Лідер ОУН, який став об'єктом стереотипів щодо "терориста" та "колаборанта".

Бандера готувався до бою і усвідомлював, що на нього чекають жорстокі випробування.

117 років тому народився один з ключових ідеологів боротьби за незалежність України Степан Бандера. Для українців він є символом нескореності та патріотизму, а від слова "бандерівці" росіяни починають божеволіти. Зі Степаном Бандерою пов'язані різні стереотипи та кліше: його називали "терористом", "колаборантом", "авторитарним лідером".

Яким же насправді був Степан Бандера? Пропонуємо прочитати біографію провідника ОУН у день його народження.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року у Старому Угринові (зараз Івано-Франківська область) у родині греко-католицького священника. Родина Бандер була багатодітною та мала восьмеро дітей, але одна дівчинка померла ще немовлям.

Початкову освіту юнак отримував вдома, оскільки народну школу в Старому Угринові закрили через події Першої світової війни. У 1919 році він успішно пройшов випробування та розпочав навчання в Стрийській гімназії, що розташована на Львівщині. З ранніх років Степан Бандера активно займався не тільки спортом, але й розумовою діяльністю - захоплювався шахами. Хлопець був худорлявим і не надто високим. Існують свідчення, що у 19 років його зріст складав 159 см, а в зрілому віці - близько 162 см.

Степан Бандера мав струнку й невелику статуру.

Степан Бандера страждав від ревматизму, що ускладнювало його пересування - ця недуга супроводжувала його протягом усього життя. На деяких фотографіях провідника ОУН можна помітити, що він тримається за паличку, що свідчить про його стан. Через проблеми з колінними суглобами молодого Бандеру не змогли прийняти до "Пласту" з першої спроби, і лише з третьої спроби, у віці 13 років, йому вдалося стати членом цієї організації.

"Він був невисокого зросту, непоказний на вигляд, з дещо надмірно довгими, непропорційними ногами, і, здавалося, після якоїсь хвороби колін чи суглобів, ходив незвично. Це не кидалося в очі з далека, але при ближчому розгляді ставало помітно, що його хода мала свої особливості," - згадував однокласник Степана, а згодом багаторічний товариш в рядах ОУН Ярослав Рак.

У віці 19 років Степан Бандера розпочав навчання на агрономічному факультеті Львівської політехніки.

Під час однієї з мандрівок у рамках пластового руху Степан Бандера отримав прізвисько "Баба" завдяки своїй любові до жартівливої пісні: "Курінь є створений для нас, не треба нам бабів!". Крім того, йому дали псевдо "Ґанді" на честь Магатми Ґанді, видатного лідера індійського руху за незалежність. Це тільки два з багатьох прізвиськ, які носив Бандера.

У 19 років хлопець вступив на агрономічний відділ Львівської політехніки, де навчався переважно посередньо. Сам Степан згадував, що більше часу та енергії вкладав у революційну, національно-визвольну діяльність. У студентські часи був членом товариства "Основа", долучався до діяльності "Просвіти", "Лугу" та ін. Бандера готувався до бою і усвідомлював, що на нього чекають жорстокі випробування..

"Він кілька разів у моїй присутності бичував свої плечі військовим ремінним поясом із залізною пряжкою, приговорюючи при тому сам до себе: "Якщо не поправишся, будеш знову битий, Степане!"... Затискав до крови свої пальці, вклавши їх між двері й одвірки, або з допомогою гранчастого олівця, що його він всував поміж пальці. Припікаючи свої руки до скла нафтової лямпи, Степан кричав до себе: "Признайся, Степане!". І тут же давав собі відповідь: "Ні, не признаюся!"", - публікує "Локальна історія" спогад його друга Романа Руденського.

У 1929 році Степан Бандера приєднався до Організації українських націоналістів (ОУН), а через чотири роки став крайовим провідником на заході України. Під його керівництвом ОУН розпочала ряд акцій, спрямованих проти польської адміністрації. Оунівці вчинили розправу над куратором Гадомським, якого звинувачували у знищенні української освіти та полонізації, а також над Андрієм Майловим, секретарем консульства СРСР у Львові, що був водночас агентом ГПУ при НКВС, в знак протесту проти голоду в Україні. Також було вбито міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, який відповідав за жорстокі акції "пацифікації". Сам Бандера безпосередньо координував спроби ліквідації Майлова та Пєрацького.

14 червня 1934 року польська поліція затримала та ув'язнила Степана Бандеру, застосовуючи до нього як психологічний, так і фізичний тиск, а також проводячи тривалі допити. На Варшавському процесі йому було призначено смертну кару, яка згодом була змінена на довічне ув'язнення. Львівський процес став продовженням Варшавського, в результаті чого виник "політичний бренд" Організації українських націоналістів (ОУН).

"Після арешту в червні 1934 р. я перебув слідство у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 р. При кінці того року й на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому я разом з 11 іншими обвинуваченими був суджений за приналежність до ОУН та за зорганізування атентату на міністра Броніслава Пєрацького внутрішніх справ Польщі (який відповідально керував польською екстермінаційною політикою супроти українців).

У Варшаві я отримав смертний вирок, який пізніше було замінено на довічне ув'язнення завдяки амнестийному закону, прийнятому польським сеймом під час мого судового розгляду. Влітку 1936 року відбувся другий значний процес ОУН у Львові, де я виступав на лаві підсудних як крайовий провідник організації, відповідальний за всю діяльність ОУН-УВО в той час. Разом зі мною на суді були й інші члени моєї Крайової Екзекутиви. Вирок, винесений під час Львівського процесу, був об'єднаний з Варшавським, і я отримав довічне ув'язнення, - згадував Степан Бандера у своїй автобіографії.

Степан Бандера, період початку 1940-х років.

На початку Другої світової війни Степан Бандера зміг втекти з в'язниці. Після вбивства Євгена Коновальця новим лідером ОУН став Андрій Мельник. Проте Степан Бандера не підтримував обережну тактику Мельника і виступав за активніші дії. У 1940 році через ці стратегічні розбіжності відбулася фракційна боротьба в ОУН, що призвела до створення двох гілок: ОУН (б), яку очолив Бандера, і ОУН (м) на чолі з Мельником.

Це відмінність між двома течіями стає очевидною вже у 1941 році, коли розпочинається німецько-радянська війна. Бандерівці вважали, що, безумовно, позитивно, що німці ведуть боротьбу проти Радянського Союзу, проте вони вирішили не чекати, поки німецька сторона сама визнає необхідність співпраці. Вони мали намір заявити про створення української держави. Тож 30 червня 1941 року, коли український батальйон "Нахтігаль" під командуванням Романа Шухевича входить до Львова, займає радіостанцію та кілька інших важливих об'єктів, вони оголошують про заснування незалежної української держави, що було передано через радіо, - зазначав історик Володимир В'ятрович у статті для "Громадського".

Після проголошення Акту відновлення Української держави у Львові німці вдались до масових арештів, під які потрапив і Степан Бандера - він був у концтаборі до вересня 1944 року.

Із Степаном Бандерою пов'язані різні стереотипи та кліше. Один з найстаріших штампів, який дала ще польська вдала, - це "терорист". Володимир В'ятрович на сайті Українського інституту нацпам'яті писав, що практично кожен національно-визвольний рух проходить етап, коли його представляють як терористичний, а його антиокупаційну боротьбу як терористичні акти. Ще один штамп - це "колаборант".

Головним аспектом радянської пропаганди, спрямованої проти Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА), було постійне звинувачення у співпраці з нацистським режимом. Незважаючи на численні публікації та дослідження, що підтверджують антинацистську діяльність українських націоналістів, цей міф все ще залишається живучим. У рамках пропагандистської кампанії Степан Бандера часто зображувався, і досі іноді сприймається, як головний союзник Гітлера в Україні. Проте сам Бандера скептично ставився до можливості використання німецької підтримки для відновлення незалежності України. Цей аспект став вирішальним у його суперечках з більш досвідченими членами ОУН, що врешті-решт призвело до розколу в організації, - зазначає Володимир В'ятрович.

Ось цікавий момент з життя Степана Бандери: він не курив і не вживав алкоголь. Цю інформацію він зазначив у своїй автобіографії. Його весільна церемонія 1940 року з Ярославою Опарівською також проходила без алкоголю. Пара поєднала свої долі в греко-католицькій церкві в Кракові.

Андрій Бандера, Степан Бандера, Леся Бандера

У Степана та Ярослави було троє дітей: Наталія, Андрій та Леся. Із 1954 року сім'я під прізвищем Попель осіла у Мюнхені. Бандери любили походи у гори, ночівлі у наметах та спільні подорожі з друзями.

Степана Бандеру вбили 15 жовтня 1959 року у Мюнхені. Замовлення на стеження та вбивство Бандери отримав агент КДБ Богдан Сташинський. Пізніше він свідчив, Бандера був завантажений пакетами із продуктами і намагався дістати ключ із замка дверей. У цей момент убивця підійшов до нього, спитав, чи потрібна допомога, а коли провідник обернувся - вистрелив йому в обличчя отруту зі шприца. Революціонера поховали 20 жовтня у Мюнхені у віці 50 років.