У Харківській області загинув 41-річний Сергій Хорощак від пострілу снайпера. "Не сумуй, я завжди буду з тобою..." - Історії з життя | Експрес онлайн.
Сергій Хорощак з'явився на світ у селі Підвисоке, розташованому в Тернопільській області. З раннього віку він часто відвідував майстерню свого дідуся, який був майстром-будівельником і столяром. Отримавши освіту в галузі трудового навчання, креслення та малювання, він протягом п'яти років викладав у школі. У віці 21 року він одружився зі своєю коханою Галиною.
"Ми були знайомі з дитинства, довго дружили, далі стали зустрічатися. Наше кохання було міцне як сталь, ми не уявляли життя одне без одного, -- згадує Галина Хорощак, дружина воїна. -- З різницею п'ять років у нас народилися двоє чудових синів: Андрій та Володя. Із ними чоловік проводив увесь вільний час".
У фінансово важкі часи Сергій взявся за столярування. Стало у пригоді те, чому колись навчив дід Іван. Сотням родин на Тернопільщині, Львівщині, у Києві, на Чернівеччині, Івано-Франківщині майстер робив вікна, двері, меблі. До нього на кілька місяців наперед ставали у чергу. "Часом приходжу до знайомих і бачу всюди роботу мого Сергійка. Ніби частинки його душі оточують мене", -- сумно каже мати бійця Галина Хорощак.
На початку повномасштабного вторгнення Сергій, разом із братом Олегом, вступив до 105-ї окремої бригади тероборони, ставши піхотинцем. "Я знаю Сергія вже більше 20 років. На війні ми служили в одному взводі, захищали позиції та відбивали атаки противника", — розповідає його товариш Роман Нитка. "Він був мужнім, чесним і добрим. Свій патріотизм він демонстрував через конкретні вчинки". Опинившись на фронті, Сергій відразу ж почав облаштовувати позиції та бліндажі, отримуючи підтримку від своїх побратимів.
Воїн регулярно дзвонив своїй матері та дружині. "Коли мій коханий перебував на фронті, ми стали ще ближчими один до одного. Він зізнавався, що по-новому оцінив своє життя, адже без близьких та рідних воно втрачає сенс. Я відчувала навіть найменші зміни в його настрої, навіть коли він не ділився своїми думками. Я розуміла, коли ситуація на позиціях напружена, а коли — спокійніша. Словом, ми залишалися єдиним цілим, незважаючи на відстань", — ділиться дружина.
Перед своєю загибеллю Сергій зміг провести час у відпустці та зустрітися з рідними. На жаль, всього через тиждень після повернення на фронт його життя обірвалося. За словами матері, під час виконання завдання його вразив снайпер. Брат Олег намагався надати допомогу, але, на жаль, безрезультатно. Це сталося 13 лютого 2023 року неподалік села Масютівка в Харківській області. Лише кілька днів до цієї трагічної події мати під час розмови з сином, як завжди, плакала. Сергій намагався її заспокоїти, сказавши: "Не плач, мамо. Незалежно від того, що станеться, я завжди буду поряд з тобою, а ти — зі мною", — ніби відчуваючи неминучість.
Дружина ділиться своїми переживаннями, зазначаючи, що кілька тижнів після втрати коханого вона відчувала себе, немов у тумані. "Досі не можу згадувати Сергія, як про когось, кого вже немає, -- розповідає вона. -- На початку повномасштабного вторгнення, коли чоловік проходив військові навчання у Тернополі, до нас тимчасово переселилася сім'я з Києва разом із кішкою Пумою. Ця пухнаста істота стала справжньою підтримкою для мого чоловіка і залишилася з нами донині. Коли Сергія не стало, Пума протягом 40 днів не відходила від мене ні на крок".
Поховали Сергія Хорощака на Алеї героїв у Тернополі. Якось він сказав матері, що після перемоги хотів би залишитися в армії. Залишився. Але в небесному війську...
