Наївне мистецтво Параски Плитки-Горицвіт. Відома та невідома гуцулка з Криворівні.

Львів та Криворівня, розташовані у Верховинському районі Івано-Франківської області, є селищем, де мешканці з покоління в покоління зберігають свої традиції та культурну спадщину. Тут функціонують сім музеїв, серед яких особливо популярні музеї, присвячені Івану Франку та Михайлу Грушевському. Також варто відзначити хату-ґражду та оселю гуцулки Параски Плитки-Горицвіт, яка стала символом наївного мистецтва.

Радіо Свобода відвідало це місце і ділиться історією незвичайної гуцулки з Криворівні.

Параска Горицвіт з раннього віку відчувала сильний потяг до мистецтва і прагнула навчатися, проте її мрії були зруйновані фашистською та радянською окупаціями. Вона пережила жахи ГУЛАГу, але, дивовижним чином, змогла зберегти світло у своїй душі, яке відображається в усіх її картинах і фотографіях.

Музей Параски Плитки-Горицвіт знаходиться в самому серці Криворівні. Виставковий простір займає компактну територію в будівлі Криворівнянського старостинського округу.

Тут є можливість ознайомитися з художнім світом Плитки-Горицвіт, а також дізнатися більше про її життєвий шлях через представлені фотографії, живописні твори та інші роботи.

На верхів'ях гір стоїть невеличка хатинка, де жила Параска Плитка-Горицвіт.

Тут малювала, фотографувала, впорядкувала словник гуцульської говірки, писала верлібри, казки, фантастично-пригодницький роман "Індійські заграви" про пригоди гуцулів в Індії, вела щоденники. І це друга локація музею, яка дає більше розуміння про цю "дивачку", яка мала свій стиль життя і саме це найбільш цікавить у її особисті.

Створювала в своєму всесвіті, зберігала народну творчість та діалект, самостійно виготовляла книги. Її охрестили "Гомером Гуцульщини", і вона є одним з унікальних явищ цього регіону, яке потребує подальшого дослідження, зазначає директор музею Павло Рибарук.

Про односельчанку він багато дізнався від своїх батьків Оксани і пароха Івана Рибаруків.

"Моя мама була ученицею Параски Плитки-Горицвіт і завжди мріяла написати її біографію. Наразі я спілкуюсь з родичами та знайомими Параски, щоб дізнатися більше про її життя, адже існує чимало міфів. Параска Плитка-Горицвіт - це справжнє явище в Криворівні, вона є видатною місцевою мисткинею. На відміну від інших, таких як Франко, Коцюбинський або Гнатюк, які приїжджали сюди в гості, вона походила з сусіднього села Бистрець. Однак усе своє дитинство та життя Параска провела в Криворівні," - ділиться Павло Рибарук.

Параска Плитка-Горицвіт з'явилася на світ у 1927 році. Її батько працював ковалем, а матір займалася вишивкою і передала доньці любов до малювання. У дитячі роки Параска отримала прізвисько "паперова фабрика" через її захоплення папером, з якого вона створювала справжні витвори мистецтва.

У 1943 році, під час німецької окупації, 16-річна Параска поїхала у Німеччину, щоб вступити до університету, але потрапила на примусову роботу у німецьку родину. Втім цю сторінку життя ще варто дослідити: чи була остарбайтеркою, чи поїхала заради освіти. Але швидко їй вдалося повернутися в Криворівню.

Власне тоді долучилася до УПА. Про це свідчать архівні документи НКВД, зокрема що була членкинею ОУН, допомагала воїнам УПА, була зв'язковою з позивним "Ластівка".

Радянські репресивні структури висунули звинувачення проти Параски Горицвіт, стверджуючи, що вона надавала підтримку УПА, зокрема, шила форму для солдатів, займалася вивченням військових навичок та виконувала обов'язки секретаря місцевої організації ОУН у Криворівні.

Її затримали в березні 1945 року, засудили і відправили до ГУЛАГу. У той час дівчині виповнилося лише 18 років.

Спершу це були табори на Уралі (Росія), а потім у Казахстані. У неволі провела 9 років і 4 місяці, як сама написала.

У 1954 році Параску Плитку-Горицвіт звільнили за амністією неповнолітніх після смерти Сталіна. Тоді їй було 27.

Проте кадебісти постійно контролювали її, не випускаючи з поля зору.

Вона повернулася до Криворівні і жила в ізоляції. Багато односельців остерігалися тісного спілкування з нею. Її батько завершив будівництво кузні, і це місце стало її притулком, де вона могла знайти спокій у своїй творчості, ховаючись від зовнішнього світу.

Разом із сестрою Одосією Плиткою-Сорохан, яка теж пройшла радянські табори, вберегла у Криворівні стару дерев'яну церкву, яку не закрили у радянський час.

Параска Плитка-Горицвіт створила безліч ікон, які можна знайти в церкві в Криворівні.

Коли Параска купила собі фотокамеру, то почала фотографувати односельців у будні та свята.

Вчила дітей малювати на склі, грати на гітарі. Після заслання пообіцяла собі славити Божий світ, чим і займалася - малювала ікони, написала кілька поетичних збірок, переплітала свої книги і дарувала їх людям.

На жаль, покійний Микола Дзурак, який очолював музей імені Франка в Криворівні, колись поділився з Радіо Свобода, що Параска здобула свої знання завдяки власному розуму та дару.

Микола Дзурак намагався привернути увагу до музею Параски Плитки-Горицвіт, постукуючи у різні двері, щоб зберегти її спадщину, яку вона залишила для громади свого села. Проте всі зусилля виявилися безрезультатними. Жодна з instytucji не проявила інтересу до творчості цієї обдарованої гуцулки, яка пішла з життя в 1998 році.

Протягом її життя жодна з книжок чи альбомів не була видана. Лише через багато років, у грудні 2022 року, у Криворівні відбулося відкриття музею Параски Плитки-Горицвіт.

Її мистецтво виникло не з потреби, а як акт протесту. Саме родина стала тим імпульсом, який спонукав її до творчості. Обіцянка присвятити себе мистецтву з'явилася під час заслання, де вона вирішила, що прагне вшанувати Божий мир. Йдеться про глибокий людський досвід, що виник у засланні, про тих людей, яких вона зустріла на своєму шляху.

Є ще сторінки в її біографії, які варто вивчити. Наприклад, є версія, що в Параски був чоловік, з яким вона переписувалась, повернувшись із заслання. Він нібито написав, що має жінку. Людяний вимір Параски Плитки -Горицвіт відкриває звідки її оця вся творчість. Генеалогія її спадщини по смерти перепливає, немов естафета духу йде від неї. Патріарх Володимир Романюк з нею спілкувався, Платоніда і Галина Хоткевичі, це було її коло, її сухарик для життя. А ось з Параджанов не спілкувалась, коли знімав у Криворівні фільм і це теж цікаво", - говорить Павло Рибарук.

Гуцульські співанки були її мовою, а ще вона багато читала. Залишила по собі книжку "Різдвяна коляда", в якій детально писала гуцульську традицію колядування. Уклала частину колядок, які виконують на Різдво у Криворівні. З Одосією Плиткою-Сорохан створила жіночий колядницький гурт у час заборони, за совєтів. Близько 20 дівчат ходили колядувати.

"У 60-х роках пішла в коляду з іншими гуцулами, не боялась. Таким чином продовжила традицію", - каже Павло Рибарук.

Павло Рибарук вірить, що вдасться відновити хату Параски Плитки-Горицвіт та інтер'єр, як це було за її життя. Зі світлин можна відтворити атмосферу.

Проте питання про власність будинку, в якому проживає Параска разом із сім'єю, досі залишається відкритим.

За словами Павла Рибарука, музей Параски Плитки-Горицвіт повинен бути "активним" простором, щоб залучати відвідувачів і підтримувати пам'ять про видатну гуцульську художницю.

У радянський період ставлення до народного мистецтва було суперечливим.

Параску Плитку-Горицвіт дехто з мистецтвознавців порівнює з художницею Катериною Білокур, представницею наївного мистецтва. Але виставки Білокур відбувались у радянський період. Мовляв, колгоспниця творить у вільний час від роботи. У радянський час наївне мистецтво радше було анонімним. Вважалося, що народна творчість це якесь масове явище.

"У Радянському Союзі мистецтво використовувалося як інструмент пропаганди, і до народного мистецтва, а також до творчості аматорів ставилися з певною шаною. Це дозволяло продемонструвати, що радянська людина здатна на творчість навіть після трудового дня, підкреслюючи її креативність. Саме тому успішно стартувала кар'єра Марії Приймаченко, а також з'явилася безліч наївних художників, які організовували виставки, представлені як в Україні, так і за її межами," - зазначає галерист, куратор і засновник артцентру "Я Галерея" Павло Гудімов.

Зрозуміло, що Параска Плитка-Горицвіт була під забороною, як "ворог совєтів".

Наївне мистецтво в Україні пройшло значний етап розвитку, перш ніж його почали активно обговорювати. У 2008 році була вперше представлена програма "Новий наїв", яка продемонструвала роботи 12 художників, що працюють у цьому стилі, у Києві.

Коли йдеться про наївне мистецтво, багато хто згадує лише кілька відомих імен, таких як Приймаченко та Білокур.

У Львові небагато людей знають про Никифора Дровняка. Проте його скульптура стала популярним місцем для фотосесій.

"Довгий час ми не звертали уваги на те, що в Україні існують чудові наївні митці. Сьогодні країна лише починає відкривати цей напрямок, і дедалі більше кураторів зацікавлені в розвитку наївного мистецтва. Одним із основних критеріїв цього жанру є те, що митці зазвичай не мають формальної академічної освіти. Проте це поняття є досить умовним, оскільки багато сучасних професійних художників також не здобули спеціалізованої освіти, але це не заважає їм бути успішними у своїй діяльності," - зазначає Павло Гудімов.

Можна почути думку, що ніхто насправді не знає, що таке наївне мистецтво. Адже сьогодні сучасне мистецтво мімікрує під наївне. Професійні художники зумисно імітують стиль наївного мистецтва.

У сфері мистецтвознавства можна виділити кілька напрямків: наївне мистецтво, яке створюється самоуками; примітивізм, що характеризується свідомим наслідуванням наївних стилів освіченими художниками; арт-брют, що включає роботи людей з особливими потребами; а також народне мистецтво, яке відзначається своїм ужитковим характером.

Кім Скалацький, автор книжки "Пошуки, знахідки, відкриття. Малярство та іконопис Полтавщини XVIII -- XX cт.", каже, щоб відрізнити рівень наївного, примітивного, самодіяльного мистецтва треба мати відчуття, "нюх".

"Геніальність формується завдяки унікальному стилю письма. Технічні навички у малюванні, живопису та композиції можна здобути, але справжня манера – це вже дар, подарований Богом. Білокур активно експериментувала з різними матеріалами, втілюючи в своїй творчості свіжість і своєрідність сприйняття природи, без наслідування інших," – зазначає фахівець.

Це особисте відчуття стало характерною рисою творчості представниці наївного мистецтва Параски Плитки-Горицвіт.

Її природне покликання полягало у створенні, і, не маючи формальної освіти, вона виражала свої почуття та бачення світу через мистецтво. Саме творчість стала для неї методом порятунку своєї індивідуальності в умовах складних реалій життя під радянською владою.