Оксана Кусяк взяла під свою опіку десять підлітків. "Я горджуся кожним своїм чадом!" - Стиль життя | Експрес онлайн

Для більш глибокого розуміння їхніх потреб я навіть пройшла навчання на психотерапевта.

Після розлучення львів'янка самостійно виховувала свого сина Романа. Одного разу він запитав: "А якщо б ти всиновила дитину, чи зможу я залишитися без насмішок?" Тоді жінка, яка активно займалася розвитком власного бізнесу, усвідомила, що ще не готова до таких кардинальних змін. Проте згодом, разом із однодумцями, вона почала відвідувати дитячі будинки. Під час одного з візитів одна з вихованок розповіла, що її разом із молодшим братом переводять у прийомну сім'ю, яка їм не підходить. І тоді 41-річна Оксана вирішила кардинально змінити своє життя заради цих дітей.

"Я дуже хвилювалася за Аню та Павла, боялася, що більше не побачу їх, -- ділиться Оксана Кусяк. -- Я розповіла синові про своє бажання забрати двох дітей, і він мене підтримав. Проте мені відмовили, адже на них вже були інші кандидати. Я довго плакала, хоча розуміла, що нічого не можу змінити. Незважаючи на це, я продовжувала слідкувати за життям брата і сестри, оформляла документи та проходила навчання. Згодом дізналася, що 16-річна Аня вирішила повернутися до дитячого закладу, а потім прийомна сім'я також відмовилася від 14-річного Павла. І тоді я змогла їх забрати. Хлопчик був у занедбаному стані і дуже наляканий, адже в прийомній сім'ї йому забороняли спілкуватися з сестрою, не дозволяли гуляти і змушували читати церковні журнали. У Павла траплялися епілептичні напади, він погано читав і переживав серйозні емоційні труднощі. Але з часом ми подолали всі ці труднощі". Тим часом 20-річний син Роман пішов добровольцем на фронт і брав участь у боях на Донецькому напрямку.

Оксана Кусяк вирішила заснувати дитячий будинок сімейного типу, щоб повністю віддати себе вихованню дітей, які залишилися без батьківської опіки. Так до їхньої родини приєдналася 17-річна Таня, яка змалечку проживала у дитячому закладі. Нещодавно в одному з львівських дитячих будинків сімейного типу померла її засновниця, внаслідок чого семеро прийомних дітей опинилися без нагляду. Пані Оксані запропонували взяти їх під свою опіку. "Мене торкнулося їхнє горе, адже багато з них пережили значні втрати, і деякі вже втратили матір вдруге", -- ділиться жінка. "Я обговорила це з моїми прийомними дітьми, і вони були раді, що наша родина розшириться. Тож наприкінці січня 2016 року ми почали жити разом усією великою сім'єю."

Найменшими серед дітей були семирічні близнюки Петро і Павло, які з моменту народження не знали свою біологічну матір. Десятирічний Богдан мав старшу сестру Олесю, якій було 12, та брата Ігоря, якому вже виповнилося 17. Крім того, в їхній компанії була 14-річна Ліка, котра залишилася без мами, коли їй виповнилося всього три роки, і 13-річний Влад, якого покинули в пологовому будинку.

Оксана Кусяк відверто зізнається: перші місяці були надзвичайно важкими. Молодші діти швидше адаптувались до нових умов, а от підлітків було набагато складніше зрозуміти. "Приготувати їжу для такої великої сім'ї було справжнім викликом. Я варила десять літрів борщу або капусняка, запікала ціле деко котлет -- цього вистачало лише на один прийом їжі. Ягід я купувала ящиками і частину заморожувала. Хлопці й дівчата із задоволенням їли зранку молочну кашу з ягодами," -- ділиться пані Оксана з усмішкою. -- "Згодом, щоб краще розуміти потреби дітей і будувати з ними гармонійні стосунки, я вирішила навчитися на психотерапевта."

У цій великій сім'ї з'явилось чимало теплих традицій. Приміром, на Великдень діти вдягали свої перші вишиванки й разом йшли до Шевченківського гаю святити паски, які спекла пані Оксана. А на дні народження збирались усім кагалом за великим столом зі святковим тортом і кожен за чергою виголошував імениннику побажання.

У Богдана, якому вже виповнилося 19 років, найяскравіші спогади пов'язані з подорожами: "Кожного літа мама брала нас у подорожі до Карпат, на Хмельниччину, а також до замків. Ми також сплавлялися на каяках Дністром. З цих поїздок я завжди привозив магнітики, які прикріплював на холодильник, і тепер у моїй колекції їх уже більше 20."

Петро і Павло згадують, що їхнє улюблене свято було саме день народження, адже пані Оксана завжди організовувала для них та їхніх товаришів незабутні пікніки та розваги. "З братом і Богданом ми із задоволенням готували різні страви. Пам'ятаю, одного разу ми зробили суші-торт, і він всім дуже сподобався", — ділиться спогадами Петро.

У 19-річному віці Аня вирішила розпочати самостійне життя й створити власну сім'ю. А Ліка виявила бажання повернутись у свою родину -- вона весь час спілкувалась із рідною бабусею, яка, зрештою, оформила над нею опіку. "Тривалий час Ліка приходила у гості разом із бабусею, яка нерідко радилась щодо виховання внучки", -- зауважує Оксана Кусяк.

Уранці 24 лютого 2022 року Роман, який тривалий час жив і працював у Дубаї, зателефонував своїй матері і сповістив, що повертається в Україну. Він знову став на захист своєї Батьківщини, борючись за Київ, Харківщину, Сумщину та Бахмут. Під час бойових дій він отримав осколкове поранення, але після лікування знову повернувся до лав армії. Незабаром до війни долучився його брат Влад, який потрапив до сухопутних військ. Влад часто телефонував, але протягом тижня зв'язок із ним зник. Згодом Оксана дізналася, що Влад загинув на Запорізькому напрямку. Йому було всього 21 рік, і вона гірко зітхає, згадуючи про нього.

Два роки тому, задля безпеки своїх молодших синів, вона прийняла рішення переїхати до села Ямниця, що знаходиться на Франківщині. Там вона придбала невелику хатину. Вісім місяців тому вона вперше стала бабусею. "Романові тоді надали відпустку, і він зміг бути з дружиною Аліною під час пологів, коли на світ з'явилася Софійка. Після цього син знову повернувся на фронт," -- зазначає співрозмовниця.

Пані Оксана з великим задоволенням ділиться досягненнями своїх прийомних дітей. Аня, якій 26 років, разом із чоловіком виховує маленького синочка Ромчика. Таня, 25-річна, заміжня і має донечку Вікторію; вона захопилася фотографією. Павло, 24 роки, нещодавно отримав вищу освіту і працює помічником кухаря в ресторані. Ігор, також 24-річний, втілив свою мрію, ставши графічним дизайнером. Олеся, якій 21, навчається на вчителя початкових класів. Петро, 16-річний, здобуває освіту в коледжі і мріє стати кухарем-технологом, а його брат-близнюк Павло прагне стати художником.

"Я горджуся своїми дітьми!" -- зазначає на завершення 52-річна Оксана Кусяк, яка нещодавно почала підтримувати та консультувати усиновлювачів, адже має значний досвід та знання в цій сфері.