Коли 23 серпня я почув, що партія виконуватиме стабілізуючу функцію, мене це розсмішило, - зазначив Портников.
Про це розповів журналіст Віталій Портников у розмові з істориком Олександром Зінченком до Дня Незалежності України в ефірі Еспресо.
"23 серпня, в той час як Комуністична партія Радянського Союзу вже не могла діяти в Російській Федерації, я відвідав пресконференцію першого секретаря ЦК частини партії, яка не підлягала забороні, -- Станіслава Гуренка. Ця подія проходила на вулиці Банковій," - зазначив він.
Портников підкреслив, що вже існувала інформація про участь Центрального комітету Комуністичної партії України у Державному комітеті з надзвичайних ситуацій, а Гуренко разом із Варенниковим проводили зустрічі з Кравчуком, змушуючи його прийняти умови ДКНС.
"Гуренко зазначив, що комуністична партія виконуватиме стабілізуючу функцію та стане надійною і впевненою організацією. Я перебував у тому місці і не міг стримати сміху. Це виглядало для мене як залишок минулого, що досі не вдалося подолати," - ділиться думкою публіцист.
Він зазначив, що причини його веселощів мали також особистий характер.
"Коли Володимир Івашко, який займав посаду першого секретаря ЦК Компартії України, покинув свою роль заступника генсекретаря голови Верховної Ради і перейшов на посаду заступника генерального секретаря ЦК КПРС, я саме зустрічався з Гуренком у Кремлі. Я зазначив йому, що йому слід врахувати всі допущені помилки і зрозуміти, що якщо перший секретар ЦК партії стає головою Верховної Ради, він не має права залишати свою партійну позицію, оскільки всі інші цього не робили", - поділився думками Портников.
Він наголосив, що Гуренко не прислухався до його порад, бо виконував усі вказівки Горбачова, чим, фактично, поховав комуністичну партію.
"Мені не шкода, але дуже цікаво. Гуренко гордо заявив, що буде першим секретарем ЦК, і голова Верховної Ради йому не потрібен, адже це, на його думку, перша посада в республіці. А на голову Верховної Ради, фактично, висунули Леоніда Кравчука, якого в ЦК вважали дуже амбітним. Таким чином вони, як вони думали, елегантно від нього позбулися. Після "путчу" я йому говорив, як варто було б діяти з політичної точки зору, щоб "зберегтися", і радий, що він мене не послухав. Коли він уже виступав у ролі залишку минулого, я жартував: "Щось не слухаєш розумних людей, тоді йди собі до в'язниці". Він відповів: "Сміється той, хто сміється останнім". Я ж сказав: "Подивимося, хто буде останнім". Ось така у нас була чудова остання розмова в центральному комітеті партії зі Станіславом Івановичем", - підсумував він.
