Серце тривожилось, не знаходило спокою ані на мить, адже в Бережанах залишав свою любу дівчину...
Багато відгуків наших читачів отримала публікація з минулого випуску сторінки "Далеке і близьке" під заголовком "Куранти біля берегів Золотої Липи повинні награвати "Як з Бережан до кадри..." У ній ми розповідали про молодих закоханих людей, яким було присвячено цю культову стрілецьку пісню Романа Купчинського. І про те, що до 110-літнього ювілею боїв "усусів" з росіянами на горі Лисоні, який припадає на серпень-вересень, добре було би цю пісню зробити своєрідним гімном Бережан
А її мелодії можна було б запрограмувати на роль музичних сигналів, які щодня лунайтимуть з ратуші цього чудового містечка. "Справжній час для цього!" — почули ми у відповідь від прихильників нашої спадщини та культури.
Отримав "срібну медаль з короною на стрічці за героїзм".
Дослідники національно-визвольного руху активно вивчають всі аспекти "стрілецької" епохи нашої історії. Серед них – деталі створення ліричної пісні, написаної в жовтні 1916 року. Героїнею цього твору, згаданої як "моє Олятко", стала гімназійна вчителька з Бережан – Ольга Бородайко. В образі "хорунжого Осипа" поет і композитор Купчинський втілив пам’ять про свого друга – січовика Осипа Теліщака. З документів стрілецького руху відомо, що Осип (в інших джерелах – Йосип) народився в бойківському містечку Турка на Львівщині, ймовірно, був сином священика. Однак деякі архівні фотографії свідчать про те, що цей український військовий мав тісні зв'язки з Надвірною на Івано-Франківщині.
Щоб отримати точну інформацію, ми звертаємося до своїх колег, досвідчених журналістів — редактора видання "Бойківщина" з Турки Василя Васильківа та редактора "Народної волі" з Надвірної Івана Гриджука, які мають глибокі знання про свої регіони. Пана Василя здивувала наша розмова; за його словами, про Осипа Теліщака в Турці ніхто не чув, адже це ім'я тут не є відомим. Більше того, місцеві жителі не можуть згадати жодного священика з таким прізвищем.
Пан Іван був дуже радий, що у Львові виявили інтерес до його земляка. Він поділився, що про стрільця Осипа не раз згадувала його "районна газета". Щоб дізнатися більше, він порекомендував звернутися до члена Національної спілки краєзнавців Ігоря Андруняка.
— Під час пошуків інформації про мого діда, — поділився пан Ігор з кореспондентом "Високого Замку", — я дізнався, що Осип Теліщак був призваний до лав січових стрільців разом з іншим мешканцем Надвірної — Лесем Гринішаком. Останній згодом став керівником стрілецького хору та директором театру, що працював на фронті під егідою Української Галицької Армії. Ці хлопці стали першими з нашого міста, хто пішов до стрільців...
Чи справді Осип Теліщак родом з Надвірної?
-- Ні! Він вроджений на Львівщині. А потім жив у нас на Гуцульщині, у Надвірній, у своєї сестри, дружини місцевого священника Олексія Гаврилюка, який служив у нас з 1912-го по 1920 р. Із 1914 року отець Гаврилюк був у Надвірній деканом. Швидше за все, відтоді Осип Теліщак переїхав до його сім'ї. Турботою про брата займалася сестра, їмость. Могила отця Гаврилюка -- на старому цвинтарі Надвірної, що на вулиці Соборній...
Пан Ігор поділився з нами цікавою історією про "хорунжого Осипа", який у складі "двадцятки" виконував завдання розвідки в тилу ворога. Він брав участь у боях за Синовідсько, гору Ключ, гору Маківку, місто Болехів та село Вікторів. Також хорунжий воював на території біля річки Стрипа в Тернопільській області. За свою відвагу і героїзм під час зіткнень з російськими військами він був удостоєний "срібної медалі з короною на стрічці звитяги".
"Його неможливо було не обожнювати..."
Краєзнавець з Надвірної виявив та оприлюднив зворушливі спогади Романа Купчинського про його бойового товариша та друга Осипа Теліщака, а також про багатьох інших "усусусів". Ось уривок з цього твору поета і композитора:
Серед моїх близьких знайомств одним з найулюбленіших є Йосип, відомий також як Осип Теліщак — ім'я, яке звучало і писалося впродовж багатьох років. Не лише тому, що ми мали особливі стосунки, а тому, що його просто неможливо не полюбити. Він завжди був ввічливим, готовим прийти на допомогу, веселим і дуже товариським. Йосип входив до штабу полку разом з ад'ютантом, четарем Василем Панчаком, хорунжим Євгеном Ясеницьким та підхорунжим Павлом Теодоровичем, який очолював полкову жандармерію. Командир полку Григорій Коссак часто потрапляв у кумедні ситуації, і Теліщак славився своїм умінням їх розряджати — зазвичай за допомогою жартів або різноманітних витівок. У Тудинці над Стрипою, де ми стали ближчими, царювала спокійна атмосфера, і наше товариське життя розвивалося досить активно.
На святкування Нового року зібралася в Команді полку велика компанія. Ближче до завершення вечері Теліщак дістав коробку з так званими "помадками", і всі затамували подих. Отаман спробував першу, інші взяли другу, а я не втримався і схопив третю. Після мене почали брати по дві. Отаманові потрапив шоколадний камінчик, а мені – шматочок цибулі...
Ми разом пересувалися вперед і назад, але щоразу, коли зупинялися, Теліщак закохувався в якусь дівчину, а іноді навіть у двох. Це підтверджує стрілецька пісня "Як з Бережан до кадри...".
Не минув його третій ворог наших визвольних змагань. Взимі 1919 на 1920 р. захворів у Чотирикутнику Смерти на тиф і помер у лічниці в Жмеринці. Коли друзі приїхали його поховати, то мусіли розкинути кількадесят вояцьких трупів, заки його знайшли..."
Куранти на костелі можуть заграти "Боже великий, єдиний..."
Вважаю, що так само ретельно, як краєзнавець Ігор Андруняк з Надвірної, жителі Турки будуть досліджувати автобіографічні відомості про січового стрільця Йосипа (Осипа) Теліщака. Важливими джерелами можуть слугувати давні церковні книги, в яких, напевно, зберігаються записи про цього воїна, що з’явився на світ 8 лютого 1894 року. У церковних архівах також повинні міститися дані про його батька, місцевого священника Теліщака. Можливо, поблизу якоїсь церкви вдасться знайти могилу цього священнослужителя. Місцевим дослідникам є над чим попрацювати!
Поки що не відома реакція бережанської влади і місцевих культурологів на нашу пропозицію "увічнити" пісню "Як з Бережан до кадри..." У місті над Золотою Липою багато творчих, креативних людей, які повертають із забуття, дають друге життя тому, що заслуговує на пам'ять Думаю, і цього разу вони приємно здивують.
Тим часом після нашої попередньої публікації з оригінальною пропозицією до автора цих рядків звернувся бережанський підприємець Ростислав Музичка. Він один з тих, хто у Бережанах доклався до передачі для парафії Пратулинських мучеників Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ майнового комплексу колишнього монастиря бернардинів, який, наче середньовічний замок, височіє над містом. У колишньому монастирі, який колись перебував на балансі виправної установи, вже розпочали благоустрій. Ростислав загорівся ідеєю, щоб із сигнатурки цієї культової споруди (це найвища точка у Бережанах) куранти періодично награвали якусь гарну українську мелодію. Скажімо, наш національний духовний гімн "Боже великий, єдиний, нам Україну храни..."
Цей захоплюючий проект обговорюється з місцевим священнослужителем. Вже були налагоджені контакти з львівським експертом Олексієм Бурнаєвим, який спеціалізується на створенні, монтажі та реставрації вежових годинників, курантів і жакмарів (механічних фігур).
Ідея для цього проєкту виникла, коли ми згадали про закоханого січового стрільця з Турки-Надвірної, Йосипа-Осипа Теліщака. Під час запеклих боїв на Бережанщині він настільки пристрасно закохався в місцеву красуню, що стрілецький поет і композитор Роман Купчинський не зміг утриматися від створення легендарної пісні, яка стала символом цієї любовної історії...
