Кіт, якому виповнилося 4,5 року, провів час у колонії: військовослужбовець повернувся з полону в Росії разом зі своїм домашнім другом.

14 серпня, під час обміну полоненими, додому повернувся військовослужбовець Станіслав Панченко з Полтавщини. Він зміг забрати із собою свого кота на прізвисько Мишко, який жив у його бараці під час служби.

За інформацією "Суспільного", Панченко приєднався до Збройних Сил України в 18 років, у 2017 році. Він опинився в полоні на майже сім років, коли військовослужбовці країни-агресора затримали його в січні 2019 року. Протягом останніх 4,5 року Мишко провів у колонії разом зі Станіславом та іншими українськими в'язнями.

Що можна сказати про Станіслава Панченка?

Воїн повернувся на звільнену територію у 26 років. Панченко походить з великої сім'ї, де виховувалися четверо братів та одна сестра. Станіслав є наймолодшим серед своїх братів, повідомляє портал "Новини Донбасу".

"Один із моїх братів пішов добровольцем до ЗСУ ще у 2014 році й так служить досі. Я теж сам пішов у військкомат у липні 2017 року. Але, на жаль, у січні 2019-го я потрапив у полон. А ще один наш братик пішов захищати Україну з початком повномасштабного вторгнення та загинув 19 березня 2024 року. У нього залишилися дружина та двоє діток", - розповів Станіслав про свою родину.

Панченко служив спочатку на Луганщині, потім на Донеччині. Він був навідником "Дашки" - кулемета ДШК.

17 січня 2019 року, коли він прямував на свою позицію, молодий чоловік потрапив у полон, зустрівши диверсійно-розвідувальну групу супротивника в околицях окупованої Горлівки, неподалік шахти "Південна". На той момент йому виповнилося 20 років.

"Саме в той момент, коли я їхав, я спілкувався з мамою по телефону, але раптом зв'язок обірвався — мене вразило щось, і я втратив свідомість," - згадував солдат.

Під час допиту Станіслава били, під тиском змусили сказати на відеокамеру, як погано йому було служити у Збройних силах України. Невдовзі доправили до Донецького СІЗО. Потім, після так званого суду в жовтні 2019 року, покарання військовий відбував у32-й Макіївській колонії.

"Мене засудили на 17 років ув'язнення за незвичайними статтями 'захоплення влади' та 'підготовка до захоплення влади'. Я всього лише рядовий солдат, і, як виявилося, прагнув влади у 'Донецькій народній республіці', - з іронією зауважив колишній в'язень."

Мати захисника Валентина Панченка поділилася, що в 32-й колонії, яку контролюють окупанти, перебувають не лише військовослужбовці, а й цивільні особи. Завдяки присутності цивільних їй вдавалося підтримувати певний контакт із сином, але після початку повномасштабної агресії це стало значно складніше, і можливість спілкування майже зникла.

Жінка з нетерпінням очікувала на повернення Станіслава, адже їй стало відомо, що хлопців відправили кудись. "Кажуть, що їх вивезли лише для обміну... Вчора я плакала, сумніваючись, чи відбудеться це. Сьогодні сльози вже радості – їх обміняли! Я вже спілкувалася з ними, і по голосу відчуваю, як він щасливий. Щасливий, що знову вдома, в Україні", - розповіла жінка.

По завершенні повернення Панченко розпочне процес відновлення.

Як з'явився кіт Мишко

Основне – не лише те, що він повернувся, а й те, що привіз із собою котика з Донецька. У колонії в нього був котик. Чи принесли його, чи він сам знайшов його маленьким десь на території, невідомо. Але він забрав його додому. Сказав: "Коли прийдеш – забереш кота, бо якщо втратю, буде сумно", – передала Валентина Панченко слова свого сина.

Станіслав сам поділився, що не міг залишити Мишка, оскільки "в колонії йому загрожувала перспектива безпритульного життя" — його могли просто викинути на вулицю.

Це вже був наш, можна сказати, домашній кіт. Це кошеня наш "завгосп", теж засуджений, який за завданням адміністрації колонії виконує різні господарські функції, приніс до нас у барак зовсім крихітним. На вигляд кошеняті було тижнів зо два. То був не перший хвостатий у бараку. А ось усіх безхазяйних котів, коли їхня популяція в колонії починає стрімко зростати, за наказом адміністрації "завгоспи" збирають у мішок і викидають за територію зони. Якби це кошеня "депортували" за паркан, як це періодично роблять із його родичами, він би там самостійно не вижив. Загалом "завгосп" його пожалів. А ми його виходили - вигодували, він разом із нами спав..." - пригадав воїн ЗСУ.

Спочатку хлопці думали, що це кішка, і назвали тваринку Мишкою. Але потім зрозуміли помилку й перейменували улюбленця на Мишка.

Разом з іншими ув'язненими Станіслав домовився так: хто перший звільнитися, той візьме з собою й кота. "Тому взимку тим засудженим, які працюють на швейному виробництві, ми замовили спеціальну сумку: із ущільненими стінками та дном, щоб доставити Мишка на волю з комфортом. У нас цю сумку наглядачі тричі вилучали. Але, на щастя, нам постійно вдавалося повертати", - розповів колишній полонений.

Як воїн вивіз кота

Панченко заявив, що адміністрація колонії не заперечувала, щоб хвостатого вивезли за межі так званої "республіки" - у списку предметів, які становлять історичну та культурну цінність, а також списку заборонених котів немає. Жодного спеціального дозволу теж ніхто не вимагав.

Спершу звільнених повезли автозаками до Ростова. Із Мишком проблем не було. А ось далі, коли людей вантажили у військово-транспортний літак, було складніше.

Полонений змушений був залишатися на підлозі, з очима заклеєними скотчем і руками, зв'язаними пластиковою стрічкою, за спиною.

"Мишко поводився тихо всю дорогу до самого обміну - із сумки не виривався й лише зрідка подавав голос. Літак набили людьми дуже щільно. І нас посадили так, що одна людина сиділа з розсунутими ногами, між якими сиділа інша. Сумка з котом опинилась у мене за спиною. Я відчував її. Вона була тепла і трохи ворушилася. Я розумів, що Мишко живий", - розповів Панченко.

Літак приземлився на одному з військових аеродромів, куди також прибули інші літаки з полоненими. Пасажирами дозволили вийти на траву для відвідування туалету. Їхні руки були перев’язані пластиковою стрічкою спереду, тому Станіслав зміг трохи зрушити скотч з очей і озирнутися, щоб подивитися на Мишка. Випустити кота на вулицю не було можливості.

Шлях до місця обміну затягнувся на майже добу. Тих, хто отримував свободу, не годували, лише забезпечували водою. Стас намагався напоїти кота, але Мишка почав хитатися і відмовився пити. Другий авіарейс кіт також витримав без особливих проблем.

Тільки перед приземленням пасажирам зняли скотч із очей і звільнили руки. А вже в автобусах, які доставили людей безпосередньо до точки обміну, всім дали води та трохи їжі.

"Коли нас уже обміняли, то до шпиталю везли машинами швидкої допомоги. При посадці в швидку я про всяк випадок попередив персонал, що в мене в сумці кіт. Вони дуже здивувалися: "Який ще кіт? Живий?!" Кажу: "Так, живий. Він також із колонії №32". Я відкрив сумку і показав.

Коли нас розміщували у шпиталі, я теж попередив персонал, що в мене кіт, і поселив його із собою в палаті. Сусіди не заперечували, а персонал, звичайно, дивувався і приходив подивитися. У госпіталі їжі нам із котом, звісно, вже вистачало... Моя мама знала, що зі мною приїде кіт. І тільки-но приїхала мене провідати, забрала його. Тож він тепер там, у нас удома, до реалій вільної України звикає", - пожартував воїн.

У його мами Мишко поводиться спокійно і вже навіть почав набирати вагу.

Як раніше писав OBOZ.UA, 14 серпня додому повернулися 84 українці, військових і цивільних, які провели у ворожому полоні від кількох місяців до кількох років. Майже всім із них потрібне лікування, у деяких є інвалідність.