Вшанування пам'яті Героя України Романа Голуба, відомого під позивним "Крафтер".

Перемога України була його заповітним бажанням.

Роман з'явився на світ в Івано-Франківську. З раннього віку він вирізнявся активністю та неймовірною наполегливістю.

Він завжди доводив до кінця все, за що брався, незалежно від труднощів. Моя мама, Ольга, згадує, як у дитинстві Роман міг годинами сидіти над математичною задачею, навіть якщо її вже не потрібно було перевіряти. Він настільки вперто прагнув знайти рішення, що продовжував працювати над нею до самого завершення.

У ліцеї №21 імені Євгена Коновальця, в якому навчався хлопець, досі пам'ятають, що він завжди був охайним і любив стильно одягатись.

Роман з'явився у нашому класі в п'ятому класі: худорлявий, з світлим кольором волосся, він виглядав досить скромно. Проте, ця скромність приховувала його здатність переконувати та знаходити виходи з будь-яких складних ситуацій. Він займався спортом помірно, але особливо любив грати з однокласниками у віртуальні ігри, що вимагали стратегічного мислення та вміння досягати перемоги, - ділиться спогадами Галина Іванівна Ткачук, вчителька історії та класний керівник Романа.

Згадує, що ще в підліткові роки він проявив себе як природжений лідер, здатний згуртувати своїх ровесників. Він не розгублювався, навіть коли конфлікти з товаришами переходили у фізичні сутички. У навчальному закладі всі знали, що запальний характер Романа, ймовірно, успадкований від діда, який колись служив військовим командиром.

У нашій родині дідусь і прадід Романа служили у війську, і я завжди сподівалася, що мій син обере інший шлях. Мені хотілося, щоб він подорожував світом і здобував знання в туристичній сфері. Проте з раннього віку Роман виявляв інтерес до військової справи: його захоплювала зброя, він уважно слухав розповіді дідуся та читав про історичних особистостей, таких як Шухевич і Коновалець. Він завжди наполягав на тому, що для нього Україна — це найважливіше, — згадує пані Ольга.

Після завершення навчання у школі Роман вирішив продовжити освіту в Івано-Франківському фаховому коледжі технологій і бізнесу. Його мама згадує, що її часто запрошували до коледжу через проблеми з поведінкою сина. Проте, коли у Романа з'явилася молодша сестричка Маргарита, здавалося, що він змінився до невпізнання.

Роман розпочав своє навчання з великим ентузіазмом і вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Між ними була значна різниця у віці — цілих 18 років. Він активно допомагав мені в догляді за дитиною: вставав вночі, пеленав, вигулював малюка. З часом вони стали нерозлучними. Незабаром у нашій родині з'явилася Катя, і Роман дуже любив обох дівчат. Коли він виходив на вихідні з роботи, то відразу ж мчав до своїх сестричок з подарунками. Я навіть сварилася з ним за те, що витрачав свою всю зарплату на іграшки для них, — розповідає мама.

Він вирушив на фронт на самому початку масштабного вторгнення. Заявляв, що йде боротися з російськими агресорами, а його головна мета – захистити своїх рідних та близьких.

"Я покинув своє рідне місто і поїхав до Києва, просто сів у машину до волонтерів, навіть не підозрюючи, куди саме мене занесе доля," - ділився Роман у бесіді з журналістами "Батальйону 'Свобода'".

Потрапивши до столиці, юнак приєднався до добровольчого батальйону "Свобода". Роман розповідає, що все відбулося досить просто: він прийшов і запитав, чи потрібні їм нові люди, і вже наступного дня почав виконувати свої обов'язки. Тривалий час він приховував, що у його плечі є вставлена пластина, яка ускладнює його рухи.

Роман отримав своє бойове хрещення в Ірпені, де його позивний "Крафтер" став символом його захоплення комп'ютерною грою "Майнкрафт". Незабаром, разом з іншими добровольцями, він приєднався до Національної гвардії України. Спочатку виконував обов'язки старшого кулеметника, а згодом став командиром інженерно-саперного підрозділу. Своїм прагненням до вдосконалення він спробував сили в аеророзвідці, щоб бути готовим до всіх можливих викликів на полі бою. Не раз зазнавав поранень і контузій, але в лікарнях затримувався недовго. Роман відчував свою необхідність на фронті і щоразу повертався до боротьби.

"Поки тримається здоров'я, необхідно продовжувати боротьбу," - зазначив Роман в одному з інтерв'ю.

До початку війни Роман жив на широкій нозі: у нього були розкішні автомобілі, часті виходи в компанії друзів, приваблива дівчина, модний гардероб, оригінальний стиль спілкування, а також вражаюча зовнішність і зачіска. Під час бойових дій він проявляв себе, як справжній герой фільму: завжди перебував в епіцентрі подій, готовий прийти на допомогу товаришу в будь-якій ситуації — і фізично, і морально, ніколи не відступав назад, — згадує про нього його товариш із позивним "Бургер".

Вони спільно пережили жорстокі битви за Сіверськодонецьк, Зайцеве та Бахмут. Роман швидко здобував нові знання, освоюючи різноманітні військові спеціальності, і володів потужною особистою та бойовою харизмою. Навіть у суворих умовах війни він вмів зберігати свій стиль. Саме тому товариші часто називали його символом Національної гвардії.

Об'єктив камери захоплював його, і життя його нагадувало сцену з фільму. Коли ми залишали Воронове (селище в Луганській області, неподалік від Сіверськодонецька), він брав на себе найважче — "NLAW". Він задихався, вилаявся, але все ж продовжував тягнути. Навіть коли поруч вибухали гранати і міни, він залишався неушкодженим. Ми навіть жартували, що в "Крафтера" є якась магічна аура, яка не дозволяє гранатам діяти в його близькості, - ділиться "Бургер".

Роман користувався неймовірним авторитетом серед своїх товаришів по батальйону, особливо серед тих, хто вважав його свого роду батьківською фігурою. Його побратими стверджують, що він був справжнім героєм, готовим завжди кинутися у саме серце небезпеки.

- Я з нетерпінням очікую на Перемогу. Це - моя мета, - висловив Роман, наближаючи її до себе усіма можливими способами.

Одного разу, коли ворог розпочав наступ, зв'язок на позиціях зник. Військові згадують, як Роман, не вагаючись, кинувся через відкриту місцевість, де ворожі сили вели вогонь, щоб сповістити свій підрозділ та організувати оборонні заходи. Завдяки його відвазі, наступ окупантів вдалося зупинити.

"Крафтер" вирізнявся своєю силою і рішучістю. У найскладніші моменти завжди можна було покластися на нього. Рома володів неймовірною енергією, виявляючи сміливість і безкомпромісність у боротьбі з ворогом, - діляться спогадами його товариші.

Під Бахмутом вони готувались до штурму понад п'ять годин поспіль. До ворога йшли під холодним дощем і через болота.

"Попри те, що до того моменту ми вже відчували значну втому, ми усвідомлювали, що нам ще потрібно здійснити штурм. Морально нас підбадьорював той факт, що в бій йшов наш командир "Скіф". Коли лідер особисто виходить на поле бою разом зі своїми бійцями, це має величезне значення. Як тоді, так і під час бойових дій у Сєвєродонецьку він неодноразово витягав нас з найскладніших ситуацій, тому я не сумнівався в нашій перемозі. Ми змогли витіснити ворога з його позицій і зайняти оборону. Кожен наш успіх - це результат невтомної роботи розвідки, піхоти, артилерії та логістики, але інакше бути не може - ніхто з нас не планує здаватися," - зазначив Роман в інтерв'ю.

Невдовзі він сам стане тим, хто поведе за собою у бій.

Ми завжди підтримували зв'язок. Якщо Роман не телефонував, то писав повідомлення. Пам'ятаю, як сильно він турбувався за бабусю. Під час останньої відпустки син більше дбав про побутові справи, ремонтував котел, щоб бабуся не страждала від холоду, - згадує мама Романа.

Він згадує, як бабуся завжди зустрічала його з невимушеною ніжністю і проводжала, не стримуючи сліз. Її турбота про онука була безмежною: вона хвилювалася, щоб він не пропустив обід, щоб обов'язково зателефонував, і щоб повернувся додому в безпеці.

За 12 годин до його трагічної загибелі ми спілкувалися з ним, і він надіслав відео, в якому привітав нашого товариша з Днем народження. Як завжди, він жартував, незважаючи на ті важкі обставини, які не зламали його дух. Ми тоді обговорювали, яким молодцем він став, як розкрився на посаді командира, ставши лідером, який веде за собою, а не слідує за іншими. А потім "Крафтер" вирушив на завдання, де його підстерегла підступна куля. Півтори години очікування між першим повідомленням та підтвердженням стали для нас справжнім пеклом. Його історія завершилася, і нам неймовірно бракує найяскравішої особистості з нашого кола, - згадують товариші Романа.

Під час останньої своєї ротації Роман працював на лінії зіткнення сапером, але його життя обірвала не міна, а куля снайпера.

Легенда бригади "Рубіж", молодший сержант Національної гвардії України Роман Голуб загинув 30 грудня 2023 року у селі Спірне Бахмутського району, що на Донеччині. Воїну було 26 років.

Військового поховали на Алеї слави в селі Чукалівка, розташованому неподалік Івано-Франківська.

У Романа залишилися мама Ольга, бабуся Людмила Олександрівна, молодші сестри Маргарита та Катя, а також вітчим Віталій.

Під час нашої останньої бесіди Роман поділився, що придбав нову екіпіровку – берці та форму. Він завжди прагнув виглядати стильно, мав тонкий смак і був справжнім естетом. Я намагалася переконати його залишитися, коли він вирішив іти на фронт. Але він лише сказав, що не зможе жити і дивитися в очі дівчатам, якщо не зробить цього. Від нього важко було сподіватися на іншу відповідь, - зітхає пані Ольга.

Дівчата щодня відчувають велику тугу за своїм братом. Тепер вони разом із батьками часто відвідують його могилу. На ній завжди можна побачити свіжі квіти та улюблені цукерки Романа, які регулярно приносить його маленька сестричка Катя, їй всього шість років.

20 січня 2025 року Роману Голубу посмертно присвоєне звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.