12 років від найкривавішого дня Революції гідності: роковини розстрілів на Майдані | Еспресо Новини

Від "Спокійної ініціативи" до рішучої конфронтації.

Ранок 18 лютого 2014 року для учасників Майдану розпочався з мирної ходи до Верховної Ради. Люди вирушили з вулиці Інститутської, сподіваючись вплинути на парламентські рішення і відновити конституційний порядок в країні. В атмосфері панувало піднесення, але також відчувалася напруга, що посилювалася з кожним кроком.

Серед учасників самооборони та активістів можна було помітити чимало тих, хто носив на зап'ясті або тримав у руках білу пластикову стрічку — маленький, але вкрай важливий символ єдності. На головах у них були шоломи різного призначення: від будівельних до старих військових моделей. Деякі з учасників закривали обличчя балаклавами. Незважаючи на напружену атмосферу, відчувалося, що протестуючі намагаються підтримувати мирний підхід — вони зверталися до силовиків, журналісти працювали між рядами, а священнослужителі молилися разом із присутніми.

Поруч із парламентською будівлею учасників маршу оточували міліцейські кордони, а в Маріїнському парку тітушки почувалися цілком комфортно. На деякий час настала пауза — момент очікування, коли здавалося, що розвиток подій може піти в будь-якому напрямку.

Все змінилося миттєво, коли спокій порушили правоохоронці. В натовп протестувальників полетіли гранати, застосували сльозогінний газ, і почалися запеклі сутички. Конфлікт швидко поширився на сусідні вулиці - Шовковичну, Липську, Інститутську. З’явилися перші серйозні поранення. Частину учасників акції почали відтісняти до барикад. У натовпі сталося багато травм, і були зафіксовані випадки загибелі людей.

У другій половині дня правоохоронці захопили Український дім, здійснили напад поблизу Жовтневого палацу, призупинили роботу метрополітену та обмежили в'їзди до столиці, намагаючись відокремити Майдан від зовнішньої підтримки. Будинок профспілок, де функціонував медичний пункт і пресцентр, спалахнув у вогні. Незважаючи на штурми, пожежі та величезний тиск, Майдан вистояв ту ніч. Проте найгірше ще попереду.

Революція Гідності, 20 лютого, світлина: Андріана Стахів.

20 лютого 2014 року стало знаковим моментом в історії української боротьби під час Революції Гідності, відзначившись як найкровопролитніший день.

Після виснажливих і гарячих подій 18 - 19 лютого Майдан зустрів світанок у стані напруги й готовності до нового протистояння. До центру Києва прибувало підсилення: зокрема, чоловіки зі Львова та Івано-Франківська - у шоломах, із палицями, зосереджені й мовчазні - ставали поруч із тими, хто вже тримав оборону.

Коли силовики почали відступати з Майдану Незалежності догори вул. Інститутською, майданівці рушили вперед, намагаючись зайняти позиції й відновити контроль над ділянками, які, здавалося, залишилися без охорони. Саме тоді пролунали перші постріли. Кулі влучали у життєво важливі ділянки - голову, шию, груди, - залишаючи мінімальні шанси на порятунок.

Протягом короткого проміжку часу кількість постраждалих та загиблих невпинно зростала. Під вогнем опинилися не лише учасники протесту: свідки тих подій розповідають, що стріляли також у медичних працівників і священнослужителів. Автомобілі швидкої допомоги безперервно курсували між Майданом та лікарнями. Тіла тих, хто загинув, приносили на Хрещатик і до Михайлівського Золотоверхого собору, де їх упізнавали товариші, і де люди зібралися, щоб помолитися та попрощатися.

Революція Гідності, 20 лютого. Пам'ять про загиблих, світлина: Андріана Стахів.

Наступ протестувальників під автоматним вогнем став моментом, після якого режим уже не зміг утримати колишню опору. Того ж вечора парламент засудив застосування сили проти протестувальників. Лунали заяви про перехід частини силовиків на бік народу, депутати залишали провладну фракцію, а протестна хвиля зберігалася у більшості регіонів.

Після подій 20 лютого 2014 року загиблих учасників Революції Гідності почали називати Небесною Сотнею. Ця назва з'явилася на Майдані під час прощання із полеглими й стала символом жертви, яку заплатили люди за право країни на свободу та гідність.

Вже наступного року цю дату офіційно затвердили в календарі пам'яті. Указом президента, виданим 11 лютого 2015 року, 20 лютого було проголошено Днем Героїв Небесної Сотні - днем, коли щорічно вшановують пам'ять тих, хто загинув під час Революції Гідності.

З 20 лютого в Україні розпочинаються заходи на згадку про трагічні події: покладання квітів до меморіалів, спільні молитви, хвилини мовчання, а також зустрічі з родинами загиблих. Ключовим місцем вшанування пам'яті стало Алея Героїв Небесної Сотні на вулиці Інститутській, де пролунали фатальні постріли. У Львові щороку люди збираються біля Меморіалу Героїв Небесної Сотні, приносячи символічних ангелів пам'яті, щоб разом вшанувати тих, хто віддав своє життя.

Із роками ця дата набула не лише меморіального, а й світоглядного значення. Небесна Сотня стала символом боротьби за свободу і гідність та нагадуванням про те, що ця свобода має високу ціну. Події лютого 2014 року змінили суспільну свідомість українців, загострили розуміння важливості єдності, самовизначення, європейського вибору та суверенності держави.

Сьогодні, через дванадцять років, пам'ять про Небесну Сотню сприймається з особливою силою на фоні повномасштабної війни, коли питання про свободу та незалежність знову постає перед Україною в найжорсткішій формі. Імена тих, хто загинув, не лише увійшли в історію, а й стали моральним компасом для сучасного суспільства.