"Пам'ять - це не лише про скорботу та страждання, вона повинна слугувати джерелом натхнення", - зазначила Галина Батюк, дружина загиблого героя Сергія Батюка, говорячи про вшанування пам'яті fallen warriors.
В Івано-Франківську стартував конкурс на розробку проєкту Алеї Героїв, яка планується в Меморіальному сквері. Ініціатором цього конкурсу виступила громадська організація "Родини загиблих захисників та захисниць Івано-Франківська". В інтерв'ю з головою ГО Галиною Батюк обговорюється, яким чином має бути оформлена ця пам'ятка, чи доцільно вивозити куби зі Стометрівки, а також яким чином місто може вшанувати пам'ять загиблих.
Ця тема неодноразово обговорювалася на зустрічах з міським головою, в нашій громадській організації на зборах. Ми не стверджували, що це має бути саме в Меморіальному сквері. Меморіальний сквер був одним із варіантів, де може бути таке місце вшанування. І це справді особливе місце для багатьох із нас. Ми сюди приходимо і зі сльозами, і з молитвами, в нас щомісяця відбуваються там пам'ятні заходи. Але це місце може бути не лише місцем скорботи, а й живої пам'яті.
Ознайомтеся: Вони віддали своє життя за Україну. Зв'язківець Сергій Батюк.
Для нас пам'ять - це не якась абстракція, це щоденна реальність. Ми хочемо, щоб були збережені імена, обличчя всіх наших героїв, як віддали життя за Україну. Ще з початку війни з 2014 року наша громада втратила багатьох синів і дочок. В Меморіальному сквері є поховання Романа Гурика - Героя Небесної сотні і наших прикарпатців. З повномасштабним вторгненням кількість героїв зросла в десятки разів. І тепер ми маємо подбати, щоб їхній подвиг закарбувався в кожного, хто живе в вільній нашій країні і ніколи не був забутий.
Як ми бачимо цю ситуацію? Безумовно, кожна людина має свою точку зору. Наразі у нас немає чіткої концепції, але цей проєкт повинен уникати зайвих стресів і водночас сприяти розумінню ціни, яку заплатила наша країна внаслідок війни. Важливо визначити, чи це буде Алея Героїв, чи Меморіал, з урахуванням усіх необхідних умов і принципів для реалізації в цьому місці. Ми прагнемо створити гідний артпроєкт, залучаючи художників, дизайнерів, а також обов’язково родини загиблих. Це має бути витвір, який залишиться в спадок майбутнім поколінням.
В інших містах є різні Алеї Героїв. Ми мали зустрічі з цього питання з обговоренням об'єктів пам'яті. Потрібно в різні способи відображати сучасну історію, тому що люди по-різному сприймають ту чи іншу інсценізацію. Меморіал чи дерево з іменними жетонами, електронна книга, екран з послідовними зображеннями та інформацією про героїв. Це має відображати історію кожного героя й водночас показати масштаб втрат. Щоб, побачивши цей артпроєкт, зразу було зрозуміло - хто ці люди, яку вони роль відіграли, і щоб ми відчули оцю всю цінність.
Читайте: У Франківську стартував конкурс на найкращий проект Алеї пам'яті загиблих героїв.
Зараз, поки триває активна фаза війни, ми не можемо забирати куби зі Стометрівки. На жаль, у нашій громаді додаються родини, сім'ї, до нашої організації звернення надходять постійно. Тому - чи це має бути замінником - точно ні.
Ми звернулися до міської адміністрації з проханням привести ці куби до ладу. Спочатку ніхто не очікував, що їх буде стільки, і тепер ця алея кубів виглядає зовсім інакше – вона не займає всю територію на Стометрівці. Нам потрібно компактніше їх розмістити та зробити саму Алею на Стометрівці більш привабливою, зменшивши її розмір. Проте ми не розглядали варіант повного перенесення кубів з Стометрівки в Меморіальний сквер.
Меморіальний сквер — це місце, яке вимагає належної пам'яті, і там обов'язково повинен бути створений певний об'єкт. Алея Героїв на банерах має лише тимчасовий характер, тоді як йдеться про необхідність увічнення пам'яті. Меморіальний сквер є ідеальним місцем для цього. Проте також важливо встановити щось символічне на Стометрівці або Вічевому майдані. Ми усвідомлюємо, що ці кошти походять з міського бюджету, який вкрай необхідний для підтримки фронту. Тому потрібно шукати компроміс і можливості отримання грантових коштів для реалізації цих ініціатив.
Необхідність банерів на Стометрівці - це щоденне нагадування людям, якою ціною це відбувається. У нас є такі родини, в яких немає поховання, або людина похована не тут. Наприклад, чоловік привіз жінку з дітьми в Івано-Франківськ, поїхав воювати, загинув. І в неї або поховання десь там, або взагалі тіла немає. І для неї цей банер - єдине місце, куди вона може підійти, помолитися, вшанувати рідну людину.
Але банери на Стометрівці - в першу чергу, не для родин, а для нашого суспільства, для містян, які йдуть попри фотографії людей, дуже багатьох знають - це ж однокласники, співробітники. Люди йдуть, бачать, відчувають і розуміють.
У Франківську вшанування наших героїв завжди проходить з особливим трепетом. Місто має гарну традицію встановлення меморіальних дошок, але важливо усвідомлювати, що цей процес не обмежується лише одним днем. Це не просто подія, після якої ми розійдемося: ми повинні зібратися, урочисто відкрити дошку і продовжувати жити далі. Ні, ці дошки створюються для тих, хто навчається і працює в цих закладах — це символ пам'яті та вшанування.
Щомісяця ми організовуємо "Дзвін пам'яті", а в певні дати проводимо й кілька подібних заходів. На Алеї Героїв у Чукалівці міський голова докладає зусиль, щоб вшанувати пам'ять кожного героя, приносячи квіти до кожної могили. Впевнений, що не в кожному місті є така традиція.
Читайте: "Можливо, це викличе сором". У Франківську закликають призупиняти рух у мікрорайонах під час хвилини мовчання.
З іншого боку, активісти, зокрема родичі загиблих, змушені організовувати акції на підтримку "Хвилини мовчання", оскільки цього в нашому суспільстві бракує. Якби місто свідомо зупинялося в 9:00 на одну хвилину, коли всі б зупинили свою діяльність, це стало б потужним проявом шани та важливості вшанування пам'яті. Це була б справжня повага, яка виходить з глибини серця. В Україні існує громадська організація "Вшануй", яка проводить акції в різних містах. Ми також активно приєднуємося до цих заходів, які щотижня проходять в Івано-Франківську.
До Дня пам'яті Захисників України Івано-Франківськ долучився до національної акції "Стіл пам'яті". І як я вже неодноразово казала - це робиться не для рідних загиблих, це для суспільства.
Що залишилося нам? Пам'ятати про наших героїв, які боролися за світло, і жити гідно заради тих, кого любимо, так, як вони мріяли. Важливо, щоб їх історії не зникли з пам'яті людей. Щоб наступні покоління були свідомі їхнього внеску. Це не просто бажання, а наша відповідальність.
Ми прагнемо, щоб увічнення пам'яті не стало лише процедурою, а перетворилося на живий діалог між теперішнім, минулим і майбутнім. Але хто продовжить цю справу далі? Нам необхідно використати цей момент нашого життя, аби якнайповніше відобразити всі історії кожного героя, щоб жоден з них не був забутий.
Ми прагнемо, щоб пам'ять не обмежувалася лише скорботою. Вона повинна стати джерелом натхнення для створення потужної та відважної нації в майбутньому.
