:00 24 лютого. О шостій ранку дізнався, що почалася велика війна. Каже, передчуття було, але втекти напередодні не дозволила внутрішня позиція.

Я вирішив, що не буду бігти і не покину країну ні на день раніше. Я готовий стати на захист нашої батьківщини. Я голосував за Зеленського і щиро підтримував цю владу, - зазначає Ігор Рижков. - Я давно прийняв рішення: якщо почнеться велика війна, я піду служити. На початку вторгнення ворог вже був близько, всього за 20 км від мого Лисичанська. Тому у мене не було жодних сумнівів.

Він вирушив на захід країни, скориставшись потягом. Першою зупинкою став Косів, де його чекав товариш-дальнобійник Андрій Пайсалюк, щоб допомогти йому залишити деякі особисті речі.

Я не міг залишити свої документи в Києві, адже тоді не було ясно, що буде далі. У Косові мене зустрів брат Андрія, Тарас Пайсалюк. Він супроводив мене на службу, а через кілька місяців і сам вирішив приєднатися до військових.

Ігор вперше уклав контракт на службу в армії у 2016 році, працюючи зв'язківцем у 30-й механізованій бригаді. Він усвідомив, що військове життя не є його покликанням. Після завершення контракту він вирішив залишити службу через проблеми зі здоров'ям, адже з 18 років має обмежену придатність. Однак пообіцяв собі, що у разі початку війни він повернеться до лав армії.

Івано-Франківськ мене не прийняв, зате Коломия виявилася більш прихильною. Коломийський військовий комісаріат працював бездоганно, швидко оформлюючи групи призовників. Відразу після цього я потрапив до "десятки". За офіційними даними, я перебуваю на службі з 3 березня, - розповідає Ігор Рижков.

Ми були підготовлені до будь-яких викликів.

Він стверджує, що досвід, отриманий у 2016 році, став йому у пригоді, адже мав уявлення про те, що його чекає, та вмів ефективно використовувати зброю.

Звичайно, страшно теж було. Ми тоді на початку війни їхали до Києва автобусом і нам на ходу роздавали патрони. Ми відразу в автобусі забивали магазини. Ми були підготовлені до будь-яких викликів., - каже Рижков. - Цей момент, звичайно, пам'ятається: ти їдеш, не знаєш, що зараз буде, набиваєш патрони і готуєшся до будь-якого розвитку подій.

Його позивний - "Вільнюс", адже він співпрацював із литовськими військовими. Проте, цей псевдонім не використовується ним часто. За професією він водій, але під час війни йому доводилося виконувати різноманітні завдання.

Був зарахований до піхотних підрозділів, де працював з антидроновою зброєю та брав участь у створенні захисної антидронової смуги. Наразі його роль полягає у підтримці команди операторів дронів у складі однієї з батарей самохідної артилерії.

Є особи, які в тисячу разів заслуговують на увагу більше за мене, і з якими варто проводити інтерв'ю. Вони продемонстрували набагато більше героїзму, патріотизму та інших якостей. Я не можу назвати себе героєм чи штурмовиком. Я просто виконую свою роботу – забезпечую безпеку, виводячи дрони та перевіряючи, чи немає поблизу ворожих безпілотників, – зазначає Ігор Рижков.

Ознайомтеся також: Танцювальний вечір для супротивника. Як Михайло Семків з "едельвейсу" організовує поєдинки на "мавіках" (ВІДЕО)

Від почуття закоханості до відрази.

Він відверто описує, як пройшов шлях від любові до росії до ненависті. З народження жив у російськомовному середовищі, через злидні їздив працювати до росії, перша його дружина була росіянкою.

Спочатку здавалося, що ми всі живемо в одній країні. Але життя показало, що між нами існує суттєва прірва. У нашому менталітеті, у поглядах на життя та світ, - ділиться Ігор Рижков. - Мої стосунки з Росією протягом періоду з 18 до 48 років починалися з великої любові, а закінчилися глибокою ненавистю. У всіх аспектах. Коли Україна звільнила мій рідний Лисичанськ, я відчув неймовірну повагу до цієї країни.

Він зазначає, що саме з цієї причини ухвалив рішення підписати контракт у 2016 році. Тому й досі залишається на захисті України.

У приміщенні, де він мешкає разом із товаришами, над столом знаходиться карта України, а також різноманітні сувеніри і дитячі малюнки. Він зазначає, що ці малюнки повісив його товариш.

Цю тарілочку я привіз з Трускавця. Там у моєму розумінні поєднується Європа і Україна. Там європейська архітектура і там до мене ніхто не чіпляється за російську мову. Мені там дуже подобається. І цю карту я повісив, бо це моя любов. Усе, що ви тут бачите, це все моя любов, те, що я люблю.