Місто контрастів: життя львівських жінок легких поведінок на початку XX століття

У серці Галичини, на рубежі століть, існував унікальний світ, про який не наважувалися висловлюватися вголос.

На перетині XIX і XX століть Львів, розташований у центрі Європи, здобув репутацію одного з найскандальніших міст Австро-Угорської імперії. Згідно з поліційним звітом від 3 січня 1905 року, в місті, де проживало трохи більше 160 тисяч людей, близько 20 тисяч жінок займалися проституцією.

Місто приваблювало численних мандрівників та гостей, що створювало постійний попит на "послуги". Траплялися й зовсім шокуючі випадки. Наприклад, Катерина Марціхова облаштувала підпільний бордель просто на площі Ринок, за кілька метрів від магістрату. Місцева преса писала, що там можна було придбати "послуги" навіть 13-річних дівчаток.

Письменник Юрій Винничук розповідав, що Майор Ваґенер на конгресі, присвяченому торгівлі живим товаром у Бремі, навіть заявив, що Львів (поряд з Будапештом) є найрозпуснішим містом імперії. Більшість цих жінок були вихідцями з навколишніх сіл і містечок, та шукали заробітку.

Ціни на послуги повій були надзвичайно низькими — всього від 10 гелерів (одна десята крони). Елітні повії могли заробляти до 10 крон. Для порівняння, півкілограма яловичини обійшлося б у 56 гелерів.

Влада намагалася регулювати сферу проституції. Кожна жінка повинна була оформити спеціальний дозвіл і медичну карту. Кожного тижня вони проходили медичні огляди для перевірки свого здоров'я.

Варто зазначити, що багато повій формували глибокі дружні зв’язки між собою. Журналіст Станіслав Брандовський підкреслював, що їхня солідарність нагадувала справжнє сестринство: вони обмінювалися грошима, одягом і підтримували одна одну в складні часи, особливо коли хтось із них хворів.

У чоловічому суспільстві жінки, які займалися проституцією, часто зазнавали найнижчої оцінки. Тому найрозумніші з них шукали способи уникнути цього упередженого ставлення, видаючи себе за порядних жінок, які просто потрапили в непросту ситуацію.

Серед улюблених місць повій виділялися шинок Бомбаха на Казимирівській та молочарня на вулиці Святого Станіслава. Перший заклад залучав "хустинкових" повій — сільських жінок, які прагнули відпочити, тоді як другий користувався популярністю у "капелюшових", тобто міських модниць. Якщо якась дама починала дратувати перекупку на ринку, та могла в гніві вигукнути: "Ти! Капелюшова!"

Життя львівських жінок, які заробляли на життя проституцією, стало джерелом натхнення для багатьох митців. Іван Франко зобразив їх у своїй повісті "Для домашнього вогнища", тоді як поет Богдан-Ігор Антонич прославляв їхню складну і трагічну долю в своїх творах.

Чоловіки в сивих пальто дістають з кишень зірки.

І платять їх паннам за п'ять хвилин кохання".

Традиція збереглася і в радянський період. Жінки легкої поведінки адаптували свої підходи - замість роботи на вулиці вони почали відвідувати ресторани "Львів" та "Інтурист", очікуючи на потенційних клієнтів.

Нещодавно "Телеграф" ділився інформацією про трудові будні героїні вірша "На панщині пшеницю жала". Зазвичай найняті жінки, які виконували цю роботу, отримували оплату у вигляді 5-6 снопів, при цьому середній сніп містив приблизно 1,5 кг зерна.