Мотоциклетний підрозділ Збройних Сил України: безглуздий ризик чи стратегічна потреба?
Поки військове керівництво перебуває в пошуках інноваційних підходів у контексті сучасної високотехнологічної війни, фахівці ведуть дискусії про "залізних вершників" XXI століття.
Російсько-український конфлікт, що триває вже дванадцятий рік, з яких більше трьох – у стадії повномасштабних бойових дій, вимагає постійного пошуку нових підходів. Це включає в себе виявлення вразливих місць противника, розробку нових стратегій та асиметричних відповідей. Нещодавно було оголошено про створення першої мотоциклетної роти в складі 425-го окремого штурмового полку "Скала", яка провела свій перший нічний штурм ворожих позицій у Курській області. Цей сміливий експеримент є яскравим прикладом нестандартного підходу. Важливо зазначити, що це не просто копіювання тактики ворога, який вже використовує мотоцикли для атак на українські позиції. І на запитання, чому не обрати легку бронетехніку, є цілком обґрунтовані аргументи.
Втім, подія миттєво розпалила запеклі дебати в експертних колах: чи є "сучасна кавалерія" ефективним інструментом на полі бою XXI століття, чи це невиправдано ризикована гра з життями бійців?
"Сучасна кавалерія" чи гра з вогнем? Експерти на роздоріжжі оцінок
Впровадження мотоциклетної роти в Збройні Сили України стало предметом жвавих дискусій серед експертів, які розділилися на два протилежні табори. Аргументи "за" і "проти" виявилися настільки ж різкими, як і самі умови на фронті, які можуть змінюватися в найнеочікуваніший спосіб.
На одному кінці спектра є ті, хто вважає, що швидкість та маневреність є запорукою успіху. Військовий аналітик Сергій Грабський є одним із найзапекліших прихильників цього підходу. Він стверджує, що "Україні необхідні подібні підрозділи, і варто вивчати відповідний досвід, який має Росія", відкидаючи зневажливе ставлення до тактичних інновацій супротивника. "Цю стратегію можна порівняти з атаками крилатих гусарів Речі Посполитої, які на великій швидкості проривалися через позиції ворога, виходили в оперативний простір і сіяли хаос і паніку в тилу", - наводить він яскраву історичну аналогію.
Основним аргументом на користь використання мотоциклів, на думку експерта, є суттєва зміна в динаміці бойових дій. "Коли ви бачите групу піхоти, що рухається в пішому порядку, ви можете передати необхідні цілевказання... Але коли бойова ситуація змінюється, і швидкість зростає в чотири рази, інформація, яку ви донесли, швидко стає недостовірною," - пояснює Грабський. "Таким чином, ви не лише рятуєте людей від дронів, але й від артилерії та мінометів." Експерт впевнений, що "на великій швидкості можна обійти лінію фронту, уникаючи опорних пунктів при слабкій вогневій взаємодії, і спричинити паніку в тилу супротивника." Для нього це не просте "мавпування", а "використання досвіду противника, який може бути адаптовано і доцільно застосовано в наших умовах". "Війна вимагає швидкості. Сьогодні швидкість - це життя," - підсумовує Грабський, висловлюючи свою повну підтримку таким стратегіям.
Військовий експерт і ветеран російсько-української війни Олексій Гетьман висловлює свою підтримку, згадуючи успішні мотоциклетні рейди в тилу противника, які відбувалися в 2014-2015 роках: "Це може виявитися надзвичайно ефективним. Так можна вдиратися вглиб ворожих укріплень, завдавати удари і, не закріплюючись, повертатися назад, викликаючи паніку". Станіслав Бунятов, військовий з позивним "Осман", додає свій практичний погляд з фронту: "Те, що сьогодні виглядає як неефективне, завтра може почати працювати. Ми всі бачимо вражаючі відео, де наші FPV-дрони знищують ворога на мотоциклах. Але ми не помічаємо іншого аспекту — як ці ж мотоцикли допомагають противнику швидко переміщуватися, обходити наші позиції, пробивати оборону й захоплювати нові території".
Проте, на іншому полюсі - шквал критики та серйозних застережень. Військовий оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко не приховує свого глибокого скепсису. Називаючи романтичні уявлення про мотоцикли як "кавалерію XXI століття" "абсолютно неадекватним уявленням про реалії високотехнологічного, насиченого вогневими засобами поля бою", він формулює свою позицію категорично: "В сучасній війні не виживає той, хто швидший, а той, хто краще захищений, точніше працює і зберігає особовий склад. А мотоцикл - це не про захист. Це перше". Коваленко ставить під сумнів саму потребу в таких підрозділах на поточному етапі війни, принаймні "в тому вигляді, в якому зараз про них ідеться". Він вказує, що Росія активно використовує мотоцикли та інші легкі транспортні засоби (ЛТЗ) "як вимушену заміну бронетехніці... якої у неї вже критично не вистачає". Наслідком цього, за його словами, є неминуче "зростання втрат особового складу", адже "людина на мотоциклі - це легка ціль". "Ми всі бачили сотні, тисячі відео, як такі мотоциклетні групи знищуються нашими FPV-дронами, артилерією, кулеметними розрахунками, мінами", - нагадує експерт.
За його вельми песимістичними оцінками, "в середньому мотоциклетна рота в умовах активних бойових дій "живе" до 48 годин. Ми створюємо підрозділ - і через два дні його не існує. Який у цьому сенс?". Саме тому використання мотоциклів для штурмових дій він вважає "нонсенсом". Водночас Коваленко не заперечує потенційної користі мототехніки "в тилу або прифронтовій зоні: для оперативної доставки боєприпасів, провізії, евакуації поранених, логістики, проведення ротацій", або ж "для виконання диверсійних завдань обмеженого характеру", але категорично проти її використання для прориву ліній оборони. "Ми не можемо дозволити собі такої розкоші, як підвищення втрат особового складу. Україна воює не "м'ясом", а розумом і технологіями", - наголошує він. За його словами, наша стратегія - це оборонне виснаження противника: "Ми значною мірою виснажили бронетанковий потенціал Росії. Але тепер починається, можливо, найважча фаза - боротьба з її людським ресурсом. І ми маємо зробити все, щоб із поточного співвідношення втрат 1 до 7 на нашу користь (на одного загиблого українського воїна припадає сім знищених окупантів, - ред.), вийти на співвідношення 1 до 10, 1 до 20. А для цього ми повинні берегти людей".
В коментарі відео "Скали", Олександр Коваленка каже, що його найбільше вразив рівень мотивації бійців підрозділу: "Вони щиро вірять у свою місію. Вони хочуть бути корисними, хочуть боротися, помститися ворогу. У кожного є своя причина, чому він бере в цьому участь. І саме це, чесно кажучи, стискає серце. Бо в Україні кожен боєць - на вагу золота. І якщо таких людей відправляють у мотоциклетну штурмову роту, де ризики втрат надзвичайно високі, я з цим категорично не згоден", - знову наполягає він.
Ексначальник штабу 12-ї бригади "Азов" Богдан Кротевич також висловлює свою стурбованість. Він прямо зазначає, що російська стратегія базується на принципі одноразового використання особового складу та "безмежного" мобілізаційного потенціалу. Його вимога є чіткою та безкомпромісною: "Покажіть мені мотоциклетну штурмову роту, яка витримала більше двох атак (і хоча б половина особового складу залишилася в строю), тоді я визнаю свою помилку". Він не заперечує можливість використання мотоциклів для швидкого перевезення бійців в оборонних операціях, як це відбувається з 2014 року, але наголошує на необхідності зосередитися на створенні оборонних позицій і резервів, а не на штурмових діях в умовах обмежених людських ресурсів України.
Схожу точку зору має Владислав Селезньов, колишній спікер Генштабу, який вважає мотоцикли "досить пристойним варіантом" для розвідки чи логістичних завдань, але абсолютно "нерозумним" вибором для наступальних дій: "Методи, що використовують росіяни, є вкрай небезпечними. Практично всі штурмові команди на мотоциклах стають жертвами успішних атак дронів і мін, які розміщені на відповідних ділянках".
Ізраїльський військовий експерт Давид Шарп додає важливе застереження: "Українці не можуть діяти такими самими підходами, як росіяни, наприклад, не рахуватися зі втратами заради того, щоб захопити якусь посадку, або загалом допускати великі втрати. З одного боку, побачили певну перевагу - це нормально. Швидкість і маневр дозволяють із меншою ймовірністю потрапити під удар. Але важливо розуміти: заграватися не можна. Перейти певну межу - означає зазнати непоправних, катастрофічних втрат".
Крізь "killzone" на двох колесах: тактичний простір чи обов’язкова умова?
Основним аргументом на користь використання мотоциклів є їхня можливість швидко пересуватися через так звані "killzone" — відкриті території, які підпадають під інтенсивний вогневий контроль супротивника, зокрема з FPV-дронів. Висока швидкість та компактні розміри мотоцикла ускладнюють цілевказування та зменшують час перебування під вогнем. Наприклад, потрапити у бронетранспортер значно легше. Проте, експерт Олександр Коваленко наполягає: "Чи може мотоциклетна рота пройти killzone без втрат? Втрати неминучі. Тут виникає важливе питання: чи варто ризикувати життями людей, чи краще їх зберегти та забезпечити ефективну, гнучку оборону? Я однозначно вважаю, що наш пріоритет — це оборона".
Дмитро Жмайло, виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці, підкреслює важливу різницю у підходах до використання мототехніки українськими і російськими військами. За його словами, російські окупанти вдаються до мотоциклів як бюджетного варіанту для заміни дефіцитної бронетехніки, намагаючись "перескочити" зону в 8-10 кілометрів з надією, що лише 10-20% з них досягнуть українських позицій. Натомість для Збройних Сил України ключовим є "мобільність", що дозволяє виконувати специфічні завдання. Це особливо важливо в умовах "зеленки", коли, за словами Жмайла, "росіяни, маскуючись, намагаються просочитися", і українським силам необхідно бути максимально мобільними для швидкого реагування на ворога: "штурмувати, закріплюватися та продовжувати оборонні дії". Таким чином, мова йде не про бездумні атаки "в лоб" на заміновані території під перехресним вогнем, а про тактичні, швидкі операції з чітко окресленими цілями та шляхами відступу.
Військовий експерт Петро Черник розглядає масове застосування мотоциклів російською армією радше як акт відчаю та свідчення глибокої кризи з оснащенням. "З'явилося таке явище, як мотоштурми... Виникає думка, що це, мовляв, щось оригінальне... Це далеко не так", - зазначає він, нагадуючи про використання мотоциклів ще у Другій світовій війні. Однак, саме "таке застосування мототехніки, яке зараз роблять росіяни, - це направду є певною новизною. Чому вони це роблять?". Експерт також вказує на "величезну проблему" з бронетехнікою в окупантів, яку масово нищать ЗСУ. "І тут уже з'являється суто ціновий момент", - додає Черник, порівнюючи вартість вантажівки та кількох мотоциклів. Проте він не вірить, що це здатне кардинально змінити перебіг війни: "Адже дрони, кулемети та міни ніхто не відміняв".
Таким чином, українська стратегія використання мотоциклів, ймовірно, не стане простим повторенням російського підходу. Мова йде про виявлення специфічної тактичної ніші, де переваги швидкості та маневреності здатні компенсувати потенційні ризики. Окрім спроби прориву через "killzone", це може включати:
Михайло Жирохов зазначає, що досвід конфлікту в Сирії показує, як мотоцикли "активно використовувалися для транспортування боєприпасів та продовольства, а також для евакуації поранених" та переміщення командирів. Це свідчить про значно більш широкий спектр можливого використання, ніж лише для атакуючих операцій.
Створення мотоциклетної роти у складі полку "Скала" та її перше бойове використання підтверджують постійний пошук українських оборонних сил нових тактичних підходів у умовах сучасної високотехнологічної війни. Хоча ідея впровадження мотоциклів не є новаторською, їх адаптація до сучасних умов, особливо в контексті боротьби з домінуванням дронів, викликає жваві обговорення.
З одного боку, переваги, такі як швидкість, маневреність і здатність завдати раптового удару, виступають сильними аргументами на користь використання мотоциклів. Проте, з іншого боку, висока вразливість особового складу на незахищеній техніці викликає сумніви щодо доцільності їх застосування в масштабних штурмових операціях, особливо в контексті українського підходу до забезпечення безпеки військовослужбовців.
Ефективність підрозділів, що використовують мотоцикли, ймовірно, буде залежати від ряду чинників: характеру поставлених завдань, умов місцевості, підготовленості бійців, взаємодії з іншими підрозділами та засобами вогневої підтримки, а також від здатності командування швидко і адекватно оцінювати ризики. Чи стануть мотоцикли справжнім аналогом "сучасної кавалерії" для Збройних Сил України, або ж залишаться спеціалізованим інструментом для окремих, ретельно спланованих місій — покаже тільки час і подальший досвід бойових дій. Проте вже зараз очевидно одне: українська армія продовжує адаптуватися та шукати асиметричні рішення на виклики сучасної війни, і кожна така ініціатива, з огляду на всі "за" і "проти", заслуговує на те, щоб мати можливість існувати і демонструвати свою ефективність у бою.
