В пам'ять про телеоператора Руслана Ганущака.
Він став "відеохроністом" всіх важливих подій останнього десятиліття - від Майдану до повномасштабного вторгнення, і зрештою також одягнув військову форму.
З моменту початку повномасштабної війни Руслан Ганущак активно документував події на фронті, а коли розпочався наступ на Харків, вирішив надіти військову форму та приєднався до 92-ї бригади.
Друже Руслана, кореспондент Андрій Цаплієнко, у своєму телесюжеті поділився історією Героя, розповівши про те, як телеоператор і документаліст з команди ТСН залишив свою камеру і вирушив на фронт.
Найбільш давня американська програма "60 хвилин" підготувала сюжет, присвячений діяльності журналістів під час війни. Одним із центральних персонажів цього сюжету став Руслан.
"Я звик працювати по ту сторону камери і фіксувати всі події, які відбуваються по ту сторону кадру. Але тепер я маю нагоду бути безпосереднім учасником і відчувати все те, що відчували герої моїх сюжетів і фільмів, про яких я знімав це все", - говорив чоловік.
Андрій згадує, що разом з Русланом вони потрапляли під обстріл.
"Зафіксували злочини, вчинені російськими військовими. Проводили пошуки місць, де окупанти здійснювали прориви українського кордону. Він став рятівником для мене та інших колег, адже першим почув свист ракети і встиг вигукнути 'Лягай', - ділиться своїми спогадами чоловік."
"Це були снаряди у касетній формі. Усе навколо вибухало. За командою ми всі миттєво впали на землю," - згадував Руслан.
Насправді його війна почалася не в лютому 2022 року, а значно раніше. Сергій Нігоян - перша жертва розстрілів на Майдані. Тоді кадри з Нігояном зняв Руслан для 1+1. Також Ганущак -- автор відео, на якому зафіксовано момент вбивства двох Героїв Небесної Сотні -- Ігоря Дмитріва та Андрія Дигдаловича та евакуація до готелю "Україна" поранених і вбитих героїв. Тоді в об'єктив його камери потрапили спецпризначенці, які стріляли з-за сміттєвої барикади.
Руслан надав всі ці матеріали Генеральній прокуратурі, де вони служать доказами під час досудового розслідування та у судових процесах, пов'язаних із злочинами, скоєними під час Революції Гідності. Крім того, Руслан виступав як свідок у справах, що стосуються подій на Майдані.
Це була наша перша зустріч з ним. У Маріуполі. Рівно десять років тому. Руслан Ганущак, який тоді обіймав посаду пресофіцера батальйону "Азов", згадує Андрій.
"Два дні в Іловайську" і "Брат за брата" — це стрічки Руслана, які були створені за участю "азовців". Ці фільми вперше були представлені на Заході і стали важливим кроком у подоланні інформаційної блокади, розпочавши процес руйнування міфу, створеного російською пропагандою, про нацистів в "Азові".
Він відчував, що його внесок для України був недостатнім, тому напередодні наступу на Харків у вересні 2022 року ухвалив рішення повернутися до лав армії. Відновлюючи контроль над Харківщиною, 92-га бригада просувалася вперед, і Руслан йшов поряд із ними.
Згодом чоловік опинився серед хлопців, яких вважав своєю другою родиною - у підрозділі ударних безпілотних систем "CODE 9.2". Тут він сів за кермо броньованого SUV, щодня доставляючи операторів дронів до їхніх позицій. Він робив усе можливе, щоб забезпечити, щоб кількість виїздів на фронт дорівнювала кількості повернень назад.
Командиром Руслана призначили героя одного з телевізійних репортажів.
"Я з Русланом познайомився в 2022 році, коли ви до нас приїжджали на інтерв'ю. Дуже непересічна людина. З ним завжди було про що поговорити. І коли він прийшов до нас у підрозділ, я запросив його на каву. Ну класний дядько, чесно", - каже Владислав, військовослужбовець підрозділу "CODE 9.2".
"Щораз, коли я приготував чашку кави - трішки для себе, а решту для нього, він завжди вигукував: 'За Перемогу!' Це стало його фразою. Він невпинно повторював, що перемога обов'язково настане і що вона стане нашою спільною перемогою", - ділиться спогадами інший товариш Руслана, Ігор.
Разом із підрозділом "CODE 9.2" Руслан вийшов на територію Курської області.
"Знаєте, йому реально це було потрібно, як і всім у нашому підрозділі, тому що ми зібралися тут не просто так", - каже військовий Владислав.
"Завжди тільки про Перемогу слова, що все буде добре і все скоро закінчиться", - каже Ігор.
Руслан загинув внаслідок удару ворожого FPV-дрона.
"Спершу з'явилася одна FPV, яку ми нейтралізували за допомогою РЕБ, потім прилетіла інша, і її також вдалося зупинити. Після цього з'явилася ще одна FPV, яка влучила в задню частину їхнього автомобіля," - ділиться Олександр.
Цей молодий чоловік, який служить у підрозділі "CODE 9.2" як оператор безпілотного апарата "Вампір", в той день знаходився поруч із Русланом.
"Побачив усе це, як підірвався "Хамер" Руслана. Я не міг зібратися з думками. Не міг навіть команди дати", - каже побратим.
В той жахливий день Руслан не став єдиною жертвою в Курській області.
"Ці люди були справжніми скарбами. Кожен з них мав унікальну доброту. Після пережитих втрат я усвідомлюю, що мої дії є на правильному шляху," - ділиться Олександр.
"Повернути їм борги. Саме так має бути наш настрій. Вони отримають те, що заслуговують, адже не ми були ініціаторами конфлікту," - зазначає Ігор.
Андрій Цаплієнко підкреслює в своєму телевізійному сюжеті: "Ця жахлива війна забирає найцінніших. Проте лише завдяки таким яскравим і обдарованим людям, як Руслан, наша нація може зберегти надію на краще майбутнє. Отже, важливо, щоб хтось продовжив їхню справу".
А сам Руслан казав: "Ми маємо жити стільки, скільки нам написано. Тут дивуйся - не дивуйся. Якщо ти маєш виконати якусь місію в цьому житті, то не має значення, як ти - ризикуєш чи не ризикуєш".
Чин прощання з військовим відбувся 18 січня 2025 року на Майдані Незалежності. Руслану Ганущаку було 54 роки, у нього залишилась дружина Олександра і донька Ірина.
"Я завжди пам'ятатиму свого батька як неймовірно добру, чутливу та яскраву особистість. Він прожив своє життя так, як тільки міг, наповнюючи його світлом," – поділилася Ірина.
"Руслан символізує, перш за все, честь, гідність, мужність, відвагу, сміливість, ризик і рішучість," — зазначив його товариш Ярослав Бондаренко.
21 січня в Івано-Франківську відбулося прощання з загиблим військовим. Місто наповнилося звуками трембіт, а також був продемонстрований фільм, присвячений пам'яті воїна, створений його донькою на згадку про батька.
"Він був очима "Азову", Майдану... Тепер він мав бути у відпустці, з 15 січня. Ми мріяли про хатинку в горах. Після війни хотіли займатися реабілітаційним центром "Франко-Гражда"", - розповіла дружина Олександра.
Героя поховали на Алеї слави Івано-Франківського цвинтаря, розташованого в селі Чукалівка, що на околицях міста.
Вічна пам'ять Герою!
