Прикарпатець Ярослав Марціновський був удостоєний звання Героя України посмертно.

Ярослав Марціновський народився в селі Ценява. Він проходив службу як гранатометник у 47-й окремій механізованій бригаді "Маґура". На жаль, 8 червня 2023 року він загинув під час виконання бойового завдання в районі села Новоданилівка Запорізької області.

11 грудня 2024 року на сайті президента оприлюднили указ про присвоєння Ярославу Марціновському звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" посметрно, пише Репортер.

Указом президента оголошується, що за виявлену особисту відвагу і героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за віддане служіння Українському народу, звання Героя України з врученням ордена "Золота Зірка" присвоюється солдату Мірціновському Ярославу Михайловичу (посмертно).

Ярослав з'явився на світ у селі Ценява, що в Івано-Франківській області. У 2004 році він завершив навчання в Коломийському індустріально-педагогічному коледжі, отримавши спеціальність маляра-штукатура. Його основним заняттям було виконання персональних замовлень на укладання тротуарної плитки. Ярослав справді був майстром своєї професії, про що свідчать дані на сторінці проекту Меморіал.

Під час повномасштабної війни чоловік твердо вирішив йти захищати рідну країну від окупантів. Поповнив лави Збройних Сил України і згодом ніс службу у 47-ій окремій механізованій бригаді "Маґура". Пройшов навчання та став гранатометником.

30 вересня воїн відзначив би свій 37-й день народження.

Ознайомтеся також: Вони віддали своє життя за Україну. Пілот-винищувач, підполковник Андрій Ткаченко.

Він - Герой мого життя і Герой України, людина духу і справжній патріот, частина мене, мій рідний брат Славік. Він не любив шум і розголос, не любив виставляти напоказ героїзм, він просто був героєм. Коли він пішов воювати - ми його просили не йти, просили залишитись вдома. На що почули тверду відповідь: "Це - найкраще, що я можу зробити, це - мій обовʼязок", - розповіла про загиблого сестра Марія Марціновська.

Він захищав нас до останньої хвилини свого життя. Справжні герої помирають перші, вони перші йдуть у бій, вони захищають, і жертвують собою задля побратимів і всіх нас. Вони віддають найцінніше. Він пожертвував абсолютно всім заради нас! Заради України! Він втратив найголовніше, що мав - життя, а з ним і щасливу сімʼю, кохану дружину і донечку, які вже ніколи не побачать його посмішки, не відчують його обіймів і поцілунків... Він любив життя! Мав багато мрій і планів. Любив гори і подорожі, йому вистачало кількох хвилин, щоб зібратись і вирушити в мандрівку. Він був справжнім патріотом, тим, хто бачив світ. Але завжди казав, що Україна - найкраща, що саме вона - його дім. Він знав, що бореться за майбутнє. За майбутнє наших дітей! Часто казав, що бореться за щасливе майбутнє українців і вірить в те, що наші діти нарешті переростуть меншовартість та наслідки радянського союзу.

Захисника поховали в його рідному селі.

Вдома на Ярослава чекали дружина Марія, донька Надія, якій на момент загибелі тата було 5 років, рідні та безліч друзів.