Шляхи існування: як екологічні коридори підтримують диких тварин і чому це має значення.

У 2015 році ведмідь, обладнаний GPS-нашийником, за один день подолав межі трьох країн, віддавши перевагу зимівлі в українській Осмолоди. Цей випадок продемонстрував, що диким тваринам необхідний широкий простір для життя. Однак сучасні автомобільні шляхи та міські території шматують ліси на окремі "острівці", ставлячи під загрозу виживання багатьох видів.

Чому свобода переміщення тварин важлива не лише для екології, але й для захисту людей? У своїй колонці для РБК-Україна зоолог, еколог і менеджер проєктів "Рідкісні види" Всесвітнього фонду природи WWF-Україна, кандидат біологічних наук Остап Решетил з ЛНУ ім. Івана Франка роз'яснює цю важливу тему.

У 2015 році польські науковці відстежували ведмедя бурого за допомогою GPS-нашийника. За одну лише добу тварина перетнула кордони одразу трьох держав - Польщі, Словаччини та України. Наступні кілька місяців ведмідь провів в Українських Карпатах, переміщуючись територією п'яти адміністративних районів, а згодом заліг на зиму у барліг поблизу Осмолоди на Франківщині.

Для чого тваринам долати такі відстані? Міграція є однією з ключових умов виживання диких видів і збереження їхніх популяцій. Долаючи великі відстані - іноді десятки або навіть сотні кілометрів, тварини шукають території, де достатньо їжі, безпечно жити і можна знайти партнера для розмноження.

Такі пересування сприяють збереженню природної рівноваги екосистем і їх взаємозв'язків. Для того, щоб дістатися до оптимальних територій для проживання в різні пори року, тварини використовують так звані екологічні коридори — природні шляхи (ліси, річкові долини, гірські ланцюги тощо), які з'єднують різні середовища, забезпечуючи безперешкодний і безпечний рух між ними.

Приклад "ведмедя-мандрівника" чітко демонструє, наскільки важливим є збереження екологічної зв'язності ландшафтів. Це означає, що дикі тварини повинні мати можливість вільно пересуватися між різними природними зонами без перешкод, які можуть виникати через людську діяльність.

Переміщення диких тварин між різними місцями (зокрема, сезонні або періодичні) є критично важливим для їхнього життя, виживання та підтримання життєвих циклів. Тварини здійснюють міграцію з метою:

Для того щоб потрапити в місця, де їм зручно перебувати в певний сезон, тварини використовують екологічні коридори — часто непомітні для людського ока маршрути, які дозволяють їм подорожувати на великі відстані та зберігати зв'язок між різними популяціями.

Ось як виглядає один з екологічних коридорів (wikipedia.org)

Мережа екологічних коридорів забезпечує екологічну сполучність у природі. Завдяки їй тварини на суходолі та у воді здатні вільно переміщуватися між різними територіями. Це основа функціонування природних систем. Безперешкодний рух тварин підтримує баланс екосистем, а отже - і життя на планеті.

На жаль, сучасні зміни в інфраструктурі все більше розривають природні ландшафти, перетворюючи ліси, луки та річкові долини на ізольовані "острівці". Це ускладнює тваринам переміщення між цими фрагментами. Дороги, залізничні колії, міста та промислові зони розрізають раніше цілісні природні території, створюючи перешкоди для міграції диких видів.

Внаслідок цього великі природні території розподіляються на менші частини, які часто не можуть підтримувати стабільність популяцій. Особливо чутливими в таких умовах виявляються пересувні тварини, зокрема великі ссавці, що потребують значних площ для свого існування.

Євразійська рись (@Tomas Hulik/WWF)

Індивідуальна територія рисі може варіюватися від 100 до 200 квадратних кілометрів. Протягом доби ці тварини здатні проходити від 7 до 15 кілометрів, а іноді й більше. Самці рисі, які мешкають на рівнинних ділянках Полісся, здатні подолати до 25 кілометрів за день в пошуках їжі або партнера для розмноження.

Потреби бурого ведмедя є значно більшими. В одній особи дорослого самця в Східних Карпатах площа його індивідуальної території може перевищувати 600 км². Ці обширні простори життєво важливі для пошуку їжі, партнерів, а також для забезпечення безпечних місць для розмноження, зимової сплячки та уникнення постійного впливу людської діяльності.

Бурий ведмідь (@Кіт Арнольд/WWF-США)

Саме з цієї причини досвід у сфері охорони природи свідчить про те, що просто наявність заповідників не є достатньою, якщо вони існують у відриві один від одного. Для того щоб тварини могли вільно пересуватися між цими територіями, знаходити їжу, підходящі місця для життя та партнерів для розмноження, важливо забезпечити екологічну зв'язність між ними.

Photo credit: Hannah Cole via Unsplash.

Світові дослідження свідчать про обсяги цієї проблеми:

Photo credit: Emmanuel Munoz via Unsplash.

Отже, автомобільні шляхи та залізничні колії часто виступають як непереборні перешкоди для тварин: вони фрагментують їхні місця проживання, заважають міграції, сприяють збільшенню випадків загибелі тварин на дорогах і ведуть до ізоляції різних популяцій.

Найбільше від цього потерпають великі ссавці, зокрема ведмеді, вовки та рисі, оскільки для їхнього існування необхідні обширні природні простори. Коли ці простори розподіляються на менші частини, популяції починають поступово зменшуватися і можуть зникнути зовсім.

Одночасно з цим, порушення природної взаємозв'язності негативно впливає на ті процеси, які є основою добробуту людства.

Ландшафти Європи, а також України, зазнають суттєвих змін, які відбуваються швидше, ніж природа встигає адаптуватися. Ліси, річки та гірські системи, де раніше вільно переміщалися дикі тварини, тепер все частіше розділені інфраструктурою, що включає транспортні, енергетичні, промислові та урбаністичні елементи.

Коли ці природні взаємозв'язки руйнуються, екосистеми стають вразливими, що призводить до втрати важливих природних ресурсів, на яких покладаються люди: чисте повітря, вода, родючі ґрунти, а також стабільне постачання їжі.

Наприклад, греблі змінюють природний плин річок і впливають на громади нижче за течією. Вони порушують сезонні потоки води, які переносять осадові породи та поживні речовини, необхідні для родючості заплавних земель і продуктивності рибних ресурсів.

Ліси, що стикаються з фрагментацією внаслідок вирубки або розвитку інфраструктури, втрачають можливість ефективно виконувати свої основні функції.

Таким чином, екологічна інтеграція охоплює не лише охорону диких тварин, але також є важливим аспектом економічної та екологічної безпеки нашого суспільства.

Одним із ефективних рішень сьогодні є дефрагментація ландшафтів - створення спеціальних інженерних споруд, які дозволяють тваринам безпечно долати інфраструктурні бар'єри, такі як дороги, залізничні шляхи, інші фізичні перепони.

Тобто, екологічні коридори, окрім своєї сполучної сутності, на найбільш вразливих своїх ділянках спрямовують тварин до штучних дефрагментаційних споруд (екодуки, екоестакади, біотунелі тощо). Ці інженерні рішення дають тваринам можливість безпечно долати такі перепони, відновлюючи зв'язки між розірваними оселищами.

До таких рішень належать:

У країнах Європи, США та Канаді подібна екологічна інфраструктура вже стала звичайною практикою. Одним із найбільш ефективних, хоча й витратних рішень є будівництво екологічних естакад, які здатні зберегти природні міграційні шляхи для майже всіх груп тварин одночасно.

Екодук, відомий також як "міст для дикої природи", у Сінгапурі слугує з'єднанням між двома частинами тропічного лісу, які перетинає швидкісна автомагістраль (@ Benjamin P. Y-H. Lee, Університет Кента).

Екологічний коридор для диких звірів на Трансканадському шосе у національному парку Банфф (@ wikipedia.org)

Перехід для диких тварин над автошляхом B 31, що з'єднує Юберлінген і Штоках, в регіоні Баден-Вюртемберг, Німеччина (@ wikipedia.org)

У Центральній та Східній Європі, де розташовані деякі з останніх порівняно недоторканих природних територій континенту, проблема збереження екологічної сполучності набуває особливої актуальності. Серед основних загроз, які цьому сприяють, значаться дороги та загальна транспортна інфраструктура.

Україна має унікальні природні території - зокрема Карпати, які є важливим осередком біорізноманіття в Європі. Але разом із розвитком транспортної, енергетичної та туристичної інфраструктури зростає ризик того, що ці природні системи будуть істотно фрагментовані.

Отже, при розробці сучасних доріг, залізничних шляхів та інших інфраструктурних ініціатив необхідно неодмінно враховувати екологічну інтеграцію ландшафтів.

Це не просто екологічна стратегія. Це вклад у тривалу екологічну стабільність, захист громад та сталий прогрес держави.