Солдат Василь Микицей отримав серйозні поранення на території Запоріжжя. "У складний час для нашої країни я не міг залишитися в бездіяльності" - Життєві історії | Експрес онлайн.
Людина, яка втілює чесність і справедливість, спортсмен, активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності, батько трьох синів і люблячий чоловік — так характеризують Василя Микицея його рідні, друзі та знайомі. Незважаючи на те, що мав бронь, він не міг залишатися в тилу, поки ворог безжально нищить країну.
Василь народився в Калуші. З ранніх років, надихаючись прикладом старшого брата, він почав займатися вільною боротьбою. "Він тренувався з величезним завзяттям і ніколи не пропускав тренувань. Незабаром повертався з змагань республіканського та всесоюзного рівнів з медалями, ставши переможцем або призером, і навіть виконав норматив кандидата в майстри спорту," - згадує його старший брат, Степан Микицей. У школі, крім фізкультури, Василь мав особливу пристрасть до історії. Він завжди з гордістю говорив про свого дідуся з батьківського боку, який був на чолі осередку ОУН. Поруч із його домом знаходилася криївка. На жаль, хтось із місцевих видав цю таємницю ворогам. Радянська влада влаштувала облаву, і дідусь загинув на очах у нашого батька. Його сім'ю виселили до Казахстану, але, на щастя, згодом їм вдалося повернутися на рідну землю.
Після завершення навчання у школі Василь Микицей пройшов строкову службу, а згодом став студентом Тернопільського інституту народного господарства, обравши спеціальність "облік та аудит". У 1994 році, відпочиваючи біля річки, він зустрів свою майбутню дружину. Через два роки вони узаконили свої стосунки. У подружжя Микицеїв народилося троє синів: Ярослав, Максим та Степан. "Він був найкращим батьком у світі. Коли нашим синам виповнювалося 5 або 6 років, він обов'язково водив їх на Говерлу. Це стало нашою гарною сімейною традицією", -- ділиться спогадами дружина воїна Богдана. "Ми також багато подорожували, відвідували як Україну, так і країни Європи". Василь почав свою кар'єру у Калуській міській раді, а згодом працював у Головному управлінні Держпродспоживслужби Івано-Франківської області. У 2011 році він отримав диплом магістра державного управління. Активно залучався до подій Помаранчевої революції та Революції Гідності, а також був учасником Спілки української молоді (СУМ). "Велика війна застала нас, коли ми їхали на роботу", -- пригадує дружина. "На наступний день чоловік записався до 102-ї окремої бригади тероборони імені полковника Дмитра Вітовського, ставши солдатом-стрільцем. Він вирішив служити, незважаючи на те, що мав бронь як чиновник і піклувався про літніх батьків. Він не міг залишитися в тилу в такий складний час для нашої країни. Не раз говорив, що служитиме до нашої перемоги. Але, на жаль, так не сталося".
5 грудня 2023 року на спостережному пункті під Гуляйполем, що на Запоріжжі, воїн побачив ворожі дрони і почав збивати їх з гвинтівки. Та один із безпілотників влучив у прикарпатця. Василь дістав важкі поранення. І через п'ять днів, 10 грудня, не приходячи до тями, помер у лікарні. У свій 51-й день народження.
В останню путь Василя Микицея провели в його рідному місті. У грудні минулого року на фасаді спорткомплексу "Сокіл" ДЮСШ Калуша була встановлена інтерактивна меморіальна дошка на честь цього героя.
