На Курщині трагічно загинув лейтенант Роман Хопта. "Вже в 19 років він очолив танковий взвод" - Життєві розповіді | Експрес онлайн.
Велика війна спіткала Романа під час його навчання на третьому курсі Національної академії сухопутних військ, названої на честь гетьмана Петра Сагайдачного. Будучи курсантом, він без жодних сумнівів вирішив стати на захист країни і вступив до Збройних Сил України.
Воїн з'явився на світ у селі Лоєва, що розташоване в Івано-Франківській області. "Мій син завжди проявляв інтерес до техніки, — згадує його мама, Любов Хопта. — Я часто приносила йому іграшкові танки, а також конструктори й пазли, з яких він створював бойові машини. Вдома Ромчик обожнював організовувати масштабні танкові битви".
Після закінчення сьомого класу молодий чоловік вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею, розташованого в Надвірній. Щоб потрапити туди, він активно займався спортом. Як зазначала його мати, син мав мрію стати професійним військовим. Тому з 2020 року він навчався в Національній академії сухопутних військ, названа на честь гетьмана Петра Сагайдачного, у Львові.
В кінці лютого 2022 року в академії почали формувати списки добровольців серед курсантів, які повинні були перекидати танкову техніку для оборони столиці, -- згадує Олександр Петрішак, дядько військовослужбовця. -- Роман не вагався й відразу записався. Він просив мене не розповідати про це батькам". Брав участь у захисті Бучі та Ірпеня. Мати дізналася, що син на фронті, випадково від чоловіка своєї сестри.
Після боїв у Київській області Роман знову повернувся до академії, але незабаром його направили на полігон у Миколаїв. Там він отримав роль інструктора. У 19 років уже командував танковим взводом першої окремої танкової Сіверської бригади. Він носив звання лейтенанта і обрав позивний "Одін", що в скандинавській міфології символізує верховного бога мудрості та війни, покровителя воїнів. У червні 2024 року, після завершення навчання в академії, Роман знову вирушив на фронт. Спочатку він опинився на Покровському напрямку, а через місяць вже був у Курщині. "Син телефонував, коли мав можливість, ділився труднощами і втратами, але також з гордістю розповідав про свою танкову службу та побратимів", – згадує Любов Хопта.
10 жовтня 2024 року молодий лейтенант прийняв свій останній бій. "Я говорила зі сином 9 жовтня через відеозв'язок. І зауважила, як Ромчик постарів. Хотіла йому щось передати. Але він сказав, що незабаром буде відпустка, тож не варто, -- зі сльозами мовить мати захисника. -- Наступного дня написала синові, спитала, як справи. Відповів, що все гаразд. Це був його останній допис".
Коли вороги прорвали одну з оборонних ліній Збройних Сил України на території Курщини, Роман разом із бойовими екіпажами вирушив на допомогу. Неподалік від Новоіванівки вони зайняли стратегічну висоту. Зав’язався запеклий бій, в ході якого наші військові знищили три бойові машини піхоти та понад тридцять окупантів. Виконавши завдання, танкісти вирушили назад на базу для поповнення боєприпасів, але потрапили у ворожу засідку в лісосмузі. Лейтенант дав наказ товаришам евакуюватися з пошкоджених танків. На шляху вони зустріли ще кількох українських артилеристів та бійців протиповітряної оборони, які вирішили разом вибратися з оточення. На околиці хутора Александрія, під час стрілецького бою, Роман загинув. Проте шестеро товаришів все ж змогли дістатися до своїх. "Не кожен здатний взяти на себе вогонь, щоб дати шанс іншим врятуватися," – говорили бойові побратими матері на похороні.
Про смерть Романа рідним стало відомо лише 3 листопада. Мати до останнього моменту вважала, що її син перебуває в полоні. 21-річного захисника поховали в його рідному селі. Посмертно його відзначили орденом Богдана Хмельницького III ступеня та медаллю "Воїн Світла".
Любов Хопта висловлює глибоке гордість за свого сина-героя. У моменти важких випробувань вона згадує його усмішку та ті втішні слова: "Мамулечко, не тривожся, все буде гаразд"...
