Тривога стати обузою. Чому українці продовжують жити під окупацією та як вони відновлюють своє життя з нуля після виїзду.

Українці, що пережили окупацію, стикаються з численними труднощами навіть після виїзду: недостатність фінансів, проблеми з житлом, відсутність необхідної підтримки та психологічна втома.

Однак ще серйозніші загрози чекають на тих, хто залишився на територіях, що під контролем окупантів: за підтримку проукраїнських поглядів їх можуть затримати, як це сталося з вчителькою з Горлівки Наталею Шило.

Влада і громадські організації намагаються допомогти: евакуюють, надають притулок, допомагають адаптуватися.

Цей спільний проект "Точки Сходу" та "Репортера" висвітлює труднощі, з якими стикаються українці після виходу з окупації. Від фінансових труднощів до психологічної адаптації — ми розглядаємо, як люди поступово подолують ці виклики за допомогою родини, спільнот та волонтерів.

За любов до України -- в полон

Улітку 2021 року вчителька фізики та математики Наталя Шило, мешканка Києва, вирушила в поїздку до окупованої Горлівки, щоб відвідати свою хвору матір. Оскільки контрольні пункти між вільними та окупованими територіями були закриті, вона змушена була обирати маршрут через Росію. На прикордонному пункті "Успенка" Наталю затримали.

Вона завжди відкрито демонструвала свою підтримку України, регулярно ділячись думками в соціальних мережах, що зрештою призвело до звинувачень у "шпигунстві на користь України".

Спершу Наталю відправили до ізолятора для тимчасового утримання, а згодом перевели до слідчого ізолятора.

В ізоляції я опинився без рушника, мила та засобів особистої гігієни, навіть без змінного одягу. Прогулянок не було. Можливість отримати хоч якусь вологу з’являлася лише з холодного крану, а посуду для води не існувало. Нам доводилося пити безпосередньо з крана та мити волосся прямо під ним. Умови були жахливими: брудні нарах, все навколо виглядало дуже погано.

Полон Наталі представляв собою не лише фізичну обмеженість, а й психологічний пресинг.

Вони стверджували, що вчителі, журналісти та священнослужителі є найгіршими, оскільки їхні слова мають вагу для слухачів.

У 2023 році справу щодо Наталії закрили. Вона перебувала під підпискою про невиїзд, проживаючи за адресою своєї матері в Горлівці, але виїзд з окупованої території був для неї заборонений.

Читайте: Троянда з Бахмута. Або як військові перетворюють уламки війни в ефектні вироби

Вирушити у квітні 2025 року сприяли українські спецслужби.

"Я стала прикладом для залякування."

На думку Наталії, існує чимало людей, які перебувають під окупацією і підтримують Україну, проте залишаються мовчазними.

Згідно з моїми спостереженнями, 30% населення підтримують Росію, ще 30% – Україну. Інші ж намагаються пристосуватися до ситуації й їм все одно. Проте, страх охоплює людей. Моя знайома прийшла до мене для підтримки, але зауважила, що більше не буде спілкуватися. Вона побоювалася, що ФСБ стежить за мною. Я стала прикладом для залякування, щоб інші знали, що може трапитися з тими, хто виступає за Україну, адже моя історія швидко стала відомою.

За словами Наталі, є й такі, хто взагалі не висловлює свою позицію через страх. Тому вона впевнена, що тих, хто підтримує Україну, більше.

Одна моя знайома працює там чиновницею, а українським законом -- колаборантка виходить. Підійшла до мене і плаче: "Я вже там ворог, але дуже люблю Україну і на неї чекаю".

Люди остерігаються покидати свої домівки, адже відчувати себе тягарем - це жахливіше, ніж жити під окупацією.

Коли Наталя вийшла з тюрми, вона залишилася без засобів до існування. Тож шукала підробітки, де могла.

Допомагала пенсіонерам - оформити пенсію, ходити в магазин, прибирати. Збирала металолом, продавала горіхи на базарі. Було й таке, що знайомі просто підходили і просто пхали гроші у кишеню.

Наталя постійно підкреслює, що серед окупованих територій залишаються українці, які сподіваються на зміни, але не наважуються залишити свої домівки.

Люди похилого віку просто не хочуть бути тягарем своїм дітям, онукам. Вони мені казали: "В однокімнатній квартирі мешкають четверо людей. Куди я ще приїду?"

Сьогодні Наталя живе на Київщині, орендує квартиру й мешкає окремо від доньки -- також не хоче бути для неї тягарем. Водночас власних коштів їй не вистачає, тож донька допомагає. Також Наталю підтримують благодійні організації.

З початку вересня вона має намір відновити свою діяльність у школі, прагнучи якомога швидше досягти фінансової незалежності.

А поки активно волонтерить у ГО "Нумо, сестри!" та намагається оформити статус цивільної полоненої.

Мене не відпустили під час офіційного обміну, і це затягує процес отримання статусу особи, позбавленої особистої свободи. Я підготувала всі необхідні документи і надіслала їх комісії, але поки що не отримала відповіді, - зазначає жінка.

Цей час став початковим етапом її адаптації після втечі з окупації. Наталія змушена була шукати нове житло, звикати до незнайомого оточення та пристосовуватись до умов життя з обмеженими фінансами. Проте, як вона зазначає, тепер нарешті може вдихнути на повні груди – адже перебуває на вільній землі, серед своїх людей.

Допомога у Втечі: як безкоштовно вирватися з окупованої території

Попри труднощі та невизначеність люди таки продовжують виїжджати.

Ольга Ченцова працює координаторкою евакуації з тимчасово окупованих територій та Росії в організації Helping To Leave. Жінка розповідає, як змінюються правила та через що проходять родини під час виїзду на вільну територію.

Організація функціонує завдяки фінансовій підтримці донорів і налічує більше 158 учасників з різних країн, з яких приблизно 105 є активними волонтерами.

Читайте: Через міни й окупацію. Як волонтери вивозять на Прикарпаття людей з гарячих точок

Перед кожною евакуацією координаторка ретельно аналізує обставини родини: перевіряє документи, оцінює мобільність, складає профіль сім'ї та розробляє маршрут, щоб обговорити всі можливі ризики для людей.

Перед безпосередньою евакуацією важливо добре підготуватися. Необхідно усвідомити, що вас можуть перевіряти і запитувати про місце призначення. Іноді не обов'язково говорити всю правду. В залежності від ситуації та обставин сім'ї, яка звертається за допомогою, ми вже обговорюємо, яку інформацію краще надавати, а що слід утримати при собі.

Правила, які постійно змінюються: як пройти через фільтрацію

Процедура проходження пунктів пропусків та КПВВ через тимчасово окуповані території, Росію, Білорусь постійно змінюється. Те, що не працювало кілька місяців тому, раптом стає можливим. І навпаки.

Півроку тому ми усвідомлювали, що на одному з пунктів пропуску здійснювався надзвичайно ретельний контроль, і ми мали побоювання відправляти туди людей. Проте, через кілька місяців обставини змінилися.

Координатори організації завжди на зв'язку з українцями. Вони розробляють маршрути, купують квитки та надають консультації щодо необхідних документів.

Іноді в процесі евакуації виникають делікатні обставини — іноді до координатора надходять дзвінки від російських прикордонників. Команда не розкриває причин таких дзвінків з міркувань безпеки.

Довіряти координаторам – це важливий аспект, адже вони завжди проявляють максимум обережності та роблять все, щоб забезпечити можливість виїзду для людей.

Наприклад, була ситуація з чоловіком, який не мав документів. Після непростого шляху та спілкування з прикордонниками, йому вдалося залишити Російську Федерацію, а згодом він зміг вивезти й свою сім'ю. Або ж випадок 18-річної дівчини з Донеччини, яка повинна була дочекатися повноліття, щоб самостійно ухвалити рішення про виїзд. Її думка не збігалася з думкою її близьких, і команда терпляче чекала, скільки б це не зайняло часу, щоб надати їй допомогу.

Які документи потрібно мати і чому все залежить від регіону

Є багато винятків і жодного єдиного правила щодо необхідного пакету документів. Все залежить від місця проживання людини, її віку, наявності паспортів.

Якщо особа все своє життя прожила в Криму або має кримську реєстрацію, вона повинна мати український документ, російський паспорт та закордонний паспорт. У той же час, для мешканців Херсонської або Запорізької областей достатньо мати лише український та російський паспорти. Однак для молодих людей з Донеччини чи Луганщини, які досягли 18 років, одного українського свідоцтва вже недостатньо. Їм також потрібен закордонний паспорт, а також російський або "білий" паспорт.

На контрольно-пропускному пункті "Мокрани-Доманове" в Білорусі діє сувора перевірка. Особи, які не мають українського паспорта або "білого" паспорта, виданого в українському посольстві в Мінську, не можуть перетнути кордон.

"Я вивозила людей, які зазнали насильства"

Ольга зазначає, що люди, які повертаються з окупованих територій, зазвичай не діляться позитивними враженнями. В основному, їхні розповіді наповнені страхом, тиском та травматичними переживаннями.

Я допомагала людям, які стали жертвами фізичного насильства. А що стосується морального, то про це й зовсім краще мовчати.

Іноді трапляється, що людині необхідно "дозріти" перед від'їздом. Дехто потребує більше часу, а іншим знадобиться психологічна підтримка. Саме тому в нашій організації працюють професійні психологи.

Українці, які перебувають в окупації, можуть залишити заявку на безкоштовну евакуацію через спеціальний чат-бот.

Донецьк - Маріуполь - Івано-Франківськ можна описати як три важливі міста України, кожне з яких має свою унікальну історію та культуру.

Катерина Свєшнікова, як багато інших українців, пережила дві хвилі переселення. Перший раз у 2014 році вона залишила Донецьк і оселилася на Харківщині. Потім, у 2019 році, через родинні обставини, переїхала до Маріуполя. Однак страшні події весни 2022 року змусили її шукати новий прихисток в Івано-Франківську.

Спочатку ми не усвідомлювали, що потрібно втікати. Мер надавав певну інформацію, але, наскільки мені відомо, він не був в оточеному Маріуполі, - ділиться жінка. - Через інтенсивні бої ми не знали, як вирватися з міста, адже фактично не було зеленого коридору. Мені вдалося залишити місто 25 березня, і, на щастя, я змогла забрати свого кота. Шлях був дуже складним і тривав близько тижня.

Катерина Свєшнікова прибула до Івано-Франківська, оскільки тут вже мала друзів. На початку їй допомогли віряни зі спільноти Свідків Єгови, які принесли їй одяг і допомогли знайти тимчасове житло. Після цього розпочалися пошуки квартири для довгострокової оренди.

Досліджуйте: Іграшки від "Жужика". Михайло і Ганна Степнови з Миколаєва започаткували свій бізнес у Франківську.

З пошуком квартири, коли маєш домашнього улюбленця, виникають труднощі — кількість можливих варіантів значно зменшується. "Як тільки дізнаються, що в мене є кіт, відмовляють," — ділиться Катерина. "Були також проблеми зі здоров'ям, оскільки кіт сильно захворів, напевно, через стрес. На жаль, врятувати його не вдалося." Після семи переїздів, зараз вона вже два роки живе з іншою дівчиною в комфортній квартирі, і наразі все її влаштовує.

З отриманням соціальної допомоги для ВПО проблем не було, каже Катерина. Потрібно звернутися у ЦНАП, де з усім допоможуть. А ось грант через центр зайнятості отримати не вдалося.

Проте, значну підтримку надає центр "ЯМаріуполь", який знаходиться в Івано-Франківську за адресою вулиця Військових Ветеранів, 12. Це частина мережі центрів, розташованих по всій Україні, що орієнтуються на допомогу, зокрема, мешканцям Маріуполя та прилеглих територій, які постраждали від окупації. Центр пропонує психологічну та юридичну підтримку, сприяє пошуку роботи, а також вирішує інші актуальні питання, що турбують людей.

Громадська організація "ДОМ48.24" надає значну підтримку внутрішньо переміщеним жінкам з України. Її засновниця Наталія Вишневецька, яка переселилася з окупованої Донеччини у 2014 році, активно працює над створенням можливостей для новоприбулих. Організація проводить курси, які допомагають жінкам отримати нову спеціальність, що робить їх більш конкурентоспроможними на ринку праці. Завдяки "ДОМ48.24" Катерина Свєшнікова знайшла своє місце у професії: вона нині працює перукаркою та адміністраторкою у б'юті-коворкінгу, що належить цій громадській організації.

Спочатку я працювала касиркою, потім у перукарні, а зараз у б'юті-коворкінгу. Тут я перукарка і адміністраторка. Умови добрі, ставлення дуже хороше, - говорить Катерина Свєшнікова. - Спочатку було важко, бо робота з людьми вимагає бути постійно на позитиві. Перші півтора року це було нелегко, я боролася за позитив. Віднайти спокій допомогли друзі, заняття спортом, віра в Бога і в те, що попереду точно чекає щось добре.

Катерина пройшла багато курсів від "ДОМ48.24": по СММ, дизайну, веденню бізнесу. А ще до перукарки отримала кваліфікацію бровістки. Планує розвиватись і надалі.

За словами Катерини, після вимушеного переїзду треба виходити в соціум і шукати близькі по духу спільноти людей, де обов'язково допоможуть. Але головне, з чим доведеться справлятися самій чи за допомогою психолога - це моральний тягар туги за домом.

Переїзд - як пожежа. Ти маєш бути готовим все залишити, відпустити. І бути готовим ще якийсь час страждати за тим, що відпускаєш, після переїзду, - радить Катерина Свєшнікова. - Треба звикнути навіть до таких речей, як новий парк, нові вулиці, з якими тебе не пов'язують спогади. І потрібен час, щоб полюбити цю місцевість. А його небагато, коли ти думаєш, як заробити грошей. Вперше, коли мені довелося їхати через війну, я не знала, що робити. Вдруге вже розуміла, що треба не сидіти, склавши руки, а йти працювати - хоч виходити у соціум зовсім не хотілося.

"Мають розуміти: якщо виїду - зможу врятуватися"

Психологічна підтримка є важливим ресурсом для подолання складнощів, пов'язаних із переїздом. Безкоштовні консультації від фахівців доступні в усіх організаціях і центрах, що працюють з внутрішньо переміщеними особами. Наприклад, "ДОМ48.24" пропонує таку послугу.

Читайте: Свічки, що пахнуть домом. Юлія Бондар у Франківську розвиває бізнес і бореться за екологію

Психолог Катерина Лисогорко з франківської громадської організації "ДОМ48.24" зазначає, що виїзд з окупованих територій або зон, де тривають активні бойові дії, завжди означає кардинальну зміну у звичному житті. Це накладає серйозний відбиток на психіку людини.

Особливо на початку гострої фази, у 2022 році, люди часто зверталися до мене з запитаннями: "Що мені тепер робити, як мені не зірватися?". А у 2023 році наступила вже фаза затяжного процесу, коли переїзд, який, здавалося, триватиме місяць-два, переріс у новий етап життя. І не всі були до цього готові, - говорить Катерина Лисогорко.

Часто жінки з дітьми, залишаючи свої домівки, вирушають на більш безпечні території, залишаючи чоловіків, які або залишаються на місці, або беруть участь у бойових діях. Це викликає додатковий стрес і часто супроводжується почуттям провини.

У подібних ситуаціях ми допомагаємо людині знову усвідомити своє тіло. Важливо визнати: "Так, я справді відчуваю біль, у мене є відчуття тривоги", - зазначає психолог. - У такі моменти дуже важливо відновити зв'язок із реальністю.

За словами Катерини Лисогорко, зараз довіра до психологів та психотерапевтів зростає. Зокрема, до неї звертається багато внутрішньо переміщених українців, яким потрібна підтримка. Працює психологиня і з підлітками старшого віку, від 16 років. А для менших є дитячі психологи.

Завжди важко відпустити своє місто, бо там залишилось ціле життя, - каже Ірина Лисогорко. - Це ж не тільки про зміну побуту, це і про глибоку зміну цілої ідентичності. У людини забрали все, що давало опору. А перебування в окупації - це ще й постійний контроль, ізоляція, і шалений страх. Тож, коли люди виїжджають, вони мають переконати себе, що це на краще, що тут можна знайти підтримку, опору. Мають розуміти: якщо я виїду, зможу врятуватися.

Ірина Лисогорко прекрасно усвідомлює переживання своїх пацієнток. У 2022 році вона разом із дітьми залишила Київ і оселилася у Франківську, поки її чоловік служить на фронті. Вона також отримувала підтримку від людей, до яких не соромилася звертатися за допомогою. Як зазначає психологиня, важливо пам’ятати, що те, що на перший погляд здається складним, є цілком нормальним.

Ми також пережили складний етап, коли діти почали відвідувати новий садок і школу, і потрібно було все ретельно організувати. Важливо було усвідомити, що в деяких ситуаціях я не встигаю все зробити сама, і я можу покластися на інших, довірившись їм. Це полегшує ситуацію, адже розумієш, що не залишився наодинці, - ділиться Ірина. - Тепер я можу з упевненістю сказати, що ми успішно адаптувалися та інтегрувалися, діти залучені до різних гуртків. Хоча я сумую за рідним домом, вночі, коли звучить сигнал тривоги, я усвідомлюю, що тут дійсно безпечніше. Тож, коли до мене звертається жінка, яка змушена була переїхати, я впевнена, що вона впорається.