Історія правоохоронця, який залишився вірним: Як вижити в Маріуполі, витримати полон і знову стати на захист.
Святослав Єрмонов, правоохоронець з Донецька, під час служби в Маріуполі. Зображення з його особистого архіву.
Поліцейський Святослав Єрмонов бився за Маріуполь та пройшов через полон.
"Серед правоохоронців Маріуполя, ймовірно, близько 50% зрадників... Я маю про них негативну думку і не бажаю обговорювати цю тему. Зрадниками не слід спілкуватися," – зазначає Святослав Єрмонов. На відміну від тих поліцейських, які порушили свою присягу, чоловік боровся за своє рідне місто, пережив полон і готовий знову стати в стрій.
"Я в поліції з 2015 року, адже раніше була міліція", -- жартуючи, розповідає про свій досвід Святослав Єрмонов. Його кар'єра в правоохоронних органах стартувала після отримання диплома в Донецькому юридичному інституті у 2010 році, коли він почав працювати в карному розшуці в Донецьку. Після деякого часу в Києві він вирішив повернутись назад до рідного міста.
Коли у 2014-му році розпочалась військова агресія з боку Росії, Святославу було видано наказ про евакуацію до Маріуполя.
"Нам казали, що ми їдемо максимум на два тижні. Я зібрав речі і виїхав. З того моменту я так і не був вдома", -- говорить він.
Святослав продовжив свою діяльність у Головному управлінні Національної поліції Донецької області, де займався розслідуваннями, пов’язаними з виявленням зброї та вибухових пристроїв. У 2016 році його перевели до Лівобережного відділу поліції в Маріуполі. Його обов'язки охоплювали прифронтові села, такі як Виноградне та Сопіно, що дозволило йому налагодити зв’язки з представниками СБУ та військовими, з якими він спільно працював над виявленням диверсійно-розвідувальних груп противника.
У складі об'єднаних підрозділів він отримував бойовий досвід, беручи участь в антитерористичній операції (АТО).
"Був у Мар'їнці та Дебальцевому. Займалися зачисткою територій та контр-диверсійною діяльністю. Тому певний досвід участі у бойових діях мав вже до Маріуполя", -- розповідає він.
Святослав, не вдаючись у деталі, розповідає, що у 2019 році у нього виник конфлікт з керівництвом, що призвело до його звільнення. Після успішного завершення судових розглядів у 2021 році, де він довів свою правоту в усіх аспектах, він відновив свою службу та активно почав співпрацювати з військовою розвідкою.
"За три дні до початку вторгнення мій знайомий з 36-ої бригади попередив, що на нас наближається колона російських танків і 500 бойовиків, які вже готові до дій проти України. Військові мали зупиняти ворога на периметрі, а наше завдання полягало в нейтралізації диверсійних груп. Коли я почув цю інформацію, відразу ж доповів керівництву, проте отримав відповідь, що ми, мовляв, не військові, а поліцейські, тому наші повноваження обмежені," - розповідає Єрмонов.
Власноруч він почав об'єднувати патріотично налаштованих представників правоохоронних органів, забезпечуючи їх свіжими відомостями щодо предстоящих завдань.
Святослав Єрмонов. Фото з особистого архіву
Святослав Єрмонов зазначає, що з початком повномасштабного вторгнення, поряд з офіційним наказом про евакуацію, на неофіційному рівні з'явилася інформація, що "ті, хто залишиться в Маріуполі, будуть вважатися "сєпаром" і зрадниками". Тому він вирішив виконати цей наказ, проте водночас підняв важливе питання щодо необхідності повернення до міста та виконання своїх професійних обов'язків. Разом із Святославом на евакуацію вирушили 25 осіб, і вже 27 лютого 2022 року вони приступили до роботи в Маріуполі.
"Ми працювали над евакуацією цивільного населення, забезпечували постачання води до бомбосховищ і патрулювали вулиці. Однак фронт просувався. Патрульні поліцейські потрапили в полон. Я повідомив керівництву про своє рішення виконувати бойові завдання," – розповідає правоохоронець.
Святослав хотів приєднатися до 36-ої бригади морпіхів, але зв'язку не було. Тому приїхав на базу "Азова" та сказав, що має боєкомплект, зброю, людей та бажання воювати. Але все ж таки зв'язався з керівництвом та перебрався у Главк поліції, що знаходився у Приморському районі.
"Протягом дев'яти днів я виконував обов'язки поліції: ми відловлювали мародерів і коригувальників. Останніх ми передавали до Служби безпеки України," -- зазначає він.
16 березня правоохоронці отримали наказ про евакуацію з Маріуполя, однак Єрмонов та двоє його побратимів вирішили залишитися. Вони приєдналися до ініціативної групи "Пенсіонерів МВС", однак через різницю у поглядах відокремились від неї.
Наслідки битв за Маріуполь. Зображення з приватного архіву.
"Було таке, що сталося біля волонтерського хабу "Халабуда".... Через це я опинився на межі загибелі", -- згадує поліцейський. Він розповідає, що командир їхньої групи вибрав маршрут, де вже перебували російські війська. Звідти вони відкрили вогонь з автоматів з кількох метрів, але, на щастя, жоден з них не влучив у ціль.
"Розуміючи, що тільки що відсвяткував свій другий день народження, я випив келих вина. Командир, який привів нас у цю зону, заявив, що моя поведінка є неприйнятною, і почав виганяти мене. За мною пішли ще кілька людей. Ми вирушили на пошуки, щоб знайти когось, з ким могли б продовжити боротьбу," — ділиться Святослав.
Так розпочалися справжні бойові будні для Святослава в різних куточках міста. У його команді були бійці з різних підрозділів: "Азову", Національної гвардії та Головного управління розвідки. Неодноразово удача рятувала їх від неминучої загибелі.
"Наші бійці змінювали форму на цивільний одяг, просувалися вглиб тилу ворога і поверталися з цінними відомостями та полоненими. Я не можу назвати багато імен, адже деякі з них ще залишаються в полоні," – зазначає він.
Святослав брав участь у бойових діях на вулицях Центрального парку, поблизу магазину "1000 дрібниць" (на перетині проспекту Миру і проспекту Будівельників), у Приморському районі та в околицях водних станцій. Усе це тривало до 15 квітня, коли надійшла команда про наступ на "Азовсталь".
"Ми тоді базувались біля Приморського бульвару. Майже не було боєприпасів. Ми чекали на деблокаду, але зрозуміли, що її не буде", -- каже він.
Тому єдиним виходом було прорватися на комбінат. Під безперервними обстрілами були створені пішохідна та автомобільна колони. Воїни усвідомлювали, що не всі з них зможуть вижити в цій небезпечній ситуації.
"Тільки з нашої групи зафіксовано двоє безвісти зниклих. Є здогадки, що вони 200", -- каже поліцейський.
Після прибуття на завод він практично відразу вирушив на позиції неподалік стадіону "Азовсталець", розташованого біля Шлакової гори. Захисники Маріуполя вели запеклі бої, опинившись в повному оточенні, але продовжували боротися до останнього. Під тиском штурмових атак, корабельної артилерії та авіаційних ударів, їм довелося відступити вглиб території комбінату.
"Якщо ти можеш пересуватися, контузія або кульове не вважаються пораненням", – зазначає Святослав, згадуючи про ті складні часи.
17 квітня командир "Азову" на ім'я Редіс зібрав усіх бійців і оголосив, що запасів їжі вистачить приблизно на місяць. Проте він наголосив на необхідності утримувати оборону до кінця. Бомби падали на укриття, внаслідок чого гинули люди. У зв'язку з цим було ухвалено рішення скласти зброю та здатися в полон.
Перший вихід з "Азовсталі" був 16 травня. Святослав Єрмонов вийшов лише 20-го.
"На виході з підприємства нас зустрів заступник начальника ГУР генерал Павлов. Він щиро потискав руки кожному та висловлював подяку... Після цього орки провели нам принизливий особистий обшук," — розповідає поліцейський.
Замість гідних умов для військовополонених, які обіцяли окупанти, захисники Маріуполя отримали жахливе ставлення в колонії в Оленівці.
Поліцейський Святослав Єрмонов у полоні. Фото з особистого архіву
"Я приїхав в останній групі і помітив, що в бараках, розрахованих на 200 осіб, проживає більше 600. Є тільки 50 ліжок, а всі інші змушені спати в коридорах та навіть у туалетах," - розповідає він.
Святослав згадує про "атмосферу", що панувала в Оленівці. Цигарки обмінювали на хліб та різноманітні речі, мило видавали на кількох людей, а на початку виникали труднощі з постачанням продуктів. У той час в ДІЗО відбувалися жахливі події. Полоненим намагалися "вшити" кримінальні справи, а якщо їхні патріотичні татуювання не подобалися, їх катували і били.
Остання зміна охоронців примушувала швидко споживати їжу, яка була дуже гарячою. Це створювало труднощі, особливо для хлопців з травмами обличчя, у яких були відсутні щелепи або рани на щоках.
"Нас кормили лише один раз на добу. Їдальня явно не справлялася з навантаженням. Рідка каша без солі і будь-яких добавок. Це був справжній голод," -- розповідає він.
Святославу особливо непокоїли два аспекти: по-перше, те, що деякі військовополонені готові працювати на окупантів у рамках так званої "робочої команди". "Для мене це було б принизливо", -- зазначає він. По-друге, він звернув увагу на те, що багато дівчат у полоні жартували та фліртували з працівниками колонії, сподіваючись отримати додаткову їжу та інші бенефіти.
Поліцейський також зазначає, що став свідком падіння касети з "Граду" в Оленівці ще перед терактом, який стався 28-29 серпня.
"Усі говорять про один теракт в Оленівці, коли підірвали барак з "азовцями". Але насправді їх було два. Ще один обстріл стався, коли касета "Града" влучила в місце, поранивши трьох хлопців, один із яких загинув. Вони належали до так званої "робочої" команди. Це сталося неподалік їдальні", -- розповідає Святослав.
Російська сторона, коментуючи цей інцидент, підтвердила, що 18 серпня було поранено чотирьох українських військових, а один загинув. Натомість українська сторона та міжнародне співтовариство поки що не висловили своїх думок з цього приводу, оскільки проведення розслідування на території, що не контролюється, є неможливим.
Поліцейський зазначає, що ефективним підходом було виглядати якомога менш корисним з військової точки зору, щоб не стати "дорогою монетою" для обміну.
"Росіян цікавили снайпери та артилеристи. Вони запитували, чи бачив я, як розправлялися з цивільними, і про певних хлопців. Я дотримувався версії, що нічого не знаю і нікуди не їздив. Це було мудрим рішенням. Знаю хлопців, які знищили чимало ворогів, а під час допитів розповідали, що вони 'бідні сироти' і намагалися викликати жалість у слідчих", -- усміхається Святослав.
Святослав Єрмонов: історія до і після полону. Зображення з особистого архіву.
Оленівську колонію поступово розформовували. Полонених переводили до інших слідчих ізоляторів та колоній, внаслідок чого умови їхнього життя стали кращими.
"Я також підготувався до цього етапу. Якось один із охоронців запросив мене до хвіртки барака і запитав, чи відвідував я Горлівку в службових справах. Я зрозумів, що це означає, що мені доведеться туди вирушити," — розповідає Святослав.
Осінь вже вступала в свої права, і настав час задуматися про зимові труднощі. Отже, правоохоронець, використавши шматок покривала, змайстрував собі шапку і одну шкарпетку.
"20 вересня мені потрібно було пошити другу шкарпетку. Але раптом мене викликали і повідомили, що у мене є всього 2 хвилини на збори. Я швидко схопив свій зошит з рецептами та всі необхідні речі, і почав збиратися для переведення в іншу тюрму," - розповідає він. Поліцейський з особливим теплом згадує про зошит з рецептами. У ньому Святослав нотував інгредієнти всіх тих смачностей, про які мріяли не лише він, а й його товариші по бараку. Цікаво, що після звільнення Святослав продав цей зошит на аукціоні, а за отримані кошти придбав дрони для ЗСУ.
Партію військовополонених вивели з бараку та посадили навпочіпки.
"Я почав озиратися навколо і помітив, що серед нас є жінки, офіцери, бійці з «Азову», а також важко хворі та поранені... Виникло відчуття надії", - ділиться він своїми думками.
Полонених примусово заштовхнули в КАМАЗи, змусивши сидіти на підлозі в незручних позах, і відвезли до Таганрога. Під час подорожі Святослав неодноразово отримував удари по голові, коли його пов’язка на очах сповзала. У Таганрозі їх посадили в літаки і, закривши очі, доправили до Москви. Перебування у столиці Росії стало показовим у ставленні до військовополонених. Там Святослава, як і інших, просто позбавили теплої кофти без жодних пояснень.
Групу людей залишили у Москві на місці збору, тоді як інших приєднали до основної команди та відвезли на бажаний обмін.
"Коли я зрозумів, що ми в Гостомелі, і що нас супроводжують не росіяни, а білоруси, відчув, що повернення додому вже близько. Обмін був спланований так, що ми проходили поруч із групою полонених російських солдатів. Це було ризиковано. Могло виникнути непорозуміння чи навіть бійка. Проте нас переповнювали радість і емоції, адреналін зашкалював — нарешті ми знову були серед своїх!" — ділиться Святослав.
Святослав Єрмонов: історія до і після полону. Зображення з особистого архіву.
21 вересня 2022 року Святослав Єрмонов повернувся додому. Він провів чотири місяці в полоні, в результаті чого втратив 36 кг ваги, погіршив своє здоров'я, втратив кілька зубів і залишився без багатьох товаришів по службі.
Першу стадію свого відновлення він проходив у Києві, після чого переїхав до санаторію в Івано-Франківській області, а згодом зупинив свій вибір на одному з приватних пансіонатів, де надаються медичні послуги.
Під час лікування в Литві поліцейський вирішив продовжити свою службу на фронті, приєднавшись до спецпідрозділу "Лють". Він подав документи, проте довгий час не отримував жодної відповіді. Звертаючись до деяких депутатів, Святослав дізнався, що його не бажають приймати через давній конфлікт та судовий процес з керівництвом, що трапився багато років тому. Офіційною причиною відмови вказували на відсутність сертифіката володіння українською мовою.
"В Маріуполі для боїв в оточенні сертифікат не вимагався, а тепер, під час війни, служба в штурмовому батальйоні вимагає його наявності," -- висловив своє невдоволення поліцейський, після чого вирішив зосередитися на лікуванні, щоб після повного відновлення повернутися до активної служби.
Святослав під час відновлення після полону. Зображення з особистої колекції.
"Що я зрозумів у полоні та під час боїв -- що потрібно цінувати життя, яке дав Бог. Зрозумів, хто є хто, хто піклується про тебе, а хто лише вдає. Розкрилися очі на багатьох людей та ситуації. Разів 10 я міг загинути, але все ж таки якась Сила дала мені жити. Мабуть, я щось маю зробити у цьому світі та на цій війні", -- говорить Святослав.
