На заході лунають риндзівки, тоді як у центрі вони просто тягнуться: захоплюючі звичаї Великодня з різних регіонів України.
Українці мають чимало різних традицій та обрядів, зокрема й на Великдень. Хоча дещо об'єднує практично усіх - це освячення пасок, яйця, м'ясо та веселі ігри з крашанками. Та за межами загальновідомих звичаїв ховається безліч унікальних місцевих, що збереглись ще з давніх часів.
Кожен регіон може похвалитися своїми унікальними традиціями, які часто мають глибоке історичне коріння. Наприклад, на заході України виконують риндзівки та беруть участь у великодніх іграх, тоді як в центральних областях і на Лівобережжі популярні звичаї, що називаються "волочання".
Риндзівки, гаївки і великодні ходи
Фольклорист Володимир Гнатюк у своїх дослідженнях згадує, як у Львівській області юнаки виконували риндзівки під вікнами – великодні пісні, що нагадують колядки, за які їм дарували подарунки від господарів. Основна відмінність риндзівок від колядок полягає в тому, що вони сповіщають про воскресіння Христа, а не про його народження: "Же Христос, же воскрес, же воїстину воскрес".
На Галичині побутував обряд "алаловників" - групи молоді з музикантами та співцями, які першого та другого дня Пасхи обходили села, славлячи воскресіння Христа. За це їм дарували частування, писав Гнатюк.
На Великдень у деяких селах Львівщини, таких як Старий Самбір і Великі Дідушичі, а також на Поділлі, хлопці не лише виконували пісні, але й демонстрували свою фізичну силу. Як описує етнолог Василь Балушок у своїй праці, юнаки здійснювали ритуал, відомий як "ставити оборіг". Для цього кілька молодих чоловіків об'єднувалися в коло чи ряд, тримаючись за руки, в той час як інші з них піднімалися їм на плечі. У Старому Самборі цей "живий оберіг" тричі обходив церкву, а потім відправлявся до дому священника та голови братства парубків. Дівчата не брали участі у цій традиції, оскільки їхня роль полягала у виконанні гаївок.
На Поділлі цей обряд носив інші назви, такі як "дзвіниця" або "башта". Він мав складнішу структуру: на плечі п'яти сильних юнаків додавалися ще четверо, потім троє, за ними двоє, і врешті-решт один, який розташовувався на самісінькому верху. В результаті виникала своєрідна "вежа" з людських сил.
Фольклористка Ярина Закальська в інтерв'ю "Суспільному" зазначила, що ця гра носить назву "церква" або "церковця". Вона популярна в західних регіонах України. У грі беруть участь 4 або 6 хлопців, які формують коло, а ще 2-3 учасники стають на їх плечі. Учасники повинні обійти навколо "церкви", намагаючись не впасти.
В Івано-Франківському регіоні та на Буковині зберігся унікальний ритуал, відомий як "церкви". Молоді люди формують живу піраміду і тричі обступають храм. В селі Чортовець, що на Івано-Франківщині, відзначається великодній танець "сербен" – давній обряд, який виконується зі списом або топірцем. Цей танець має коріння в дохристиянських військових традиціях. Учасники хороводу тримаються за руки, обходячи церкву, притупуючи ногами і виконуючи нахили, що символізує єдність громади та їхнє прагнення захищати рідну землю.
Також на Галичині молодь після Великодньої служби водить гаївки - хороводи з піснями, що прославляють весну та воскресіння Христа.
Професор Віктор Давидюк повідомив, що від Великодня до Івана Купала співають найрізноманітніші пісні: гаївки, гагілки, ягілки, маївки, бабойки та рогульки. Вони мають підштовхнути молодь знайти собі пару, або ж глузують з одинаків. Зазвичай першу рогульку співала молода одружена жінка. Якщо вона тільки перший рік у шлюбі та без дітей, то має одягнутися як дівчина і брати участь в усіх обрядах з дівчатами, передаючи їм досвід.
Волочебні р rituals, обмивання та декорування дому.
На Кіровоградщині поширене розписування стін овочевими штампами (буряк, морква, картопля) -- імовірно, дохристиянський ритуал весняного оновлення.
У центральній Україні, зокрема в Полтавській області, побутує традиція декорувати домівки дерев'яними птахами, які підвішують до балок стелі. Ці птахи символізують душі покійних родичів, що навесні повертаються з далеких країв.
У понеділок після Великодня святкують "волочебний понеділок", як зазначила Ярина Закальська. Цього дня люди, особливо в центральних регіонах та на Лівобережжі, відвідують один одного – "волочаться", обмінюючись писанками та пасками. Крім того, хрещені батьки дарують своїм похресникам подарунки, які називають "волочебне" – це можуть бути крашанки, паски та інші смаколики.
У Гуцульському регіоні традиції Великодня включають обливання водою в понеділок, що настає після свята. Ця практика вважається символом очищення та відновлення.
У деяких частинах Полісся існує традиція умивання водою, до якої додають дві писанки та монету з міді. Вважається, що така процедура приносить красу, здоров'я та удачу на протязі року.
Освячують не лише паску, а також м'ясні страви та яйця.
Освячують не тільки їжу, але й предмети побуду, як-от ножі, які потім використовують у лікувальних обрядах. Ними також потім розрізали паску після церкви. На Кіровоградщині вважали, що якщо цим ножем перехрестити людині місце удару, в неї не буде ґулі. У Смілі на Черкащині ним "вишкрябували" грижі, а в господарстві його тримали біля корови, щоб не брикалася. На Волині ніж могли класти в колиску до дитини, щоб її не підмінила нечиста сила, а на Бойківщині освяченим ножем "розганяли хмари".
У Волинському краї є традиція освячення страсної свічки. Після богослужіння віряни беруть вогонь зі свічки і обходять своє господарство, виганяючи хрестики на балках. Це є символом захисту домівки від негативних впливів.
У селах на півдні Волині та Львівщини існує традиція освячення ключів від домівок, що слугує оберегом від злодіїв. Крім того, напередодні посту проводять обряд освячення глечиків з медом, куди поміщають записи імен померлих родичів.
Іноді освячували крейду, якою згодом малювали хрести на дверях, або використовували її для полегшення печії. У Волині та Бойківщині у великодній кошик клали паперові купюри, щоб грошей ставало більше.
Пасхальні поезії, "ковзанка" та "воскресні дні"
Іван Франко звертав увагу на унікальні великодні театралізації, які нагадують різдвяний вертеп. Наприклад, у Харківській області, зокрема в Ізюмщині, їх називали "пасхальна вірша", тоді як в Івано-Франківщині, зокрема в Калуші, їх іменували "Слово про буріння пекла". Проте, як зазначав Франко, ці традиції виникли не в народному середовищі, а були створені студентами або церковними громадами, і лише потім стали популярними серед широких верств населення.
Волинь славиться своєю унікальною великодньою грою з крашанками, відомою як "каток". У селі Четверня для цієї гри створюють невелику ямку, яка має форму спіралі, що веде до широкого круглого дна. Важливо, щоб стінки ямки були гладенькими, аби яйця могли вільно котитися. Гравці по черзі запускають свої крашанки по спіральній доріжці. Якщо одна крашанка торкнеться іншої, гравець може забрати обидві. Рекомендується використовувати добре зварені яйця, оскільки рідкі не здатні котитися. Після завершення гри ці яйця не можна вживати в їжу.
У селі Болестрашичі та кількох навколишніх населених пунктах на Львівщині існує ще один цікавий звичай, пов'язаний із Великоднем. У понеділок, на другий день свят, молоді хлопці виходять з церкви з хоругвами, хрестом і кропилом. Вони співають "Христос Воскрес" і дзвонять у дзвіночки, бігаючи по полях. Таким чином, вони символічно "проганяють зиму" і пробуджують землю після зимових холодів. Цих юнаків називають "воскресниками".
Рахманський Великдень
У деяких регіонах України, зокрема на Київщині, Херсонщині, Поділлі та Гуцульщині, святкують Рахманський Великдень. Це свято пов'язане зі стародавніми, ще дохристиянськими віруваннями. Люди вірили, що десь під землею або далеко на півдні, сході, чи на теплому острові в чарівному місці під назвою Ірій, живуть померлі праведники - рахмани. Вперше про них згадується ще в літописі святого Нестора.
Згідно з народними віруваннями, рахмани не мають свого календаря і не знають, коли відзначати Великдень. Щоб їм допомогти, люди відпускають по воді шкаралупу від крашанок або яєць, з яких готували паски. Вважається, що через 25 днів ця шкаралупа досягає рахманів, і саме тоді вони святкують свій Великдень. Цей день також відомий як Переполовнення, оскільки він розташований посередині між Великоднем і Трійцею, а також Переплавною середою або Правою середою. У цей час не рекомендується працювати, а також традиційно освячують воду.
Омивання ніг священнослужителям
У Чистий четвер, напередодні Великодня, в Галичині відбувається унікальний ритуал в церквах — миття ніг. Під час богослужіння єпископ, оточений парафіянами, виконує цю традицію, омиваючи ноги дванадцятьом священникам. Цей жест є нагадуванням про біблійну подію, коли Ісус, напередодні своєї смерті, омив ноги дванадцяти своїм апостолам.
Сьогодні цей звичай символізує любов і готовність служити іншим. Українська греко-католицька церква пояснює це так: "Ісус, обмиваючи ноги учням, показав, що готовий віддати за них життя. Єпископ має запитати себе - чи я теж готовий віддати життя за своїх священників?"
Цей ритуал іноді відбувається не тільки для однієї особи. Наприклад, у 2015 році на Львівщині ноги омивали для учасників АТО, а у 2023 році – для військовослужбовців ЗСУ на Хмельниччині.
Хоча ця традиція відзначається в Галичині, вона не є винятково місцевою. Як зазначив викладач Українського католицького університету Юрій Опока, цей звичай в католицькій церкві має свої корені ще в Середньовіччі, а в XX столітті був офіційно впроваджений у літургійні практики. У 2016 році Папа Франциск дозволив проводити обряд не тільки з чоловіками, але й з жінками.
Назви форм і моделей для випікання пасок.
Форми для випікання великоднього хліба мали багато різних назв у різних регіонах. Наприклад: пасківник, пасочник, бабник, баб'єрка, риночка, ставчик, тазок та інші. Такі форми використовували лише раз на рік - спеціально для пасок. Тісто іноді замішували не в бочках, а в спеціальних дерев'яних коритах - ночвах.
У різних регіонах паска відома під різними назвами, такими як бабка, баба або бабчина. Етнографи вважають, що хліб, виготовлений у формі паски, носив символічний зміст, виступаючи як символ родючості.
У деяких західноукраїнських регіонах бабка і паска - це різна випічка. Бабка робилася з найкращого білого борошна, була солодкою та дуже здобною. Паска ж більше нагадувала звичайний хліб. На Волині й Поліссі також пекли особливе печиво - мазурки, а на Покутті - великодні струцлі.
Як інформував OBOZ.UA, Навський Великдень – це унікальна подія в українських народних звичаях, що має свої витоки в дохристиянську епоху. Це свято, яке популярне на Київщині, Поділлі та Лівобережжі, присвячене вшануванню пам’яті наших покійних предків.
