Не вибух знищує, а байдужість доводить до загибелі. Яким чином живуть ті, хто зміг вижити після зустрічі з мінами?
З моменту початку війни в Україні 1087 людей стали жертвами мін. Фото: ШІ
За час повномасштабної війни сотні мирних громадян України стали жертвами мін і снарядів, що не розірвалися. А враховуючи величезні площі "забруднених" територій, кількість постраждалих лише збільшуватиметься. Найгірше, що людям, які дістали каліцтва, доводиться не тільки адаптуватися до нової для себе реальності, а й вести боротьбу з чиновницькою байдужістю, домагатися надання належної медичної допомоги, шукати кошти на існування. І з подібною проблемою сьогодні стикається величезна кількість людей з інвалідністю. У розрізі майбутньої відбудови країни, для багатьох українців стає очевидним, що не так має бути вибудувана підтримка людини, яка потребує допомоги.
У даному матеріалі "Новини Донбасу" висвітлять проблеми, з якими стикаються люди, що зазнали серйозних травм внаслідок мінних вибухів. Крім того, буде піднято питання про важливість створення ефективних програм соціальної підтримки, які здатні допомогти цим вразливим групам населення відновити надію на краще майбутнє.
Роман Прокуда підприємець із Харкова. Він один із тих, кому вдалося вижити після зустрічі з протипіхотною міною. Чоловік працює на власному автомобілі-евакуаторі. Того трагічного для себе дня Роман отримав заявку на евакуацію машини швидкої допомоги, яка підірвалася на протитанковій міні неподалік Балаклії. Водій "швидкої" загинув, а фельдшер отримав травми. Трагедія сталася за кількасот метрів від дороги поруч із посадкою під високовольтною лінією електропередач. Ділянку перед цим перевірили сапери, після чого поїхали. Роман Прокуда залишився один. Завантаживши автомобіль на евакуатор, він обійшов транспорт, щоб ще раз усе перевірити.
Коли я ступив вперед, раптом пролунав потужний вибух. Виявилося, що я насправді наступив на протипіхотну міну, яка була прихована під землею всього за тридцять сантиметрів від дороги. В результаті вибуху я втратив ліву стопу. Перебуваючи в стані шоку, я зумів доповзти до кабіни автомобіля і витягнути американську аптечку, яку мені подарували військові. У мене не було практичного досвіду надання першої допомоги, лише бачив навчальні відео, - поділився Роман в інтерв'ю для "Новин Донбасу".
Роман Прокуда — харківський бізнесмен. Фото: з особистого архіву.
Проте, чоловікові вдалося накласти турнікет і зупинити кровотечу. Він підкреслює, що головним було не піддаватися паніці. Виготовляючи собі домедичну допомогу, Роман продовжував натискати на клаксон, сподіваючись, що військові, які привезли його на місце, не віддалилися занадто далеко і почують його сигнал. На його заклик відгукнувся чоловік, який випадково проходив поруч – можливо, грибник або лісник. Саме йому Роман має завдячувати своєму порятунку. Дізнавшись про ситуацію, чоловік кинувся шукати військових, щоб викликати їх на допомогу. Якби допомога не прийшла вчасно, Роман Прокуда зазначає, що він міг би втратити багато крові, адже, окрім пораненої стопи, у нього була серйозна рана на стегні.
Потерпілого транспортували до медичного закладу, де йому була надана необхідна медична допомога. Чоловік згадує, що під час перебування в лікарні відчував глибокий стан пригніченості.
"Я закрився. Уникав спілкування з друзями та товаришами. Проте був радий, якщо люди виявляли щиру підтримку. Не потрібно питати, чим допомогти, достатньо прийти та просто поговорити ні про що. Уже це допоможе відвернути від гнітючих думок. Адже коли залишаєшся зі своїми думками наодинці, починаєш думати, що нікому не потрібен... Я постійно твердив собі, що я живий, що не ущербний", - розповів чоловік.
Після виписки з лікарні Роман Прокуда зміг не лише самостійно пересуватися, а й повернутися до своїх трудових обов'язків. Проте адаптуватися до нових умов було нелегко, оскільки травмована нога вже не функціонувала так, як раніше. Щоб отримати безкоштовний дорогий протез, йому потрібно було оформити групу інвалідності. Але тут Роман зіткнувся з труднощами. Минуло більше двох років з моменту травми, а інвалідність він досі не отримав через бюрократичні перепони у МСЕК (медико-соціальній експертній комісії). Чоловік зізнається, що його постійно "переводили" з одного кабінету в інший. За цей час він зібрав велику кількість документів, включаючи папери від ДСНС, МВС та СБУ.
Ось одна з ситуацій, з якою я зіткнувся. У МСЕК вимагали підтверджуючий документ про офіційне фіксування інциденту. Коли я звернувся до поліції, їх реакція була досить здивованою, ніби вони не знали, з чим мають справу. Вони повідомили, що для отримання такого документа їм потрібен запит від адвоката. Тож мені довелося залучити юридичну допомогу, і мій адвокат надіслав запит, після чого я отримав від поліції довідку про мінно-вибухове поранення. Коли я приніс цей документ до МСЕК, мені сказали, що на зворотному боці має бути штрих-код, якого у мене не виявилося. І так у них з усіма справами, - поділився Роман.
Роман Прокуда — харківський бізнесмен. Фото: з особистого архіву.
Без наявності документів, що підтверджують групу інвалідності, чоловік постійно стикається з неприємними ситуаціями під час зустрічей зі співробітниками ТЦК. Вони регулярно зупиняють його, і щоразу він змушений показувати свою пошкоджену ногу. Як зазначає Роман, він міг би вирішити цю проблему, заплативши певну суму, про що чиновники неодноразово натякували. Проте він принципово відмовляється платити комусь за цю процедуру.
"Я ж не п'яний потрапив під поїзд. Я виконував свої обов'язки. Бажання виїхати за кордон не маю, хоча це і можна було б зробити, маючи інвалідність", - зазначив він. Роман каже, що з хамським ставленням, якого він зазнав, стикаються сьогодні багато людей, які оформляють інвалідність, зокрема військовослужбовці. Він вважає, що так бути не повинно. Нагадаємо, що Верховна Рада України підтримала в першому читанні законопроєкт про ліквідацію МСЕК. Як зазначають у МОЗ України, функції МСЕК з 1 січня 2025 р. тепер передадуть кластерним і надкластерним лікарням.
Необхідність забезпечення якісної медичної допомоги є ще однією суттєвою проблемою. На жаль, в Україні недостатньо фінансування для медичних послуг, що ставить пацієнтів під загрозу серйозних наслідків. Яскравим прикладом цього є пролежні – некроз м'яких тканин, що виникає через постійний тиск, який може призвести до інтоксикації організму і навіть смерті. Як зазначила голова Донецької обласної організації Всеукраїнської організації Спілки осіб з інвалідністю України Надія Поламарчук в інтерв'ю "Новинам Донбасу", особливо часто пролежні виникають у людей з травмами хребта, серед яких чимало військовослужбовців. Вона підкреслила, що пацієнти можуть не помічати нерівностей поверхні, що збільшує ризик виникнення пролежнів, навіть під час перебування в медичних установах.
"При цьому медичний персонал часто не усвідомлює цю небезпеку та її наслідки. У лікарні Івано-Франківська одного пацієнта з пролежнями прооперували і виписали менш ніж через півтора місяця. В результаті цього у нього відразу ж розійшовся шов," - поділилася вона. Надія Поламарчук вважає, що державі варто інвестувати додаткові кошти у лікування пролежнів і підвищення загальної якості медичних послуг, а також вжити заходів для покращення обізнаності медичного персоналу.
Заробіток надає можливість людям з інвалідністю не лише забезпечити собі фінансову автономію, але й відчути себе повноцінними членами суспільства. Проте, процес працевлаштування часто супроводжується значними труднощами. Сергій Л., мешканець Харківської області, втратив обидві ноги через надірвану міну в лісі. Хоча він вижив, тепер йому доводиться користуватися інвалідним візком. Сергій, який має інвалідність I групи, отримує пенсію у розмірі 2,3 тис. грн та займається тимчасовими підробітками на комп'ютері. У розмові з нашим виданням він поділився своєю мрією знайти стабільну роботу.
"Якби я мав офіційне працевлаштування з відповідним соціальним пакетом, мені б не потрібна була пенсія, адже я міг би забезпечити себе самостійно. Проте, незважаючи на те, що я надіслав безліч резюме, знайти роботу виявилося складно," - поділився Сергій. Він зазначив, що коли роботодавці дізнаються про його групу інвалідності, вони знаходять різні причини, щоб відмовити йому в працевлаштуванні. Молодий чоловік відчуває розчарування через відсутність ефективних механізмів працевлаштування для людей з інвалідністю в Україні, особливо для тих, хто має І групу, як він. Сергій переконаний, що такі люди можуть значно сприяти розвитку країни, працюючи, наприклад, операторами на виробництві, у кол-центрах або за комп'ютером. Це особливо актуально в умовах, коли в Україні спостерігається дефіцит працездатного населення.
Потрібно зазначити, що певні механізми сприяння працевлаштуванню людям з інвалідністю в Україні все ж таки є. Існує обов'язкова квота з працевлаштування. Також роботодавцям виплачують компенсації за обладнання інклюзивних робочих місць для людей з I та II групою інвалідності. Є програми підтримки започаткування або розвитку бізнесу. Утім, далеко не все з переліченого виконується належним чином і може надати робочі місця всім охочим. Адже для отримання тієї ж компенсації в розмірі 15 і 10 мінімальних зарплат за створення робочого місця для людей з I і II групою інвалідності роботодавець повинен спочатку витратити власні гроші. А враховуючи труднощі з наповненням держбюджету, існують небезпідставні ризики з поверненням коштів. Хоча в Міністерстві економіки зазначають, що за рік за програмою компенсації вдалося працевлаштувати 1013 людей з інвалідністю, зокрема ветеранів. Водночас кількість людей з інвалідністю в Україні становить понад 3 млн осіб.
Дивним виглядає і той факт, що на тлі розмов про необхідність кращої підтримки осіб з інвалідністю держава чомусь припиняє фінансування організацій, які мають для цього необхідні ресурси та досвід. Взяти, приміром, Українське товариство сліпих (УТОС). Ця добровільна громадська організація з 1933 р. допомагає людям з порушеннями зору у соціалізації та працевлаштуванні, і на сьогодні об'єднує до 30 тис. громадян. Однак минулого року Кабмін своєю постановою припинив фінансову підтримку УТОС, про що йдеться на офіційному сайті організації.
Своїм рішенням уряд у підсумку залишив без держпідтримки спеціалізовану мережу бібліотек для людей з порушеннями зору, будинки культури, клуби, гуртки самодіяльності та спортивні секції, реабілітаційний центр. Уся ця соціальна інфраструктура дуже допомагала у реабілітації, можливості соціалізуватися, спілкуючись із людьми зі схожими проблемами. Крім того, до Верховної Ради до другого читання готується законопроєкт 5344-Д, який, за заявою УГС, звільнить велику кількість роботодавців приватного сектору від обов'язку працевлаштовувати людей з інвалідністю. Також пропонується скасувати податкові пільги для сотень підприємств, громадських об'єднань осіб з інвалідністю, які сьогодні забезпечують роботою тисячі людей з інвалідністю.
Хоча у державних органів є свої доводи. Щодо фінансування УГС та інших громадських об'єднань осіб з інвалідністю, Рахункова палата раніше провела аудит і виявила, що механізм фінансування потребує покращення, оскільки виникли зауваження щодо витрачання державних коштів. У Міністерстві соціальної політики зазначили, що, враховуючи рекомендації Рахункової палати, зокрема, стосовно перегляду та оновлення бюджетних програм, було проведено їхню оптимізацію: декілька програм було об'єднано в одну. Щодо законопроєкту 5344-Д, то в Мінсоцполітики стверджують, що вони, навпаки, прагнуть створити більш сприятливі умови для працевлаштування осіб з інвалідністю. Також пропонується заснування нових соціальних підприємств, які забезпечують захищене працевлаштування, з основною метою інтеграції людей з інвалідністю в активне життя.
Варто зазначити, що фінансові та законодавчі обмеження відбуваються на фоні стрімкого зростання числа людей, які втратили зір внаслідок військових конфліктів. Згідно з даними НСЗУ, опублікованими Міністерством соціальної політики, лише за перші сім місяців 2023 року лікарі зафіксували 19 тисяч випадків повної або часткової втрати зору серед населення, що перевищує загальну кількість за весь минулий рік.
В інтерв'ю "Новинам Донбасу" Михайло Новосецький, заступник голови УТОС, поділився інформацією про те, що організація покриває значну частину своїх витрат за рахунок власних ресурсів, отриманих від підприємств, в яких переважно працюють особи з вадами зору. Кожне з 51 підприємств має спеціально адаптовану інфраструктуру.
"Держава виділяє гроші на працевлаштування ветеранів, зокрема тих, які втратили зір. При цьому пропонується соціальні підприємства засновувати з нуля або ж створювати для ветеранів з інвалідністю спеціальні робочі місця на інших підприємствах. Але це великі кошти. І чи не краще переоснастити вже наявні підприємства, спеціально створені під сліпих?" - розповів Михайло Новосецький.
Він зазначив, що техніка на підприємствах УТОС давно потребує оновлення. Якщо б держава виділила фінансування на модернізацію, це принесло б їй лише вигоди. Підприємства стали б більш конкурентоспроможними, що дозволило б людям з інвалідністю отримувати вищі заробітки і, в результаті, забезпечити роботою більше громадян, які своєю діяльністю сприятимуть розвитку країни.
***
Питання розмінування виходить за межі простого очищення територій від небезпечних предметів. Це складний і багатогранний процес, що потребує всебічної підтримки громадян. Водночас виклики, з якими стикаються люди з інвалідністю, вказують на серйозні недоліки в системі соціального захисту. Михайло Новосецький вважає, що однією з причин таких проблем є недостатнє усвідомлення ситуації з боку представників влади на різних рівнях.
"Якби в структурах соціального захисту, департаментах соціальної політики та Мінсоцполітики працювали люди з інвалідністю, можна було б сподіватися на їхню участь у вирішенні питань. Натомість, наразі про твої проблеми навіть не бажають слухати," - зазначив він.
Але є й позитивні тенденції. На сьогодні дедалі більше українців говорять про необхідність позитивних змін усередині країни. Про потребу створення таких умов життя, за яких найбільш незахищені категорії громадян не відчували б себе покинутими, і могли б розраховувати на гідну підтримку. Розуміння необхідності змін - це вже перший крок до створення кращого майбутнього.
