Вшанування пам'яті військової медикині Юлії Огієнко
До останнього вірила у краще і зберігала бойовий настрій
Юлія з'явилася на світ в Івано-Франківську. Саме тут вона завершила свою шкільну освіту і продовжила навчання в національному медичному університеті, де отримала спеціальність стоматолога. Під час своїх студентських років вона зустріла свого майбутнього чоловіка Ростислава, і разом вони створили сімейне вогнище, виховуючи двох доньок.
"Моя мама завжди була надзвичайно доброю особистістю, але в потрібні моменти вміла проявляти строгость і вимогливість. Вона знала, як знаходити баланс у житті", - згадує старша донька Ірина.
Розповідає, Юлія дуже любила тварин і вони завжди жили в їхньому домі. В останні роки це були черепаха Матильда, кіт Цезар та пес Тайсон, які нині живуть з Іриною.
"Я натрапила на кота в перший день весни. Ми з мамою дбайливо доглядали за ним, але згодом я поїхала на навчання, і він залишився з нею. Отже, це був Юлін Цезар," - згадує дівчина.
Кілька років тому сім'я молодих медиків вирушила жити до Хуста, міста в Закарпатті. У цьому регіоні Юлія займала посаду щелепно-лицевого хірурга в місцевій лікарні, а також вела власну стоматологічну практику.
На початку повномасштабного вторгнення РФ лікарка вирішила податись у тероборону.
"Це викликало в нас як страх, так і захоплення. На мою думку, вирішальним фактором стали зображення з деокупованих Бучі та Ірпеня. Я намагалася переконати маму не їхати, але вона була непохитною. У неї завжди було сильне почуття справедливості," - ділиться Ірина.
Кажуть, що на фронті Юлія завжди мала чимало справ. Її товариші по зброї прозвали її "РПК-Юля" за її вражаючу точність стрільби.
"Моя мама активно допомагала вивозити загиблих і поранених з поля бою. Вона також організовувала запити на волонтерську підтримку, яку потім отримувала на передовій. Незважаючи на труднощі, мама завжди зберігала надію на краще і підтримувала бойовий дух. Під час однієї з наших розмов вона поділилася своєю мрією - після закінчення війни поїхати з нами на море", - розповідає Ірина.
Вона зазначає, що на початку війни Юлія розмірковувала над створенням фронтової версії "швидкої", плануючи оснастити броньований автомобіль усім необхідним. Цю ідею втілили в життя її побратими після її трагічної загибелі.
16 травня 2022 року на Луганському напрямку загинула старший лейтенант і лікарка медичного пункту 72-го окремого батальйону територіальної оборони.
"Того дня ми з нею спілкувалися по телефону. Вона повідомила, що знову багато поранених, тому була сильно зайнята. Після цього стався обстріл медичного підрозділу. Якраз у той момент мама виконувала операцію," - розповідає донька.
Юлію Огієнко поховали в її рідному місті Івано-Франківську, адже саме таке бажання вона висловила під час свого життя. Вона була надзвичайно рада, що її доньки обрали навчання в медичному університеті, який колись закінчила сама.
Нещодавно на фасаді цього вишу встановили анотаційні дошки у пам'ять про загиблих медиків. На одній із них - портрет усміхненої Юлії.
"Безжальна війна перетворила їх затишні офіси та білі халати на окопи та пункти стабілізації, зрештою забравши у них життя", - зауважив ректор ІФНМУ Роман Яцишин під час пам'ятної церемонії на честь загиблих медичних працівників.
"Знайомі згадують про Юлію як про життєрадісну, добру та милосердну особистість, що завжди була готова прийти на допомогу. Вона була люблячою матір'ю, вірним другом і щирим патріотом своєї країни."
У Юлії є дві доньки - Ірина і Анастасія, а також тітка Ольга і брати зі своїми родинами.
Бойова медикиня посмертно нагороджена відзнакою "За честь і звитягу" та отримала звання "Почесного громадянина Івано-Франківська".
Безмежна слава Героїні!
