Переливчастий вінок з пір'я та весільні обряди
Як в Прикарпатті охороняють традицію виготовлення неповторного пір'яного вінка.
У селі Великий Ключів, розташованому в Івано-Франківській області, в кожному домі можна знайти старовинні фотографії, на яких жінки з родини одягнені у вінки з гусячого пір'я під час свого весільного обряду. Точно визначити вік цієї традиції ніхто не може, але місцеві жителі не лише прагнуть зберегти вміння створювати ці весільні прикраси, а й передати цю цінну спадщину наступним поколінням.
Укрінформу вдалось виявити майстриню та дізнатися про старовинний вінок з пір'я, мистецтво виготовлення якого у липні стало частиною Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Цій традиції вже більше ста років.
Восени Великий Ключів перетворюється на справжню казкову країну. Біля кожної хати тут можна знайти яблуневі сади, де люди активно збирають смачний урожай. Завдяки цьому гірське повітря села наповнюється чудовими ароматами яблук та осінніх квітів. У цей час місцеві жителі не дуже охоче розмовляють. Проте, щоб поділитися традицією виготовлення пір'яного вінка, жінки відклали свої домашні справи, і ми занурилися в спогади, пісні та красу весільних обрядів.
- Давніше було більше майстринь, які робили ці вінки та збирали молоду. Це було й у Великому Ключеві, й у Малому Ключеві, й у Мишині. Але коріння цієї традиції та створення цього вінка належить Великому Ключеві, - наголошує майстриня Марія Петрівна Куник і показує численні фото зі свого родинного архіву.
Відновлення пір'яного вінка у Великому Ключеві пов'язують з особистістю Парасці Кушляк. Відомо, що вона вирізнялася чудовою пам'яттю і, незважаючи на занепад традиції, що тривав у радянський час, змогла відтворити стародавній вінок із пір'я для місцевого ансамблю. Пізніше цей вінок разом із колективом було доставлено до столиці.
"Коли ми презентували цей вінок у Музеї Івана Гончара, я пообіцяла собі, що коли моя донька вийде заміж, я неодмінно організую їй справжнє весілля — з молодою в пір'яному вінку, яка вирушає з нареченим на конях," - розповідає Марія Куник.
Тільки-но настала година, коли потрібно було віддати доньку, майстриня виконувала все відповідно до своїх планів. Вона вмовила молодих студентів приєднатися до весільної процесії верхи, а разом із сусідкою Параскою Кушляк почала виготовляти пір'яний вінок.
- Більше уваги до того вінка приділяла Параска, а я тоді вчилась у неї. А тепер я вже роблю вінки самотужки. Ось, прошу глянути, у роботі є ще один пір'яний вінок (показує, - авт.). Наша Параска вже небошка (померла, - авт.), то я тепер стараюся сама", - зізнається Марія Петрівна.
Ще за життя Параски у Великому Ключеві було створено пір'яний вінок на замовлення Тіни Кароль, який згодом відвезли до Музею Івана Гончара, де він і залишився. Кажуть, саме цей вінок носила Ніна Матвієнко під час фотосесії. Інший весільний вінок, виготовлений з гусячого пір'я, належить місцевому колективу "Ключівські візерунки". Наразі Марія Петрівна працює над новим вінком для цього ансамблю. Вона запевняє, що коли учасники виходять на сцену, глядачі можуть спостерігати не лише традиційний одяг, а й справжнє весільне дійство з Великого Ключева.
- У нас відсутні шиті костюми, адже все - з бабусиної скрині. Ця традиція налічує понад століття, і ми з гордістю її зберігаємо. Особливо радує, що молодь також починає її підтримувати. Наші предки залишили чудовий віночок з пір'я, який сьогодні є справжньою окрасою нашого колективу, - зазначила керівниця народного аматорського фольклорного ансамблю "Ключівські візерунки" Марія Бойчук-Біланюк.
Гуска повинна бути білосніжною.
- Зробити пір'яний вінок - це клопітка справа, а тому їх є не багато, - підхоплює розмову Марія Куник.
Він зазначає, що головною проблемою є гусине пір'я, оскільки нині небагато людей займаються розведенням гусей. Крім того, не кожен власник готовий розлучитися з гусячим пір'ям, адже його часто використовують для наповнення подушок.
Гуска повинна бути абсолютно білою, без жодної плямки. Адже якщо на птаху виявиться природна пляма, то пір'я для весільного вінка з неї використовувати не можна. Існує повір'я, що в такому разі доля нареченої буде невдалою, - ділиться своїми знаннями майстриня.
На її думку, для створення автентичного вінка необхідно використовувати пір'я, зібране з шиї гуски.
Ці ніжні пір'їнки м'які, завдяки чому їх можна перетворити на пелюстки, а з кількох таких пелюсток створити чудову квітку. Для цього знадобиться приблизно п'ять або шість пелюсток, щоб квітка виглядала привабливо (показує, - авт.). А тим, хто має алергію на пір'я, це заняття не підходить, - з усмішкою зауважує пані Марія.
Майстриня розповідає, що в умовах війни кількість весільних святкувань у селі значно зменшилася. Проте, якщо такі події все ж відбуваються, кожна наречена прагне отримати весільний вінок.
Ось я створюю трісучку для квітки – накручую ґудзики та розміщую їх у середині. Раніше цей елемент виготовляли з кінської шерсті, і він постійно трясся у вінку. Однак зараз коней не так багато, тому ми використовуємо дротики. Навколо ще робимо сіканочку – серединку з акрилу в одному кольорі, темному або зеленому. У неї вставляється трісучка (показує, - авт.). Такі квіточки потрібно зробити для двох рядів вінка, - пояснює майстриня.
Каже, кількість квіток у вінку залежала від статури молодої. Якщо вона була худорлявою, то у ряд вінка вкладали 11 квіток, або й менше. Головне - це число має бути не парним. Якщо ж молода була круглолицею, то вистачало 13 квіток у ряду.
Коли молода дівчина наближалася до танцю, легкі пір'їнки грайливо коливалися, а трісучка м'яко дрижала. Саме тому люди вважали її втіленням живої краси, - розмірковує майстриня.
Питання в тому, скільки часу займе її виконання.
- Усі квітки за день не можливо зробити. Аби за тиждень, бо треба часу на кожний ґудзичок, перлинки, пацьорки, вівсянки... Одним словом, це все не просто, як здається. Але як є бажання, то десь більше місяця треба працювати. Бо ж іще є задній вінок, - показує Марія Куник.
Розповідає, що у давнину молодій вкладали вінок на голову частинами. Спочатку закладали вишиванку, потім ружички, драшпани (блискучі прикраси) і вже потім складали у ряди пишні пір'яні квіти. Задню частину вінка робили окремо і густо прикрашали стрічками та позлітками.
Сьогодні пір'яний вінок виготовляють у вигляді одного цілого виробу. Це дозволяє швидше надягати його на голову молодої, що суттєво заощаджує час. Його вага складає приблизно один кілограм. Також пір'яні квіти використовують для декорування капелюха молодого, який за традицією виготовляють із соломки, тому його часто називають солом'янкою. Молоді зазвичай одягають вишиті сорочки та кептари, доповнюючи образ пір'яним вінком і солом'янкою. Святкування весілля триває з п'ятниці до неділі.
- Здавна було так - приходить плетільниця, яка була на два села і має ці квітки (з пір'я, - авт.), і збирає молоду. За це їй дяка від батьків. Як у п'ятницю заплете, то аж у неділю її розплітає, коли в'яжуть молодій хустку, і ці квітки забирає. А потім іде до наступної молодої і вдягає її тими квітками, - пояснює Марія Куник.
Над вінком молодої ще створювали "мухи".
- Заплітали дівчині з волосся маленьку кісочку, мастили її медом, і так вона була понад бровами молодої, й аж потім вкладали вишиванку (частину вінка, - авт.). Оце й співали так: "Помастили косу медом, щоби солоденький, а віночок - позліткою, щоби золотенький", - наспівує майстриня.
Коли сідають за стіл, перше, що роблять — це моляться.
Якби наречена була більш забезпеченою, вона могла б залишити собі вінок з пір'я. Сьогодні, за словами майстрині, сучасні дівчата часто обирають вінки з квітів, які виготовляються не з пір'я, а з білих атласних стрічок. Ці вінки також створюються вручну, зберігаючи округлу форму традиційного пір'яного вінка, що нагадує корону і символізує велич нареченої на святі весілля.
У селі все ще створюють вінок, яким батьки благословляють молодят. Жінки починають працювати над ним у четвер перед весільною церемонією, співаючи стародавні куплети, відомі лише в Великому Ключеві.
- Плакали сусідки, сумували люди,
На моїй голові не з'явиться вінка, вінка не буде.
Не журітьсі сусідоньки, не журітьсі люди,
На моїй голівці буде срібний вінок, вінок із срібла..., - звучать голоси жінок.
- Ой, яка ж чудова трава, що її косить косар, ой, яка ж гарна дівчина, що приносить вінок, - підхоплює завідувачка Народного дому села Великий Ключів Наталія Тафійчук.
Вона пояснює, що для створення вінка на благословення молодят батьки спочатку обирають гілочку молодої яблуні та обережно знімають з неї кору. Якщо гілка ламається, її не використовують у вінку і замінюють на іншу.
У цей обряд закладають жито, цукор, свячену сіль і воду, а також обрізки різних купюр - доларів, євро, гривень, які обгортають фольгою. Все це поміщають у вінок, бажаючи молодятам щасливої та заможної долі. Потім батьки благословляють молодих цим вінком, і вони вирушають до шлюбу, - розповідає Наталія Тафійчук.
Великий Ключів тепер пропонує майстер-класи, де молоді дівчата навчаються виготовляти віночки.
- Їх може більше прийти, може - менше, але охочих навчитись у нас є багато, - показує на фото Наталія Тафійчук.
Жінка запевняє, що у Великому Ключеві віночок на день благословення вміють робити майже у кожній хаті. За традицією, за цю справу беруться лише шанобливі молодиці з родини, але не вдовиці та не розлучені. Після весілля ці віночки молодята зашивали у подушки, аби на все життя.
Коли сідають до вінка, спочатку моляться, а потім прикрашають маленькі гілочки. Раніше їх також запихали у графини з вином, і в такі моменти вимовляли: "Боже, благослови нашу княгиню", - пояснює Марія Куник.
Після благословення молода брала три калачі у хустку, дружок і разом ішли кликати на весілля.
- Вирушаю, моя люба мамо, в гості.
Запросити на святкування весільної церемонії родичів.
Вирушаю, моя рідна матусю, до села.
буде моїй родиночці весело, - заспівує Марія Куник.
Каже, коли молода приходила із села, починався посаг. Кухарка ще з четверга готувала голубці, студінці та інші страви. Й аж тоді вже приходили музики.
МИ ЗАВЖДИ БЕРЕГЛИ СВОЇ ТРАДИЦІЇ
У нашому селі завжди цінували найкраще. Люди ніколи не шкодували зусиль, часу чи праці. Подивіться на наші сорочки та кептарі (показує, - авт.). Кожна дівчина, що виходила заміж, створювала свій унікальний візерунок, вигадуючи його разом із прикрасами для головного убору. Ми завжди дотримувалися своїх традицій, і до нас їх привозили з інших сіл, - розповідає Марія Бойчук-Біланюк.
Марія Куник ділиться спогадами: "Коли дівчата з Ключів виходили заміж у сусідніх селах, вони завжди вдягали вінок з пір'я".
Зараз у колективі "Ключівські візерунки" панує оптимізм, адже одна з дівчат незабаром планує заміжжя. Це означає, що в Великому Ключеві знову з'явиться молода, прикрашена вінком з гусячого пір'я.
Молоді хлопці та дівчата в нашій команді із задоволенням носять історичні костюми, сорочки та убори, що мають більше ста років. Це свідчить про те, що наші традиції продовжать жити, - з посмішкою говорить Марія Бойчук-Біланюк.
Вона показує численні грамоти та відзнаки, які здобув колектив "Ключівські візерунки". Сподівається, що після війни цей колектив буде ще більшим, бо повернуться хлопці та й пісні стануть веселішими.
Ключів — чудове село, адже тут знаходиться Ключів Великий.
У Ключеві всі займаються співом та музичною грою.
А в Ключеві файні ґазди вміють ґаздувати,
Вони чудово вміють розважати і гарно співають.
А у Ключеві розцвітають сади, а яблуні приносять плоди.
Усі багатії з Ключів ходять з високим носом, - співають жінки.
Жінки пригощають яблуками зі своїх садів і дарують на згадку пишну пір'яну квітку, як подяку за увагу до їхнього Ключева та унікальної спадщини - віночка, пісень та весільних традицій.
Ірина Дружук. Місто Івано-Франківськ - село Великий Ключів.
Фото авторки та з архівів колективу "Ключівські візерунки"
