Новини Івано-Франківська та області

Вшанування пам'яті захисника Станіслава Іванова, відомого під позивним "Ґрут".

"Мені є за що боротися і заради кого жити"

11 листопада у Чернівцях на Алеї Слави Центрального міського кладовища відбулося прощання з військовослужбовцем Станіславом Івановим. Він зник безвісти 29 листопада 2023 року під час бойових дій поблизу Богданівки в Донецькій області. Майже три роки його дружина Надія та двоє дітей сподівалися на його повернення.

Станіслав провів свій останній бій у Богданівці, що на Донеччині. Разом із ним стояли на захисті ще семеро військових, які відчайдушно тримали оборону, відбиваючи напади ворога. Коли запаси боєприпасів вичерпалися, вибратися з оточення бійці вже не змогли. Їхні побратими намагалися пробитися до них, щоб надати підтримку, але через запеклі бої це виявилося неможливим.

"Їх було вісім. На жаль, Стас став уже четвертим, кого ми поховали на цьому кладовищі. Ми все ще чекаємо на чотирьох його товаришів і продовжуємо сподіватися на краще," - поділилася жінка.

Наступної весни Станіслав та Надія мали відзначити 20-ту річницю весілля. Подружжя виховувало двох дітей - 15-річного сина та 13-річну доньку.

"Прожиті разом роки були неймовірно щасливими. Це мені зараз і допомагає триматися. Бо не всім так щастить. У нас було кохання з першого погляду. Ми зустрілися у Верховині на Івано-Франківщині, звідки Стас родом. Нас познайомили друзі. Уже ввечері він сказав: "Все, ти будеш моєю дружиною". Я ще тоді навчалася у Чернівцях на четвертому курсі. А Стас жив і працював у Києві. Тож я сказала, що не можу з ним поїхати, бо мені треба завершити навчання. А він відповів, що Київ його не тримає. Зібрав речі, приїхав до Чернівців і зняв квартиру. Він говорив мало, але те, що обіцяв, робив. Був людиною діла. Дуже любив подорожувати, ходити в гірські походи, рибалити", - пригадує дружина.

Станіслав спеціалізувався на створенні меблів і до початку широкомасштабної війни не мав військового досвіду. Проте він завжди проявляв активну позицію щодо майбутнього своєї країни. Брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. У 2014 році не пішов на фронт через народження дочки. Але з початком повномасштабного вторгнення вирішив стати добровольцем і приєднатися до захисників.

"Він вирушив туди, щоб його син не потрапив на війну. Розумів, що діти стають дорослішими. Бажав охоронити свою сім’ю та батьківщину," - ділиться пані Надія.

Жінка також допомагає іншим сім'ям військових, які зникли безвісти або перебувають у полоні. Вона координує об'єднання родин бійців 107-ї окремої бригади територіальної оборони.

Тіло Станіслава було репатрійоване в Україну. Ідентифікацію здійснили за допомогою ДНК-аналізу. Надія змогла впізнати військовий жетон, який вона разом із дітьми подарувала чоловікові.

"На жетоні вигравіювали: 'У мене є причини для боротьби і люди, заради яких варто жити'. Цей жетон залишився з Стасом," - поділилася жінка.

Побратим Станіслава, Василь Усатий, відомий під позивним "Дісней", згадує його як надійну людину. На думку Василя, Станіслав був чудовим сім'янином, відзначався працьовитістю і завжди готовий підтримати близьких.

Військового прозвали "Ґрут" завдяки його високому зросту та потужній фізичній будові.

"З ним відчувалося спокійно. Він завжди надихав нас. Коли ми прибували на позицію, він говорив: 'Хлопці, час копати, беріться до справи, ніхто не має права відступати'. Він мав здатність вести за собою людей", - поділився пан Василь.

Побратим Леонід Тимко також згадує Станіслава як людину, яка ніколи не відмовлялася від роботи й завжди була готова допомогти іншим.

"Він був одним із тих бійців, які йшли у вогонь і воду заради перемоги та побратимів. Ніколи не казав, що в нього болить рука чи нога, ніколи не відмовлявся від роботи. Постійно був поруч і виконував завдання до останнього", - зазначив пан Леонід.

Військовий розповів, що тоді на позиціях точилися важкі бої, а зв'язок із захисниками обірвався. Побратими до останнього сподівалися, що вони могли потрапити в полон або бути пораненими й опинитися на іншому боці фронту.

На останнє прощання зі Станіславом завітав військовослужбовець Володимир Савіцький, батько загиблого героя Богдана Савіцького. На жаль, його син також втратив життя неподалік Богданівки.

"Для нас кожен, хто віддав своє життя, стає близьким, як рідна людина. Я втратив сина, і цей біль ніколи не покидає моє серце. Кажуть, що з часом все загоюється, але це не так. Втрата дитини — це невимовна страждання," - поділився своїми думками пан Володимир.

Він підкреслив, що військові свідомо виходили на захист своїх сімей, дітей, батьків і всіх тих, хто залишався в безпеці позаду.

"Ці молоді люди вирушили на захист тих, хто покладався на них. Саме завдяки їхнім зусиллям ми маємо можливість жити у Буковині в певному мирі. Але за це хтось платить. І цей похорон - це також ціна за наше спокійне існування тут..." - зазначив чоловік.

Честь Герою!

Галина Олійник can be rephrased as: Олійник Галина.

Зображення автора, розміщене на Фейсбук-сторінці Надії Іванової та Леоніда Тимка.

Читайте також