"Не сумуй, люба, я скоро буду вдома..." – ці слова промовив на прощання своїй молодій дружині 33-річний майор Національної гвардії Василь Полагнюк. - Життєві історії | Експрес онлайн
З юних років він мріяв про військову кар'єру. Коли супостат підступно атакував нашу країну, він без сумнівів вирушив на її захист.
Василь Полагнюк з'явився на світ у живописному гірському селі Текуча, розташованому на Івано-Франківщині. Він був єдиним сином у своїй родині. Після закінчення школи молодий чоловік вирушив до столиці, де працював на будівництві. Завдяки заробленим коштам йому вдалося придбати автомобіль. Після проходження строкової служби він уклав контракт з 25-ю бригадою охорони громадського порядку імені князя Аскольда Національної гвардії. Коли Василю запропонували стати командиром кінологічного взводу, він із задоволенням прийняв цю пропозицію і виховав кілька службових собак.
Під час одного з вуличних патрулювань прикарпатець зустрів свою майбутню дружину. "Він мені відразу сподобався, так само, як і я йому, — згадує Діна Полагнюк. — Це було призначено долею". Згодом Василь зробив своїй обраниці пропозицію, а в 2015 році у пари народився син Максим, який виявився справжньою копією батька. До речі, саме в тому ж році Василь успішно закінчив Національну академію внутрішніх справ, здобувши освіту у сфері правознавства.
...У перші дні повномасштабного вторгнення прикарпатець у складі рідної бригади обороняв Київ та область. Згодом приєднався до підрозділу "Буревій" НГУ, де в чині майора став командиром роти. Мав псевдо "Кінолог". Виконував бойові завдання на Лиманському напрямку, в районі Білогорівки, Бахмуту. "Я щодня годинами молилася за сина. Та Василько мені телефонував і заспокоював: "Мамко, у мене все добре, я далеко від фронту", -- розповідає мати воїна Любов Полагнюк. За її словами, лише одного разу він написав у чаті, де були його рідні та друзі, -- "моліться за моїх хлопців".
Василь Полагнюк був професіоналом, прикладом для побратимів. Вже після смерті воїна ті розповідали, що інтуїція "Кінолога" не раз рятувала їм життя, що командир самотужки виніс з поля бою не одного пораненого. З дитинства прикарпатець дуже любив тварин. Дбав про чотирилапих і на фронті.
Незадовго до того, як отримав поранення, Василь повернувся з відпустки, мріючи разом із сім'єю відпочити за кордоном. На прощання він сказав своїй молодій дружині: "Не плач, моя люба, я скоро повернуся". Він повернувся. Назавжди. 7 травня 2024 року офіцер виконував бойові завдання в Серебрянському лісі на Луганщині, коли раптово на його позицію влучив ворожий снаряд. П'ятеро його побратимів загинули миттєво, а Василь та троє інших воїнів отримали серйозні поранення. "Коли я зайшла до лікарні і побачила людину, обгорнуту в бинти, то молилася, щоб це не був Василь. Але, на жаль, це був мій чоловік. У нього було 97 відсотків опіків тіла та внутрішніх органів. Лікарі запевнили, що з такими травмами шанси на виживання мізерні", — розповідає Діна Полагнюк. Медики боролися за його життя до останнього, але 12 травня серце Василя зупинилося. Прощання з "Кінологом" відбулося спочатку в Михайлівському Золотоверхому соборі. За свідченням побратимів, під час відспівування яскраво світило сонце, адже сам Василь завжди був, як промінь світла — усміхнений, добрий та позитивний.
В селі Текуча відбулося поховання воїна. У лютому попереднього року президент нагородив Василя Полагнюка званням Героя України, вручивши йому орден "Золота Зірка". Після його смерті матері Діниної куми приснився сновидіння: Василь попросив передати дружині, щоб вона придбала собаку, про яку він давно мріяв. Друзі-кінологи здійснили останнє бажання героя. Тепер у Прикарпатті, у родині воїна, живе бельгійська вівчарка малінуа на ім'я Арчі.
