Санітарні вирубки на фоні збереження екосистем. Як державні органи перешкоджають формуванню природних заповідників.
Під час війни закладається фундамент майбутньої країни: чи це буде простір із виснаженими ландшафтами або ж держава зі збереженою природою, яка працює на добробут людей. Турбота про довкілля -- також одна із важливих частин повоєнного відновлення, що, зокрема, включає створення національних природних парків (НПП).
Торфовища, болота й ліси -- це не резерв для швидкого використання, а складні живі системи. Вони утримують воду, пом'якшують наслідки кліматичної зміни та захищають громади від повеней і посух. У час, коли кожен ресурс має стратегічне значення, ми не можемо обмінювати довгострокову безпеку на короткострокову вигоду, адже наслідки таких рішень громади відчуватимуть ще десятиліттями. Тож розберемося, чи складно зараз створювати нацпарки та хто цьому заважає.
Відновлення України, про яке згадує уряд, має на меті адаптацію до кліматичних змін та пом'якшення їх негативних наслідків, охорону та відновлення водних ресурсів, а також збереження біорізноманіття. У цьому контексті збереження максимальної площі незайманих екосистем є одним із найефективніших і стратегічно важливих кроків. Це не лише знижує майбутні витрати на відновлення, але й зміцнює стійкість країни перед кліматичними викликами.
Національні природні парки являють собою значні території, призначені для охорони природного середовища. Їх створюють з метою збереження унікальних природних ландшафтів та біорізноманіття, а також для забезпечення комфортного відпочинку для людей. В цих зонах охорона природи поєднується з науковими дослідженнями, екологічною освітою та розвитком рекреаційної інфраструктури, з дотриманням суворих обмежень щодо господарської діяльності, щоб не зашкодити природі. Національні природні парки також виконують важливу соціальну функцію, пропонуючи безпечні умови для відпочинку, підвищуючи туристичну привабливість та підтримуючи місцеву економіку без негативного впливу на навколишнє середовище. Хоча в межах НПП дозволена певна господарська діяльність, вона регулюється жорсткими нормами для збереження екологічного балансу.
Проте статистика показує, що 2024 року нових НПП створили найменше за останні десять років. На тлі війни це стає особливо тривожним сигналом. Відсутність нових охоронюваних територій збільшує ризик втрати рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин. Це також поглиблює деградацію екосистем, які виконують важливі природні функції. Вони регулюють клімат, підтримують водний баланс і забезпечують людей ресурсами, необхідними для життя й економіки. Ігнорування цих ризиків під час війни може призвести до незворотних втрат для природи та зменшення її здатності захищати населення від наслідків кліматичних і екологічних викликів.
З початку 2014 року експерти Української природоохоронної групи (УПГ) відіграли важливу роль у формуванні 75% заповідних територій країни. Однак жоден з об'єктів природоохоронного фонду не був створений без труднощів, пов'язаних із погодженнями та іншими викликами, що виникали в процесі. Яскравим прикладом таких перешкод є Ірдинське болото на Черкащині.
Приклад НПП "Ірдинське болото" наочно демонструє, що головна перешкода для захисту цінних природних територій в Україні -- не брак експертних обґрунтувань, а небажання окремих державних структур погоджувати їхнє створення. 2024 року УПГ спільно з Черкаським національним університетом підготувала обґрунтування для створення національного природного парку "Ірдинське болото". Природоохоронці впевнені, що парк допоможе зберегти унікальні екосистеми, підтримати стабільність природного середовища та сприятиме "зеленій" відбудові, відкриваючи нові перспективи для розвитку регіону. Для цього вони провели експедиції та підготували клопотання, яке отримало схвалення Міндовкілля.
На даний момент основною перешкодою для створення парку є відмова державного монополіста, що управляє більшістю лісів в Україні – ДП "Ліси України", від схвалення цього проекту. Близько 90% території майбутнього парку становлять різноманітні ліси, включаючи заболочені, які перебувають під контролем цього державного підприємства. Попри підтримку з боку Міністерства екології, ДП "Ліси України" не готове дати дозвіл на створення парку, аргументуючи свою позицію тим, що ці ліси нібито є нестійкими і не здатні до самостійного відновлення природного балансу, внаслідок чого можуть зникнути без проведення рубок.
Аналогічні відмови уповільнюють формування національних парків, оскільки державні компанії намагаються використовувати ці території для лісозаготівлі або видобутку торфу. Хоча це може приносити швидкий прибуток, такі дії завдають шкоди природному середовищу і підірвають економічну стабільність регіону в довгостроковій перспективі.
Ще один приклад -- розширення НПП "Верховинський" в Івано-Франківській області. Кілька тисяч гектарів високогірних Карпатських смерекових лісів, серед яких є і праліси та старовікові ліси, не можуть отримати заповідний статус уже понад десять років. І знову через лісівників, які оголошують такі ліси "хворими" і піддають санітарним рубкам. У результаті залишається велика дірка між двома великими природоохоронними територіями -- Карпатським і Верховинським національними природними парками. Як наслідок, можливий розрив єдиного природного простору Карпат, що заважатиме диким тваринам вільно пересуватися. Через це екосистеми стануть слабшими та гірше витримуватимуть наслідки зміни клімату, а ліси швидше деградують. Втрата такого екологічного коридору призведе до зменшення біорізноманіття, погіршить здатність гірських лісів утримувати воду та підвищить ризик паводків і ерозії ґрунтів у регіоні.
Схожа ситуація і на Рівненщині. Науковці вже давно обґрунтували потребу включити до складу національного парку "Дермансько-Острозький" заболочені ліси Дубенського надлісництва ДП "Ліси України". Це одне з небагатьох місць України, де збереглися реліктові природні комплекси -- острівні ялинові ліси. Непрохідні болота тут межують із віковими дібровами. Не дарма ця територія була однією з баз УПА, і саме тут, під Гурбами, відбувся найбільший бій повстанців із радянськими карателями. Зараз ця територія потерпає не лише від масових суцільних рубок, а й від торфовидобутку. Невключення цих територій до парку призведе не лише до остаточної втрати унікальних оселищ, а й до знищення історичних місць.
Водно-болотні угіддя -- одні з найцінніших екосистем у світі. Вони забезпечують понад 20% світових екосистемних послуг, хоча займають лише невелику частину суші. Якщо не створювати національних парків там, де це потрібно, наприклад, на Ірдинському болоті, ми ризикуємо втратити ці важливі території. Це може мати майже незворотні наслідки для природи, місцевих громад і економіки.
Втрата природних вуглецевих поглиначів. Водно-болотні угіддя грають важливу роль у поглинанні вуглекислого газу та у протистоянні змінам клімату. Незважаючи на те, що вони займають лише 5-8% території планети, ці екосистеми зберігають від 20% до 30% всіх вуглецевих запасів на Землі. Якщо не вжити заходів для їх охорони, болота можуть висихати, що призводить до виникнення пожеж. Це, в свою чергу, руйнує екосистеми та викидає в атмосферу величезні обсяги вуглекислого газу і небезпечних речовин, що погіршує якість повітря і суперечить міжнародним зобов'язанням України щодо клімату.
Зменшення запасів прісної води. Лише 1% світових запасів води придатні для використання, а третина цієї води зберігається у болотах. Деградація цих територій зменшує рівень річок і ґрунтових вод. Це безпосередньо впливає на громади і фермерів, які потребують води для пиття, побуту та виробництва. Наприклад, водозабір для жителів Сміли розташовується на межі Ірдинського болота. Його руйнування через осушення для торфовидобутку або заготівлі деревини поставить під загрозу водопостачання міста.
Втрати біорізноманіття. Водно-болотні угіддя зникають швидше, ніж ліси: за прогнозами, до 2025 року в світі зникне приблизно 23% таких територій, починаючи з 1970 року. Ці екосистеми є притулком для 40% всіх видів рослин і тварин на планеті. Втрата боліт ставить під загрозу понад 25% видів, які залежать від них. З 1970 року популяції риб, водоплавних птахів та земноводних у внутрішніх водно-болотних угіддях зменшилися на 81%.
Ризики виконання міжнародних зобов'язань. Охорона природних територій є складовою частиною угод між Україною та Європейським Союзом, а також міжнародних кліматичних ініціатив. Недотримання цих зобов'язань може призвести до втрати фінансової підтримки з боку ЄС і уповільнити процес "зеленої" відбудови. План відновлення інфраструктури ґрунтується на принципі "не нашкодь довкіллю" та передбачає збереження біорізноманіття разом із соціальною відповідальністю, щоб зміни не завдавали шкоди місцевим громадам.
Національна стратегія та план дій з біорізноманіття, що наразі розробляються, визначатимуть політику у природоохоронній сфері. Вони передбачають збільшення площ охоронюваних територій, відновлення екосистем, постраждалих через війну, і суттєве скорочення втрат біорізноманіття. Принцип "незавдання суттєвої шкоди" забезпечить відповідність інвестицій природоохоронним цілям і мінімізацію шкоди довкіллю.
По-перше, важливо сформувати політичну волю та ухвалити стратегічні рішення на рівні держави. На початку 2025 року комітет Верховної Ради, що займається екологічною політикою та природокористуванням, затвердив рекомендації з біорізноманіття, які прямо вказують на необхідність створення природоохоронних територій як завдання для уряду. Тепер уряд повинен визначити це як пріоритет у процесі післявоєнного відновлення та адаптації до змін клімату. Ключовим є забезпечення узгодженості між деклараціями держави про збереження біорізноманіття та реальними діями. Також важливо розробити довгострокову стратегію розвитку мережі природоохоронних територій в Україні. І, нарешті, необхідно створити окремий державний орган, відповідальний за охорону природи, оскільки обмежена кількість спеціалістів у міністерстві не може ефективно займатися одночасно створенням, управлінням і захистом усіх природоохоронних територій.
Усунути бар'єри у діяльності обласних державних адміністрацій. Запровадження природоохоронних об'єктів є неможливим без активної участі на місцевому рівні. Обласні адміністрації повинні активно залучатися до процесу їх створення. Це стосується не лише екологічного захисту: національні парки відкривають нові горизонти для розвитку туризму, створюють нові робочі місця, сприяють залученню інвестицій у місцеву інфраструктуру та підвищують рівень екологічної безпеки.
Встановлення партнерства з громадськими та екологічними організаціями є важливим кроком. Саме ці організації часто є ініціаторами збереження цінних природних територій і мають досвід у співпраці з місцевими спільнотами. Вони можуть надати значну підтримку державі в різних напрямках: організовувати інформаційно-просвітницькі кампанії, роз’яснювати значення охорони навколишнього середовища, а також забезпечувати комунікацію між урядом і громадами, сприяючи пошуку спільних рішень. Додатково, їхній досвід взаємодії з міжнародними партнерами відкриває можливості для залучення нових ресурсів, експертної допомоги та фінансування. Це, в свою чергу, робить процес створення охоронюваних природних територій більш швидким, прозорим і ефективним для всіх залучених сторін.
