Історія колишнього в’язня, який брав участь у Третій штурмовій операції.
Іван Прокопечко, відомий під псевдонімом "Талісман", більше року служив на фронті та отримав серйозне поранення.
У травні 2024 року Верховна Рада ухвалила законопроект №11079-1, який надає можливість деяким категоріям ув'язнених приєднуватися до Збройних сил України. За інформацією Міністерства юстиції, станом на вересень 2025 року більше ніж 10 тисяч осіб вирішили добровільно захищати свою країну. Серед них є 35-річний Іван Прокопечко з Прикарпаття. На фронті йому довелося зіткнутися з важкими боями, в результаті яких він отримав поранення і втратив ногу. Наразі Іван знаходиться у шпиталі, готуючись до протезування, а поруч з ним – дружина Олександра.
ПЕРШІ СТРІЛИ ПІД НЕБОМ - НА МАЙДАНІ
Іван з'явився на світ у селі Пнів, що знаходиться в Надвірнянському районі Івано-Франківської області. Він виростав у родині з трьома братами. Після завершення дев'яти класів місцевої школи, продовжив освіту в професійно-технічному училищі в Надвірній, де здобув спеціальність будівельника та плиточника-облицювальника. Ще в юному віці Іван почав цікавитися будівництвом, адже його дідусь був досвідченим муляром і передав онукові багато знань та навичок цього мистецтва.
У лютому 2014 року Прокопечко разом із друзями вирушив до Києва на Майдан, де приєднався до групи "молотовців". У той час йому було 24 роки. Він згадує, як 20 лютого пережив свій перший досвід, коли відчув загрозу для життя: "коли над головою свистять кулі і хтось прагне тебе вбити". Прокопечко ділиться, що тоді його спонукало бажання змінити ситуацію в країні, "щоб покласти край тотальному обману та зневазі".
Після подій на Майдані я повернувся додому. Коли стартувала АТО, я вирішив звернутися до військкомату, хоча досвіду служби в армії у мене не було. Уявлення про війну я мав лише з розповідей вітчима, який колись проходив службу в обмеженому контингенті радянських військ в Афганістані.
Вісім років за злочин, пов'язаний із підпалом будинку.
- Разів із п'ять так ходив до військкомату, але до мене серйозно не ставилися. Тоді втягнувся у волонтерство. Оскільки працював від замовлення до замовлення - переважно мурував кам'яні паркани, виконував євроремонти, - то знаходив час на поїздки на Схід. Збирали допомогу здебільшого для 14 окремої танкової бригади, в якій служив мій старший брат Тарас. Передавали продукти й обладунки, зокрема бронежилети, - згадує Прокопечко.
Чоловік, перебуваючи під впливом алкоголю, випадково спалив будинок, який успадкував від своїх дідуся та бабусі. Він розповідає, що, охоплений гнівом, вирішив вирішити справу з підпалювачем спадщини, але зайшов занадто далеко у застосуванні сили. За його словами, одного удару в область печінки було достатньо, щоб той впав, а згодом помер. Прокопечко зазначає, що не намагався втекти — відразу ж зателефонував до швидкої допомоги та викликав поліцію. У 2021 році суд засудив його до 8 років позбавлення волі, і він мав відбувати покарання в Городищенській виправній колонії №96 на Рівненщині.
Під час виконання роботи загинув мій брат.
Я шкодую про те, що сталося. Як тільки розпочалася повномасштабна війна, я звернувся до керівництва свого закладу з проханням допомогти мені приєднатися до армії. Писав у різні організації, але справжня можливість потрапити на фронт з'явилася лише після ухвалення спеціального закону минулого року. Влітку 2023 року, під час нашого контрнаступу в районі Роботиного, загинув мій брат Петро, який служив гранатометником. Ми були близнюками... Коли я отримав цю страшну новину в колонії, здавалося, що частина мене відійшла в інший світ. Це було неймовірно болісно. На початку великої війни Петя був у Польщі, але він повернувся і записався в 33 окрему механізовану бригаду, яка тільки формувалася. Після цього у мене виникло непереборне бажання боротися з агресорами, я відчув ще більшу мотивацію приєднатися до лав Збройних Сил України, - ділиться чоловік.
Прокопечка отримав інформацію, що незабаром до нього завітають рекрутери з різних підрозділів, і в ході цього процесу стане зрозуміло, де йому доведеться служити. Представників різних частин насторожила "складна" стаття, за якою був засуджений Іван. Проте військовослужбовці 3 окремої штурмової бригади все ж вивчили мотивацію кандидата та обставини, які призвели до його ув'язнення, і провели з ним бесіду. Суд ухвалив рішення про умовно-дострокове звільнення Івана з подальшою мобілізацією до Збройних сил. Йому надали тиждень для підготовки, а в установі виконання покарань видали документ про звільнення. І ось, за Прокопечком приїхали представники Третьої штурмової бригади.
"Ми, як близькі, підтримуємо одне одного в будь-якій ситуації."
В дорозі ми забирали людей з інших колоній, зібравши близько 40 осіб, схожих на мене. Спочатку вирушили до Києва, а потім потрапили до навчального центру на БЗВП. Після цього пройшли навчання в бригаді на полігоні, де особливу увагу приділяли штурмовим тактикам. Так я отримав звання стрільця ІІІ класу. Основною зброєю став АК-74, а також я навчився користуватися гранатометом і кулеметом. У нашому підрозділі не було жодних відмінностей між мобілізованими цивільними і колишніми засудженими. Командири ретельно контролювали стосунки між нами, і ми без проблем адаптувалися до військового колективу, прийнявши його правила. Всі ми стали побратимами, які стоять на захисті України, - розповідає "Талісман".
Іван Прокопечко воював понад рік. Зауважує, що багато чого навчився, зокрема розуміти людей, що таке справжній колектив, довіра, коли удвох чи втрьох заступаєте на спостережний пункт, маєте прикривати товариша.
Ми - як справжні брати, завжди підтримуємо один одного. Війна суттєво змінила мене. Вона відкрила очі на справжню цінність кожного моменту життя та важливість допомоги з боку оточуючих. Якби ви знали, наскільки це важливо, коли ти відчуваєш безвихідь і, будучи новачком, не знаєш, як вирішити певну ситуацію, а тут на допомогу приходить товариш, - говорить Прокопечко.
Свій позивний "Талісман" Іван взяв із собою до армії ще з часів служби в установі виконання покарань. І вже в першій бойовій обставині він довів, що це ім'я заслуговує на повагу.
"Після того поєдинку було важко взяти себе в руки."
Вивчення військової науки вимагає серйозного підходу, адже в бою ворог не буде милосердним. Якщо ти халявиш на тренуваннях, потім доведеться розплачуватися за це в реальних умовах. На початку нашої служби нас призначили допомагати з евакуацією поранених — це стало частиною нашої підготовки до війни. Одного разу ми змогли витягнути товариша з поля бою в укриття. Але я зрозумів, що потрібно також забрати його зброю, тож вирушив за нею. Раптом неподалік пролунав вибух — пізніше з'ясувалося, що це була 82-міліметрова міна. Я саме присів біля дерева. У ту мить думки про смерть заполонили мою свідомість, адже я не мав досвіду. Але дим розвіявся, і, на диво, я залишився живим. Я схопив автомат товариша і швидко повернувся до своїх. Коли я опинився в окопі, побратими погодилися, що з огляду на те, що сталося, мені цілком підходить позивний "Талісман", - згадує мій співрозмовник.
Чоловік ділиться спогадами про свою участь у штурмах і зачистках на території Луганщини та Донеччини, де відбувалися близькі зіткнення. Він згадує, як одного разу, перебуваючи в окопах, зустрівся віч-на-віч із російським солдатом. Обидва суперники кинулися один на одного. Прокопечко завжди мав при собі ніж.
- Завдяки цьому мені вдалося його подолати. Після того бою справді було нелегко взяти себе в руки, адже навіть на війні таке трапляється нечасто. Можу зазначити, що в нашій бригаді є якісна психологічна підтримка, і завжди можна отримати професійну допомогу, - розповідає він.
Він зазначає, що перед кожним боєм завжди намагався знайти затишний куточок, де в спокійній атмосфері міг зосередитися і підготуватися впродовж 10-15 хвилин. Після цього приєднувався до своїх товаришів. Зізнається, що втратив багатьох з них. Часто згадує свого земляка на ім'я "Джин" — 18-річного хлопця, який загинув внаслідок атаки fpv-дрона.
КОХАННЯ ЧЕРЕЗ ДЕСЯТЬ РОКІВ
Крайній бій "Талісмана" був цієї осені. Разом із побратимом Іван повертався на позицію, - на той час він уже був старшим на спостережнику. Готувалися до ворожого накату. І раптом прилетіла граната від АГС. Розповідає, що ногу немов вогнем обпекло. Бойовий товариш наклав йому турнікет. Попри поранення, Іван на адреналіні пробіг кількадесят метрів, його лишали сили. Потім - евакуація, шпиталі - в Харкові, Львові, ампутація ноги нижче коліна. Тепер він продовжує лікування в Тернополі, уже ближче до дому.
- Хочу повернутися до повноцінного життя. Головне - аби вдало пройшло протезування. Я сповнений надій, бо одружився пів року тому, коли воював. За допомогою додатку "Дія" уклав шлюб по відеозв'язку, - каже.
Олександр уперше зустрів свою дружину Олександру в 2014 році, але з часом їхні стосунки охололи, і вони серйозно посварилися. Проте одного разу, перебуваючи на фронті, чоловік вирішив зателефонувати їй.
Олександра запитала, чи можу я приїхати. Я відповів, що це неможливо, адже знаходжуся в окопі на Луганщині. Вибачився за всі минулі непорозуміння. Наша комунікація відновилася, і почуття спалахнули з новою силою. Олександра пообіцяла чекати, поки війна не закінчиться. Вона справді чудова людина, між нами панує майже ідеальне розуміння. Ми разом пережили багато труднощів. Вона практично завжди поруч у шпиталі, підтримує мене у всьому. Це надзвичайно важливе відчуття потрібності та знання, що тебе чекає рідна душа. Ще до мого поранення вона казала, що їй байдуже, яким я повернуся з війни, головне — залишитися живим, - ділиться "Талісман".
Олександра розповідає, що їхня зустріч з Іваном відбулася у неї вдома, коли він прийшов відремонтувати бензопилу.
- Зав'язалася приязнь, потім покохали одне одного, - каже жінка. - Почали разом жити, але за рік розбіглися через непорозуміння. І от - знову разом. Ми стали дорослішими, мудрішими, з різним життєвим досвідом. Коханий дуже змінився в кращий бік, особливо коли став на захист України. Він нині настільки серйозний, що я зрозуміла: з ним можна створювати міцну й щасливу сім'ю. Хочемо купити хату, діток мати, у злагоді жити. У мого чоловіка золоті руки, добре серце. Він заслужив на гідне майбутнє.
