Зачарування світом: хто може перешкодити переозброєнню Європи?
Зображення: handelsblatt.com Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц під час партійної конференції ХДС/ХСС, яка відбулася 13 грудня. Загрози оцінюються як "підозрілі", а озброєння - як "негативне".
Німеччина нещодавно значно активізувала свої зусилля у сфері контрактування та закупівлі озброєння, і 2025 рік вже охрестили рекордним для переозброєння країни. Згідно з інформацією Financial Times, на кінець цього важливого року Німеччина має намір затвердити великий військовий пакет на суму 50 млрд євро. У період з 2025 по 2030 роки країна планує витратити в загальному 650 млрд євро на оборону, прагнучи стати лідером у НАТО, оскільки у Берліні вважають, що Росія може здійснити напад до 2029 року. Українська військова розвідка, у свою чергу, стверджує, що це може статися навіть раніше — до кінця 2027 року.
За підрахунками BBC, витрати Німеччини вже у 2024 році перевищили сукупні оборонні видатки Великої Британії, Польщі та Франції разом узятих (хоча й Велика Британія здійснила вже найбільше нарощування витрат на оборону з часів закінчення холодної війни, пишуть на сайті британського уряду).
В Італії також триває курс на стратегічне зміцнення армійських можливостей, хоча й у значно менш масштабному форматі. На початку грудня уряд уклав контракт з компанією Iveco Defence на постачання 2111 вантажних автомобілів для армійських потреб. 16 грудня, як повідомляє Reuters, уряд звернувся до парламенту з ініціативою затвердити інвестиції в обсязі 2,4 мільярда євро, які планують витратити протягом 15 років на обслуговування та модернізацію фрегатного флоту. Це є частиною італійського курсу на збільшення витрат на оборону до 5% від валового внутрішнього продукту.
Проте саме Італія стала першою країною, яка оголосила про бажання призупинити свою участь у програмі НАТО з спільного закупівлі американських озброєнь для України під час мирних переговорів. Аналітики Bloomberg вважають, що це є ясним свідченням змін у стратегії уряду Мелоні, викликаних вичерпанням виділених фінансів та зростанням напруженості в правлячій коаліції.
Зображення: raksha-anirveda.com Вантажний автомобіль військового призначення від італійської компанії Iveco.
Справді, настрої виборців можуть стати джерелом напруги та суперечностей. Наприклад, частина електорату, яка активно висловлює свої погляди через протести, переконана, що потрібно "відстоювати ідеали солідарності та взаємодопомоги, а не жорстокості та руйнувань". Вони стверджують, що переозброєння є не лише гуманітарно згубним, але й економічно недоцільним, адже воно призводить до зростання боргів, посилює залежність від викопного пального та формує замкнене коло виробництва озброєння і конфліктів. У зв'язку з цим Collettivo di Fabbrica GKN закликає до страйків і акцій протесту, а також оголосило про збір коштів на підтримку цих ініціатив.
Не можна не згадати про недавні студентські протести в Німеччині, зазначає Максим Яковлєв, завідувач кафедри міжнародних відносин та директор Школи політичної аналітики НаУКМА. На його думку, ці події мають спільне коріння. "Для більшості європейців, особливо в таких країнах, як Італія, Іспанія та Португалія, поняття військової небезпеки чи загроз виглядає як щось далеке, і вони не відчувають цього безпосередньо, – пояснює він. – У Німеччині ситуація в сфері безпеки відрізняється: загрози можуть бути більш відчутними, але й тут виникають запитання: навіщо нам збройні сили, чому потрібно зміцнювати армію?"
Росія не планує зупиняти цей військовий процес, - повідомив представник ГУР Юсов.
Цю ситуацію використовує Росія, посилюючи свою агресію через численні провокації, які доходять до порушення повітряного простору сусідніх країн, а також через кібернетичні диверсії. Таку думку висловив кандидат політичних наук та міжнародний експерт Станіслав Желіховський.
Фото: facebook/ Stanislav Zhelikhovskyi Станіслав Желіховський
"Росія показує свою готовність вжити заходів проти тих, кого вона сприймає як ворогів, інвестуючи значні ресурси в те, щоб в країнах Заходу виникли сумніви у доцільності підтримки України та зміцнення власної оборони," — зазначає він.
Ось як це функціонує: через вразливі місця в демократичній системі та тих, хто бездумно підтримує інтереси інших.
У загальному, західні країни, здається, усвідомлюють існуючі загрози, проте деякі групи людей або політики, а також впливові особи, час від часу виступають із закликами проти витрат на оборону та пропагують альтернативні погляди, пояснює Желіховський. Це складна стратегія Кремля, яка, на думку експерта, була апробована ще під час "холодної війни". Вона передбачає використання гібридних методів боротьби, спецслужб та фінансових ресурсів для дестабілізації європейських суспільств.
Кажуть, що якщо ви прагнете уникнути провокацій та інших незручностей на своїй території, то варто відмовитися від військової допомоги Україні та зміцнення власних оборонних можливостей.
"У результаті підбурювання і пропаганди можуть приходити до влади потрібні Кремлю політичні сили і втілювати ці наміри в життя", -- говорить експерт.
Яскравим прикладом може слугувати Словаччина, чия політика щодо України зазнала суттєвих змін після виборів 2023 року, коли на чолі держави став Роберт Фіцо. Уряд Фіцо не лише зупинив військово-технічну співпрацю з Україною, а й намагається блокувати важливі рішення Європейського Союзу щодо санкцій проти Росії.
Фото: EPA/UPG Антиурядовий мітинг в Братиславі, Словаччина, 24 січня 2025 року
"У Словаччині також застосовували різноманітні методи для підвищення обурення щодо війни, витрат на армію та подібних питань, - зазначає Станіслав Желіховський. - Путін розраховує, що таких держав стане ще більше. Нещодавно до них приєдналася й Чехія, хоч поки що в менш агресивній формі."
В зоні ризику -- усі країни Європи, бо РФ вміє використовувати принципи демократії собі на користь, переконаний він.
З європейськими виборцями політики мусять поводитися "дуже акуратно", каже Яковлєв: не сподобаються -- наступного разу оберуть собі якихось правих чи лівих популістів. І виходить, що російські зусилля лягають на дуже плодючий грунт.
"В багатьох європейських країнах економічне зростання наразі спостерігається лише в обмеженій мірі, а питання безробіття залишається актуальним. Молодь не бачить сенсу у мілітаризації, вважаючи, що першочергово слід вирішувати економічні виклики, -- зазначає він. -- Наприклад, в Італії ще до появи Грети проходили демонстрації з вимогами направляти фінансові ресурси на медицину та освіту, а не на військові потреби."
Фото: facebook/Maksym Yakovlyev Максим Яковлєв
Як сьогодні правильно розставляти пріоритети, складно пояснювати молоді, яка не відчуває загроз. І навіть може симпатизувати Росії, отримуючи інформацію з чисельних каналів пропаганди і дезінформації.
"Якщо ми помічаємо, що до акцій приєднуються екстремістські ліві групи, це, безперечно, має підтримку з боку Росії. Але іноді їхні дії здійснюються через людей, які не усвідомлюють реальних загроз," — зазначає заступник голови кафедри міжнародних відносин НаУКМА.
Як можна не усвідомлювати небезпеку, коли Путін відкрито заявляє про готовність до війни з Європою вже завтра і підкріплює свої слова повітряними та наземними провокаціями, як це сталося в країнах Балтії та інших? Можливо, європейці, захоплені ілюзією миру (японське прислів'я говорить про "одурманення миром" — стан, який виникає після тривалого періоду без війн), не сприймають ці загрози всерйоз.
Війна між Росією і Україною вже не є локальним конфліктом, вона має всі ознаки глобального характеру, - Залужний
Фото: dif.org.ua Тарас Жовтенко
Частина європейського суспільства, в історичному контексті, завжди дотримувалася подібних поглядів: пацифістські та антимілітарні настрої є характерною рисою лівих та ліволіберальних сил, особливо їх екстремальніших представників. Про це повідомляє безпековий аналітик, виконавчий директор Фонду "Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва" Тарас Жовтенко.
І навіть в часи холодної війни, коли загроза з боку СРСР була максимальною, все одно ці ліві рухи навіть тоді виступали проти, на їхню думку, зайвої мілітаризації і підготовки до воєнних дій, нагадує він. І часто ці виступи відбувалися з подачі радянських спецслужб, що стояли за окремими акціями і організаціями в цілому, щоб послабити стійкість суспільств і держав. Тож, це явище в Європі не нове, лише продовження колишніх тенденцій, що наклалися на поточний момент.
Популізм завоював прихильність як лівих, так і правих.
А момент, за словами Жовтенка, у політиці склався парадоксальний: відколи маятник від лівого лібералізму десь в середині нульових хитнувся праворуч -- до ультраправих і консерваторів.
Після розпаду Радянського Союзу деякий час у Європі домінували ліві концепції, оскільки існувала впевненість, що дружба між країнами, спільна торгівля та відсутність військових конфліктів стали новою нормою, адже Союз більше не існує, -- зазначає експерт. -- Проте 11 вересня 2001 року стало першим тривожним сигналом, що ліволіберальні погляди не завжди, м'яко кажучи, ефективні".
Ліві уряди та партії в Європі почали зазнавати поразок від ультраправих рухів. Водночас, з часом, вони все більше піддаються впливу популістських настроїв.
Зображення: EPA/UPG Зустріч політичної партії 'Альтернатива для Німеччини' в Тюрингії.
Парадокс полягає в тому, що крайні ліві та крайні праві збігаються в антимілітаристських поглядах, зазначає Жовтенко. Адже навіть ультраправі консерватори дотримуються принципу: людям слід надавати максимально прості відповіді на складні проблеми.
Найпростіший спосіб відповісти на загрози війни — це заклик до боротьби проти насильства, що нагадує фразу "необхідно просто зупинити стрілянину". Антимілітаристські настрої в Європі вже давно перестали бути виключно атрибутом ліберальних рухів та партій і стали також позицією ультраправих консерваторів.
"Це створює для росіян нові можливості для активного використання пропаганди. Слід визнати, що їхні дії є надзвичайно систематичними", -- зазначає фахівець у галузі міжнародної безпеки.
Вони намагаються об'єднати теми російської загрози для Європи та подій на Близькому Сході в рамках єдиного антимілітаристського дискурсу, пояснює він. За його словами, існування російської загрози заперечується, а європейські політичні еліти нібито змовились, щоб штовхати континент до війни, підтримуючи Ізраїль у його "геноцидних діях". І в цьому контексті з'являється Грета Тунберг, чия політична активність за останні роки стала помітно більш вираженою.
"Грета в арафатці на акціях в Італії є яскравим прикладом того, як кремлівська пропаганда об'єднує різноманітні думки в єдиний наратив, підтримуючи водночас ліволіберальні та правоконсервативні популістські кола," – зазначає Тарас Жовтенко. Він також підкреслює, що антимілітаристська хвиля, яка охоплює Європу, дивовижно поєднує ці два табори і отримує додатковий імпульс завдяки російським гібридним операціям.
Фото: скрин відео Грета Тунберг під час протестів у Римі, де італійці пройшли маршем на знак солідарності з Газою, закликали до негайного припинення вогню та надання гуманітарної допомоги.
У популістичних змаганнях ідеологічна боротьба між лівими та правими практично зникла, і праві стали більш універсальними у своїх поглядах.
"Цей антимілітаризм вигідний для них, оскільки дає можливість залишатися на своїх постах, не вживаючи жодних реальних заходів, -- зазначає аналітик. -- Орбан, фактично, нічого не робить, проте стверджує, що він захищає Угорщину від війни, тоді як вся Європейська спілка прагне уберегтися від її загроз. Це приносить йому популярність серед певної частини виборців, які в це вірять."
Росіяни використовують ситуацію, усвідомлюючи, що є реальна можливість підірвати демократичні системи в Європі з двох фронтів одночасно. Це, ймовірно, одна з причин, чому Кремль обрав саме тепер стратегію активної підготовки до потенційної конфронтації з НАТО та Європою, вважає Жовтенко.
"Усі гібридні операції на східному фланзі Альянсу є відповіддю на це вікно можливостей і тестом на те, як Європа сприйме ці дії," — зазначає він. Адже Кремль ніколи не відмовлявся від протистояння з Європою, тому нещодавно на засіданні Міноборони РФ підкреслили, що потрібно готуватися до війни з Європою, оскільки, за їхніми словами, саме Європа нібито готує війну проти Росії.
На думку експерта з безпеки, перші наслідки конфлікту можуть торкнутися східного флангу НАТО, а згодом охопити північний регіон Європи. Основною стратегічною метою російської пропаганди на сьогодні є підірвати єдність між союзниками, особливо між країнами Європи та Сполученими Штатами.
Паулюс Саударгас, євродепутат від Литви: "Чекати НАТО -- це не вихід. Має бути план Б -- коли все суспільство чинить спротив"
Зображення: EPA/UPG Дональд Трамп проводить бесіду з представниками ЗМІ в Рожевому саду Білого дому у Вашингтоні, 29 липня 2025 року.
"Зі свого боку Дональд Трамп активно працює над цим, тому можна не витрачати багато зусиль і зосередитися на європейських питаннях," – зазначає він.
Усі, зокрема антимілітаристські рухи, слугують інструментом розколу їхньої єдності. Відсутність спільної позиції з ключових питань безпеки робить європейські країни вразливими для зовнішніх загроз.
"Перевага Заходу -- у об'єднанні ресурсів -- ВПК, воєнно-стратегічних, геополітичних, і проти цього у РФ немає інструментів. Конфронтація з об'єднаним Заходом закінчиться для неї погано", -- каже Тарас Жовтенко. Але вириваючи з системи окремі країни, послаблюючи їх, можна шанси наростити.
Сьогодні зусилля дестабілізації акцентуються не стільки на стратегічних змінах ситуації – адже це неможливо, – скільки на тому, щоб країни ЄС втратили довіру до Союзу та НАТО. У відповідь на всі порушення повітряних кордонів Альянсу російська пропаганда розповсюджує тривожні меседжі: дрони безперешкодно літають, а НАТО не виконує своїх захисних функцій. То для чого ж воно взагалі потрібне?
"Ідея про те, що НАТО не є необхідним, гармонійно вписується в антимілітаристські погляди: якщо Альянс не виконує свою роль захисника, то слід докладати зусиль, щоб уникнути війни та шукати нові способи співпраці з Москвою," – зазначає Жовтенко, роз'яснюючи цю позицію.
Чи спрацюють ставки Кремля
Росія активно використовує різні механізми для ослаблення впливу Заходу, і іноді їй це вдається, зазначає Станіслав Желіховський. До політиків, які посилюють розкол і зневіру в європейському суспільстві, таких як Віктор Орбан та Роберт Фіцо, приєднався новий прем'єр Чехії Андрей Бабіш. Експерт вважає, що Німеччина також перебуває в зоні ризику, оскільки її погляди зазнали значних змін, і країна готується до можливого протистояння з Росією в найближчому майбутньому.
Зображення: EPA/UPG Віктор Орбан та Андрей Бабіш.
"Очевидно, що Росія дуже б хотіла розхитати німецьке суспільство і привести до влади "Альтернативу для Німеччини". А також залякати поляків і покращити позиції "Конфедерації"", -- каже він.
В окремих країнах росіяни можуть домогтися успіху і змусити уряди переглянути плани мілітаризації. Агресія виходить на новий рівень і Кремль застосовує все нові технології впливу на електорат.
"Румунія є яскравим прикладом того, як соціальні мережі та платформи можуть бути використані для цього, -- зазначає Желіховський. -- Росіяни мають достатньо кіберекспертів, здатних впливати на громадськість у різних країнах, у той час як населення цих країн зазвичай не має такого стійкого імунітету до російської пропаганди, як ми, і їх інформаційні простори не захищені так, як в Україні."
Російська стратегія є розумною, але не завжди дає бажані результати. У 2024 році, який став роком виборів до європейських інституцій та у ключових країнах східного флангу НАТО і північної Європи, Росія активно намагалася втрутитися у виборчі процеси. Однак, як зазначає Тарас Жовтенко, ці спроби виявилися, в основному, невдалими, зокрема в Німеччині та Польщі. Проросійські ультраліві партії, хоча й змогли потрапити до Європарламенту, не мають суттєвого впливу на голосування, а керівники європейських інституцій налаштовані на рішуче протистояння путінському режиму.
"Стратегічно Росія провалилася. Але робила правильні розрахунки на чергових раундах національних виборів окремих країн, вивчала проблематику, актуально для них і правильно її експлуатувала", -- каже він.
Фото: Omar Marques/Anadolu Прихильники 'Конфедерації' під час заходу у Кракові
Російські спецслужби працюють системно -- з політиками на національному і місцевому рівнях, з ксенофобськими, антимігрантськими настроями тощо. І подальші їхні успіхи залежатимуть від конкретних ситуацій в країнах. Наближаються вибори у Франції, Угорщині -- і на них попрацюють росіяни.
"Ми спостерігаємо результати нашої діяльності в Чехії: уряд Праги вже вніс корективи у свою політику. Хоча президентом залишається Петр Павел, суттєвих змін не передбачається, проте ті, що вже реалізовані, відчутні як для нас, так і для Європи, -- зазначає Жовтенко. -- Вважаю, це саме те, на що варто сподіватися."
Тобто, від загального курсу союзники не відмовляться, але якісь країни, скажімо, можуть раптом вирішити, що поки пригальмують нарощування витрат на оборонку до 5% ВВП. І так вдасться підточити виконання стратегічних рішень зсередини.
"Він пояснює, що необхідно домогтися того, щоб держави насамперед зосереджувалися на своїх національних інтересах (як у вузькому, так і в популістському розумінні), а стратегічні цілі залишалися на задньому плані."
Щоб цього не ставалось під впливом суспільних настроїв, політикам урядів треба правильно комунікувати необхідність витрат на ОПК, говорить Максим Яковлєв.
Я підтримую концепцію, яку почула від однієї європейської депутатки: інвестиції в оборонну сферу і розширення збройних сил можна розглядати як можливість створення нових робочих місць та збільшення фінансування економіки, - зазначає він. - Це принесе користь не лише військовим, але й промисловому сектору, а також економіці в цілому.
У часи економічних труднощів, звичайні виборці уважно ставляться до кожної витраченої гривні. Крім того, молоді люди часто уникають обговорень на тему війни, оскільки живуть у комфорті і безпеці, і їхнє мислення нагадує "рожеві поні": "потрібно знайти спосіб мирно вирішити ситуацію, все якось налагодиться".
"На жаль, так воно є і з цим треба щось робити, -- каже Яковлєв. -- Пояснювати, що небезпека буває різною, а не тільки така, що росіяни завтра висадяться десантом в Римі".
Фото: 24 канал Мітинг у Німеччині проти реформи військової служби
Директор Школи політичної аналітики НаУКМА вважає, що центристські політичні сили повинні активніше звертати увагу на питання, які вже привернули увагу як правих, так і лівих радикалів. На його думку, варто більше акцентувати увагу на безпекових аспектах, а не на темах, які можуть викликати розкол, як зміна клімату чи міграційні питання.
"Хоча є ті, кого не переконаєте у небезпеці, поки бомба не впаде, -- каже Яковлєв. -- Тож, думаю, протестів у Європі буде ще більше, бо -- "навіщо нам армія, і так грошей немає". А росіяни це підтримають (не скрізь присутній їхній слід, але він є)".
На думку Желіховського, нашим партнерам слід активно шукати рішення для подолання цих викликів і більш тісно співпрацювати з Україною в цьому напрямку.
"Ми готові запропонувати наші знання та досвід у боротьбі з гібридними технологіями впливу в інформаційному просторі, -- зазначає він. -- Це стало б суттєвим активом для Європи в її зусиллях проти російської дезінформації."
Складно заперечувати, скажімо, німецьким праворадикалам, які переконують громадян, що хоча Україна і переживає труднощі, проте внутрішні проблеми Німеччини мають бути на першому місці.
"Не завжди просто передати, що проблеми безпеки мають відношення до всіх нас. Іноді потрібно лише роз'яснити, чому це важливо для кожного," – вважає Максим Яковлєв.
І -- не вустами українців. "Бо нас вважають упередженими до Росії, -- каже він. -- Знаю, що в деяких універиситетах українським студентам забороняли щось про РФ писати, бо Україна до неї "упереджена"".
