Сайт для стрільби у Сучій балці

Як один яр із похованням жертв НКВД змінив політичний рельєф Ворошиловграда / Луганська

З моменту початку так званої гласності в різних містах Радянського Союзу були виявлені сліди масових злочинів НКВД: Биківня, Дем'янів Лаз, Рутченкове поле, Куропати... Ворошиловград (який згодом став Луганськом) не став винятком. Цікаво, що перші, хто натрапив на розстрільний полігон з досить неприємною назвою Суча балка, не були активістами, що досліджували архіви, а звичайні члени гаражного кооперативу, що розташовувався поблизу. На них також вплинули зміни, пов'язані з економічною перебудовою, і вони вирішили розширити свої володіння...

ЕКСКАВАТОР ВИДАЄ ШАРИ

Лише-но екскаватор почав копати, як водії помітили в ґрунті людські черепи та кістки, покриті якоюсь білою субстанцією. У 1989 році було неможливо залишити цю знахідку без уваги громадськості, яка вже була в напруженому стані. Два молодих чоловіки стали "генераторами" чуток — це був майбутній археолог Юрій Єнченко, який згодом очолить місцевий осередок "Меморіалу", та студент історичного факультету Луганського педінституту Валерій Снегірьов, нині відомий дослідник і автор книг про історію Луганщини.

- Тіла лежали в шинелях, гімнастерках, обмотках. Це під час відступу енкаведисти виконали вироки трибуналу Південного фронту. Шинелі були різні, я на власні очі їх бачив. Пролежали майже 50 років. Зверху - шар хлорки, - згадує Валерій Васильович.

У той час Снегірьов займався вивченням історії Старобільського концтабору, де після розподілу Польщі між німцями та совєтами у 1939-1940 роках утримували полонених офіцерів Війська Польського. Він уже опублікував перші матеріали на цю тему. Під час його досліджень до нього приїжджали польські журналісти, з якими він відправлявся до Сучої балки, обговорюючи версію про можливі розстріли частини ув'язнених у Старобільському монастирі. Проте, після ретельного аналізу архівів, які КГБ відкривало неохоче, дослідники виявили, що більшість зниклих ув'язнених були поховані в П'ятихатках під Харковом.

- Потім санстанція раптом "згадала", що там нібито був скотомогильник, - сибірська виразка тощо... Юра Єнченко, щоб спростувати цю фальсифікацію, прилюдно порізав собі руку й посипав землею з котловану. Хлопець справді відчайдушний.

Тодішня партійна преса зробила висновок: якщо шинелі красноармійські, значить, тут німці розстрілювали полонених радянських солдатів. До того ж правоохоронні структури, яким би належало проводити слідство, вели його вкрай неохоче. Натомість вищезгадані двоє ентузіастів і ще кілька чоловік узялися за справу цілком професійно. Вони розкрили поховання на невеличкому квадраті й порахували, скільки черепів було на одиницю площі. Після нескладних арифметичних дій дійшли висновку, що в Сучій балці лежить від 5 до 10 тисяч жертв терору.

- Туди кинулися мародери у сподіванні знайти щелепи із золотими зубами, і Дідоренко поставив там пост позавідомчої охорони. Юру оформили вільнонайманим стрільцем ВОХР.

Три тисячі або ж десять?

Едуарда Дідоренка нещодавно призначили на пост начальника УМВС у Ворошиловградській області. Він повернувся до рідного міста, оточений славою за успішне придушення повстання у Фергані, коли обіймав посаду заступника міністра МВС Узбецької СР. Новий керівник міліції налагодив дружні стосунки з активістами, які лише починали розвивати демократичний рух у цьому переважно "червоному" регіоні. Тому, коли виникла напружена ситуація навколо Сучої балки, він підтримав молодих дослідників, хоча міг би зробити більше для встановлення справедливості. Проте, коли на місце розкопок прибув патруль, готовий арештувати хлопців як мародерів, їх врятувало знайомство з генералом, яке уберегло їх від неприємностей.

... Розстрільні полігони в часи "єжовщини" створювались у кожному обласному центрі. До 1938 року Ворошиловград входив до Сталінської області, але з утворенням Ворошиловградської статус обласного центру зобов'язував завести свій. До того розстріляних ховали в центрі міста на Гусинівському цвинтарі, у Домі Васньова (перша в Луганську чотириповерхова будівля, яку в 1900-му звів купець Сергій Васньов, а в 1930-ті облюбувало управління НКВД). Та коли місця вже не вистачало, з'явився розстрільний полігон на околиці міста, у зеленій зоні.

Необхідно підкреслити, що Луганськ, відомий як "місто революційних традицій", пережив три хвилі репресій. У цьому регіоні активно діяло товариство старих більшовиків під патронатом Климента Ворошилова. Проте, коли НКВД розпочало свою діяльність проти них, "перший маршал" дистанціювався від своїх колишніх соратників.

Зрозуміти його можна: кожного, хто у Громадянську воював під проводом Троцького, запросто оголошували троцькістом і розстрілювали. За даними історика, тоді розстріляли директорів чи не всіх великих підприємств Луганська. Убили чекісти й кількох професорів місцевого педагогічного інституту, зокрема племінника Михайла Грушевського Сергія Григоровича.

- За найскромнішими оцінками, з якими погоджуються навіть у т.зв. ЛНР, до 3 тисяч покійників там лежить, - стверджує історик. - Тільки там намагаються змішати наслідки сталінських репресій з діями німецьких зондеркоманд. За нашими з Юрою оцінками, - від 5 тисяч і більше. А можна взяти "Книгу пам'яті. Луганська область". Вона аж ніяк не повна, але тільки по Луганську там нараховується поза 3,5 тисячі. Книга складена досить формально: сиділи дві панянки в колишньому обкомі й переносили цифри реабілітованих, які отримували з прокуратури. Наші пропозиції про спільну роботу, про проведення якихось акцій вони з порога відкидали.

У 1989 році в Луганську сталися суттєві зміни. Під час березневих виборів до Верховної Ради СРСР мешканці міста відсторонили від влади першого секретаря обласного комітету Івана Ляхова. А вже в жовтні, з третьої спроби, з великим відривом було обрано відомого на той час антикорупційного активіста Юрія Щекочихіна, який прославився як автор популярної в Союзі "Літературної газети". Щекочіхін швидко створив у Луганську "Асоціацію виборців", яка стала потужною підтримкою для всіх місцевих противників КПСС.

Тоді нам дійсно пощастило, адже тема сталінських репресій активно обговорювалася в центральних ЗМІ. Крім того, на той час народним депутатом став Юрій Щекочихін, який не дозволив цій справі загаснути. Кожен його візит — а зазвичай він приїжджав не один, а з такими поетами, як Євтушенко та Вознесенський, які були популярні в той час — супроводжувався відвідуванням місць поховання жертв репресій. Євтушенко порівнював Сучу балку з Бабиним Яром, що також позитивно вплинуло на нашу діяльність. Журналісти з Польщі та США приїжджали висвітлювати ці події. Проте Жванецький, відомий сатирик з Одеси, відмовився від візиту, заявивши, що "нікому нічого не винен" — це я цитую з пам’яті, — ділиться історик.

ОХОРОННА ІСТОРІЯ ЖІНКИ

У Луганську вже у 1990 році відбувалися масові мітинги, присвячені демократичним ідеям. Проте приблизно з 1992-1993 років інтерес до питань сталінських репресій почав зменшуватися. Громадян стали більше хвилювати економічні труднощі.

- У нас не прийнято говорити не лише про білі плями, а й про темні моменти нашої історії. Висновків не роблять, а на застереження часто ігнорують. Проте Історія — хитра дама, яка іноді підносить дуже жорстокі сюрпризи, - зазначає Снегірьов.

Навіть у Донецьку, на території Рутченкового поля, було встановлено досить значущий пам'ятник жертвам, які там зазнали катувань (хоча після окупації в 2014 році його доля залишається невідомою). Не кажучи вже про пам'ятники в Биківні під Києвом або Дем'яновому Лазу в Івано-Франківську. У Сучій балці активісти "Меморіалу" встановили дерев'яні хрести, але їх регулярно підпалюють "невідомі", а металеві хрести зникають через крадіжки. Ексдепутат ВРУ, давній партнер Медведчука, Микола Песоцький, витратив свої кошти на побудову невеликої арки десь у 2007 році. Луганський журналіст Валерій Жаровний, який також був активно залучений у ці події, стверджує, що таким чином він намагався вшанувати пам'ять свого репресованого діда. Доріжку посипали охрою, проте дощі змили її, і тепер там залишилися лише чагарники.

- А найголовніше, що прокуратура закінчила слідчу справу вже в 1990 році. Коли черепи виявили, прокуратура порушила справу, мене кілька разів потягнули як свідка, Юру тягали.

На честь відкриття пам'ятника жертвам сталінських репресій у Луганську прокуратура оприлюднила 122 прізвища осіб, які були розстріляні в Сучій балці, спираючись на матеріали КГБ. Сергій Штанько, головний редактор обласної газети "Молодогвардієць", додав до тиражу спеціальну вкладку зі списком цих імен. Активісти розповсюджували газету по місту, і серед них знайшлися родичі жертв, які висловлювали вдячність за створення місця, де можна вшанувати пам'ять, поклавши квіти.

Слідчі встановили особу стрільця та допитали живих свідків, таких як конвоїри й водії. Це виявилося досить простим завданням, оскільки всі вони були внесені до спеціальної картотеки. Проте, було зазначено, що особиста інформація не підлягає розголошенню, а через термін давності неможливо притягнути когось до відповідальності.

- А щоб не розбурхувати громадськість, знайшли цю Луганську СЕС, чиновники якої заявили, що після війни якраз був спалах сибірської виразки в Луганську. У принципі, можливо, тому що поруч - м'ясокомбінат на "5-му кілометрі". І там якраз були поховані тварини, які померли від сибірської виразки. Кістки тварин траплялися, але це була мізерна кількість, відсотки три-чотири від людських. Проте під цю марку загнали туди техніку, засипали щебнем, зверху покрили бітумом, утрамбували катком. Тобто якщо щось там і було... Ні ексгумації, ні якихось археологічних досліджень не проводилося.

ЗСУВ ЛОКАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ: ГЕТЬ ВОРОШИЛОВА

- Дякую Сергієві Кисельову, - пригадує історик. - Він був довіреною особою Щекочихіна і відкрив у Луганську корпункт "Літературної газети". Видав мені на бланку "Літгазети" посвідчення, що я тимчасовий кореспондент видання. Я де треба і де не треба махав цим документом. Інколи дуже допомагало: тоді чиновники побоювалися преси, та ще й загальносоюзної. Кисельов у "Літературній газеті" писав про полігон у Луганську. У Петра Шевченка в "Молодогвардійці" вийшла стаття "Слідство закінчено, запам'ятайте". А взагалі можу сказати, що років п'ять мого життя ця Суча балка забрала.

Ті події 1989-1991 років неабияк вплинули на те, що луганці не надто сумували за Радянським Союзом. Навіть більше, це відіграло велику роль у перейменуванні міста. У Снегірьова була книжечка "Стираючи білі плями історії" - збірка публіцистичних робіт луганських авторів. І в ній - портрет Ворошилова роботи фотографа "Молодогвардійця" Валерія Черкасова. Точніше, колаж: купа черепів, як в "Апофеозі війни" Верещагіна, і зверху - Климент Єфремович у будьонівці. У нього - п'ять орденів "Червоного прапора", які переходили в ці черепи.

Ми створили окрему листівку для цієї справи. Влаштували пікети та збирали підписи, запитуючи, скільки ще місто повинно носити ім'я ката. Зірки так стали на небі, що рухи на місцевому та державному рівнях зійшлися. Саме Петро Миколайович Шевченко висловив пропозицію про перейменування Ворошиловграда на Луганськ і підтвердив її нашими підписними листами. Він був депутатом обласної ради, і рішення прийняла не міська рада, а обласна.

Доля залишається таємницею.

Юрій Єнченко тривалий час намагався зберегти пам'ять про масові злочини, які поступово забували в Сучій балці. Є світлина, на якій він викладає кістки з поховання на стіл у пресцентрі Луганського національного університету імені Шевченка. Зібралося багато журналістів — очевидно, запропонована тематика викликала інтерес. Проте більшість із них швидко розійшлася через свої справи. На календарі вже був 2009 рік.

На превеликий жаль, нині доля Єнченка не відома. Валерій Жаровний пригадав, що підтримував із ним зв'язок уже після захоплення Луганська. Виявляється, у 2015-му Юрій Іванович зареєстрував в "органах юстиції" "ЛНР" обласне товариство "Меморіал". Окупантам лібералізму вистачило усього на кілька років. Товариство ліквідували, а про його очільника більше нічого не чутно.

Валерій Снегірьов живе на підконтрольній території і продовжує свої історичні студії. Наприкінці нашої розмови згадав, як одружувався в 1991 році:

Ми вирушили покласти квіти не до пам’ятника Леніну, а до місця, де поховані жертви Сучої балки.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Як вже зазначалося, історія має свою пам'ять, тому важливо не забувати її уроки. Існують підстави вважати, що Суча балка не стане єдиною пам'яткою в Луганську, що нагадує про масові репресії. Виконавці ФСБ є прямими нащадками сталінських катів, які вміли жорстоко розправлятися зі своїми противниками. Цей зв'язок є глибоким, адже без таких "методів" вони просто не можуть існувати, і вже надто багато людей зникло на окупованих територіях. Після їх звільнення ми цілком ймовірно станемо свідками виявлення ще однієї "Сучої балки".