Україна без власного виробництва сталі: чи зможе металургійна галузь вижити?
Після низки ракетних атак з боку Росії металургійні підприємства України призупинили свою роботу, а обсяги виробництва сталі знизилися до нуля. Чи є це лише короткочасною паузою, чи ж країна ризикує втратити одну з основних сфер своєї економіки?
З середини серпня до середини вересня українські металургійні комбінати зазнали численних атак з боку російських ракет. За інформацією "Метінвесту", на "Запоріжсталь" було скинуто 17 балістичних ракет, що призвело до загибелі восьми працівників. Найбільший металургійний комбінат України, "АрселорМіттал Кривий Ріг", після чотирьох атак протягом п'яти тижнів ухвалив рішення призупинити виробництво до закінчення конфлікту. Також зупинили свою діяльність "Каметсталь" у Кам'янському та "Інтерпайп" у Дніпрі. "Вони намагалися відновити роботу, але знову зазнавали атак," - зазначив Станіслав Зінченко, директор GMK Center, консалтингової компанії, що спеціалізується на гірничо-металургійному секторі.
За даними асоціації "Укрметалургпром", у вересні в Україні виплавили лише 131 тисячу тонн сталі, тобто виробництво сталі скоротилося майже вп'ятеро порівняно з минулим роком, а наприкінці місяця зупинилося повністю. "Практично всі доменні печі, які ще працювали, зруйновані", - заявив в ефірі Українського радіо президент асоціації Олександр Каленков. Для порівняння, до повномасштабного вторгнення РФ, Україна виробила 21,4 млн тонн сталі на рік. Але попри війну, металургія й досі лишалася одним із головних джерел валюти. За даними НБУ, торік вона забезпечувала 12% українського експорту. Однак уже в серпні експорт металургійної продукції скоротився майже вдвічі.
"Ідеальні обставини для металургів"
Старша економістка Центру економічної стратегії Наталія Колесніченко у своєму коментарі для DW описує поточну ситуацію в галузі як "ідеальний шторм". Ще до початку ударів металургійні підприємства стикнулися з європейським механізмом вуглецевого коригування імпорту (CBAM). З 1 липня 2026 року Європейський Союз планує запровадити суворі обмеження та зменшити безмитні квоти на імпорт металевої продукції з України. Додатково, взимку заводи зазнали труднощів через перебої в електропостачанні. "Електрика є критично важливою для їхнього виробничого процесу, адже без неї не можливо працювати", - зазначає експертка. До всього цього додалася блокада одеських портів та руйнування виробничих потужностей у серпні та вересні.
Разом із суміжними галузями металургія торік давала, за оцінкою Колесніченко, понад 5% ВВП. Оскільки більшу частину року комбінати працювали, цього року їхня зупинка, на думку експертки, зменшить ВВП на пів відсоткового пункту. Інвестиційна компанія Dragon Capital у жовтневому прогнозі оцінила втрати від зупинки виробництва сталі та скорочення видобутку руди в 1,5% ВВП і вже очікує падіння економіки України і цього, і наступного року. Якщо наступного року комбінати не працюватимуть увесь рік і це нічим не компенсують, падіння може виявитися глибшим, застерігає Колесніченко.
Українські міста, які можуть "померти"
Згідно з даними Станіслава Зінченка, незважаючи на складні умови праці минулого року, галузь інвестувала 0,9 мільярда доларів в економіку країни та сплатила аналогічну суму податків. Він також зазначає, що у 2021 році податкові надходження від гірничо-металургійного комплексу становили 3,5 мільярда доларів. "Ця галузь є системоутворюючою. Коли діяли шість сталеливарних підприємств, на них працювало близько 80 тисяч працівників, а ще 250 тисяч отримували роботу через замовлення для інших компаній. Таким чином, з родинами це стосується приблизно мільйона людей, які залежать від сталевої промисловості", - підкреслює фахівець. Зокрема, на "АрселорМіттал Кривий Ріг" працювало близько 17 тисяч осіб.
За його словами, після зупинки всіх підприємств найбільше постраждають промислові міста - Запоріжжя, Нікополь, Дніпро, Кривий Ріг, Кам'янське, Горішні Плавні. "Ці міста просто помруть. Люди будуть їхати з них. Це буде соціальна та гуманітарна катастрофа", - попереджає Зінченко. Податки великих промислових підприємств, за його даними, формують від половини і більше доходів таких міст.
У Кривому Розі, де призупинили свою діяльність "АрселорМіттал" та кілька гірничо-збагачувальних комбінатів, вже розпочався процес секвестру бюджету. Голова Ради оборони міста Олександр Вілкул у своєму зверненні до жителів охарактеризував цю ситуацію як "дуже серйозний удар", адже саме податкові надходження від підприємств забезпечували зарплати бюджетників, утримання міської інфраструктури, ремонти теплоцентралей, дитячих садків і соціальних служб. "Зараз ми не говоримо про перспективи розвитку. Ми маємо на меті виживання. Нині важливо просто вижити", - зазначив Вілкул у своєму Telegram-каналі. Наталія Колесніченко додає, що звільнення працівників або зменшення їхніх зарплат призводить до втрати місцевими бюджетами податку на доходи фізичних осіб, який у більшості випадків формує їхні доходи.
Удар, безумовно, відчують і суміжні сектори. Згідно з словами Зінченка, вантажі гірничо-металургійного комплексу (ГМК) становили значну частину залізничних і портових перевезень, а металургійна галузь була одним із основних замовників для машинобудування та енергетики. "Це викличе ефект доміно", - підкреслює він. Більше того, на українському ринку вже спостерігається нестача арматури та прокату, а імпорт не зможе швидко вирішити цю проблему: навіть турецькі товари важко доставити через заблоковані порти.
Експорт сировини з України під загрозою.
Чи здатні українські компанії експортувати хоча б сировину? Експерти одностайні в своїх висновках: без морського коридору це стає неможливим. "Експорт залізної руди та сталі на світовий ринок для нас недоступний", - зазначає Станіслав Зінченко. Наталія Колесніченко додає, що вся руда раніше вивозилася через порти, а два гірничодобувні підприємства зупинили свою діяльність ще в серпні. Хоча частина металургійної продукції продовжує транспортуватися залізницею до західного кордону, цього недостатньо, щоб компенсувати втрати. Компанія Dragon Capital також підкреслює, що знайти альтернативні маршрути для постачання сталі та руди в умовах блокування портів неможливо.
Олександр Каленков висловлює думку, що налагодження морських маршрутів сприяло б експорту залізорудної сировини, що, в свою чергу, допомогло б зберегти частину виробництва, навіть у разі відсутності експорту металу. Він підкреслює, що в нинішній ситуації найважливіше зберегти робочі колективи, забезпечити бронювання працівників, а також отримати від держави податкові полегшення для підприємств, які перебувають у стані простою.
Які фактори необхідні для відродження металургійної галузі в Україні?
На всіх виробничих потужностях, за винятком законсервованого "АрселорМіттал", активно триває процес розбору завалів, оцінки шкоди та проведення технічного аудиту, повідомляє Зінченко. "Ніхто не очікував на таке. Ніхто не навчав у вишах, як діяти, коли ваш завод піддається атаці 17 "Іскандерів", - зазначає він. Для відновлення, на думку фахівця, необхідно створити спеціальний фонд для підтримки металургійної галузі, активізувати дипломатичні зусилля для відновлення морського коридору, подібного до того, що існував у 2023 році, а також відкрити ринок ЄС для української сталі, яка раніше становила значну частину експорту. "Я не бачу, щоб держава подавала якісь сигнали, на кшталт 'відновлюйте, ми вас підтримаємо фінансово, знизимо податки, ведемо переговори з Євросоюзом'", - констатує Зінченко. У GMK Center підкреслюють, що держава та міжнародні партнери мають прикласти зусилля для підтримки металургійної галузі не менше, ніж для відновлення енергетики.
Наталія Колесніченко звертає увагу на те, що рішення щодо відновлення інфраструктури ухвалюватимуть приватні власники. На її думку, надавати преференції лише одній галузі, коли інші також страждають від обстрілів, є нелогічним. Вона вважає, що уряд міг би запровадити механізм покриття воєнних ризиків, а також відстрочити європейські квоти та CBAM для країни, що переживає війну. "Якщо б такий механізм вже функціонував, "АрселорМіттал" не оголошував би про зупинку діяльності до завершення конфлікту. Вони могли б відремонтувати пошкоджені об'єкти та продовжити роботу", - припускає вона.
Попри все, у галузі є майбутнє, переконаний Станіслав Зінченко: Україна має унікальний технічний потенціал, компетенції й власну залізну руду, а українські чавун і напівфабрикати потрібні європейській промисловості. "Потрібна тільки політична воля і послідовність для того, щоб не дати українській сталевій індустрії піти в історію", - підсумовує Зінченко.
