Тернопіль та перспективи України.

Тернопільські правоохоронці арештували шістьох військовослужбовців за звинуваченнями у рекеті та катуваннях, повідомляє ZAXID.NET.

На початку всього, найдалекоглядніші представники українського народу (або, можливо, просто ті рідкісні індивіди, які здатні навчатися на чужих помилках) попереджали, що наше суспільство зіткнеться з безліччю неприємних ситуацій у майбутньому. І ці ситуації, і їхні учасники були настільки несподіваними, що важко було навіть уявити. Були також зовнішні голоси, такі як Аркадій Бабченко, який деякий час проживав в Україні і став учасником одного резонансного випадку. Загалом, попереджень було чимало, але хто ж звертає увагу на неприємні прогнози?

І от поступово ці неприємності почали проявлятися там, де начебто і не мали б - а насправді цілком собі очікувалися. Різними були ці неприємності, поступово накручуючись, нагнітаючи, додаючи негативізму до і так не дуже приємної картини світу. Крок за кроком, step by step. І от у Тернополі дійшло вже до таких речей, про які, здається, і не попереджалося. Життя, так би мовити, випереджає прогнози.

Так, ідеться про ту історію з мобілізацією, яка завершилася викраданням людей, утримуванням їх у полоні (ні, не на фронті і не росіянами, а в Тернополі й українськими військовиками) і цілком собі рекетирськими вимаганнями. Звинуватили в усьому військовослужбовців Третьої окремої штурмової бригади. У самому цьому підрозділі відреагували стримано - по-перше, назвавши затриманих "начебто бійцями [...] Третьої штурмової". А по-друге, заявивши, що "Третя штурмова - один з підрозділів із найнижчим рівнем злочинності серед військових". Ну, статистика така навряд чи є у відкритому доступі, але буквально в червні в сусідньому з "файним містом" Івано-Франківську сталася резонансна історія, яка в інші, менш буремні часи, мала б значно більший розголос - побиття посеред міста офіцера бригади "Азов". Постраждалий тоді заявив, що на нього напали саме бійці Третьої штурмової.

Проте це лише деталь. Розмова не йде про конкретну Третю окрему штурмову бригаду (хоча можна згадати певні довоєнні дії структур Андрія Білецького, котрий став засновником 3ОШБр), а про загальну ситуацію. А загалом вона виглядає ось так.

В українському суспільстві існує безліч фраз, які майже набувають магічного звучання, вказуючи на те, що життя в країні неодмінно покращиться, причому без активної участі самих громадян. Є певна надія, що з'явиться хтось, хто вирішить усі проблеми за всіх. Політики іноді використовують цей наратив у своїх передвиборчих кампаніях. Чи згадуєте ви, як звучало знаменитое "Вона працює" від Тимошенко? Це чіткий меседж — вона все зробить за вас, а вам потрібно лише прийти на дільницю і поставити галочку у потрібному місці. Слова "Почую кожного", "кінець епохи бідності" та багато інших передвиборчих гасел слугують підтвердженням цієї ідеї. Політики обіцяють, що прийдуть, вислухають і вирішать всі проблеми, а ми залишимось лише чекати, коли до нас дійде "вухо" Януковича або епоха добробуту Зеленського.

Ви можете вважати, що все це – лише вигадки політтехнологів. Проте, важливо зазначити, що вигадки, які виникають без підгрунтя, зазвичай не мають тривалого життя. Вони не витримують випробування часом. Наприклад, незважаючи на зусилля російських політтехнологів, які намагалися популяризувати концепцію "трьох сортів українців", ця ідея так і не стала широко визнаною. Лише в середовищі окремих фанатиків, які завжди залишалися в меншості, вона знайшла відгук. Ті, хто пам'ятає 90-ті роки, коли подібні теми ще не існували, розуміють, що тоді російські політтехнологи були зайняті власними справами, а не створенням такого роду конфліктів.

Отже, ця тема, пов'язана з ідеєю того, хто "прийде і вирішить справи", є досить актуальною для українців. Один із прикладів такого підходу можна знайти у відомій фразі: "Хлопці повернуться з армії - наведуть порядок". Ця думка є не тільки непродуманою, але й потенційно шкідливою, адже "хлопці", які повертаються з війни (як тепер, так і в майбутньому), часто будуть травмованими або ж пошкодженими, як фізично, так і психічно. Вони не мають бути відповідальними за "наведення порядку" – їх місце в родині та суспільстві, де, завдяки їхній відвазі, має відновитися стабільність.

Однак існує ще один аспект, про який українське суспільство, сповнене інфантильного романтизму, зазвичай не бажає замислюватися. Цей аспект полягає в тому, що на фронті б'ються люди, які за своєю суттю не відрізняються від тих, хто залишився в тилу. Звісно, існують певні нюанси та особливості, але в основі своїй це ті ж самі особи, які не з'явилися з небес, а є невід’ємною частиною нашого суспільства.

Тож чому мають "прийти і навести порядок" винятково прекраснодушні громадяни в пікселі - якщо в суспільстві загалом, вибачте за неприємну прямоту, перед ведуть не дуже чисті на руку індивідууми? А просто тому, що українцям так хочеться думати. Їм так зручно, комфортно - жити черговою мрією, що на фронті всі до одного патріоти, кришталево чесні, винятково альтруїстичні люди тощо. От вони прийдуть - і нарешті зроблять їм, нам, тут добре, багато, успішно - і взагалі Європу (без мігрантів, звісна річ).

Та життя не має жодного стосунку до тилових фантазій. Воно є таке, яке є. І героїчне, і гниле. І добре, і підле. І успішне, і провальне. І серед людей у пікселі можуть бути як такі люди, як Віталій Скакун, так і тернопільські рекетири-"мобілізатори". Причому других, може, й не більше, ніж перших - але вони точно помітніші зі зрозумілих причин. (Я спеціально написав в одному з попередніх речень просто "Віталій Скакун". Багато з вас без гугла і Вікіпедії, без моїх підказок пам'ятає, хто це і чим він увійшов в історію повномасштабної війни?)

Українцям слід усвідомити дві важливі істини. По-перше, армія не може суттєво відрізнятися від суспільства в цілому. Наприклад, ми визнали, що всі жахіття, які чинять російські війська на нашій землі, не є результатом того, що туди потрапили якісь особливі жорстокі особистості, а скоріше відображають загальні тенденції в суспільстві, яке здатне на такі вчинки. То чому ми вважаємо, що наша армія і наше суспільство мають бути абсолютно різними? Чому між ними має існувати така велика прірва?

По-друге, варто зрозуміти, що ніхто за вас не вирішить ваші проблеми. Ані політики, ані "друзі". Кожен з нас, в першу чергу, піклується про себе і своє близьке оточення. Навіть ті політики, які дійсно зробили чимало позитивного для України, діяли в першу чергу під тиском суспільства, яке їх контролювало. А там, де суспільство зупинилося і почало сподіватися на чудеса, ситуація лише погіршувалася.

Необхідно притягнути до відповідальності тернопільських "мобілізаторів"-викрадачів згідно з чинним законодавством. Це слід зробити без зайвого політичного шуму або з його мінімальною присутністю. Саме цього дійсно варто очікувати від ситуації, що склалася у "файному місті".