Чому комуністичний режим прагнув забути про мистецтвознавця Данила Щербаківського?

Сьогодні минає 148 років з дня народження видатного українського мистецтвознавця, археолога та історика Данила Щербаківського. В радянську епоху його ім'я стало табу, а після його смерті могила була знищена. Під час своєї роботи в музеї Щербаківський повернув з Москви понад 5000 виробів ювелірного мистецтва, серед яких був золотий хрест, подарований Богданом Хмельницьким Києво-Печерській лаврі.

Данило Щербаківський з’явився на світ 17 грудня 1877 року в Житомирській області, в сім'ї священника. Його батько, Михайло Щербаківський, був свідомим українцем, відомим серед місцевих жителів як меценат і добродійник. Після передчасної смерті матері, Данило та його брат знайшли підтримку і виховання у своїй бабусі Тетяні Шеремецинській.

Середню освіту він отримав у Третій київській гімназії, де закінчив навчання з золотою медаллю. Вищу освіту здобув на факультеті історії та філології Київського університету. Після цього він продовжив навчання на історико-філологічному факультеті університету святого Володимира. Участь у археологічному з'їзді дала йому можливість проводити розкопки на межі Київської та Херсонської губерній. Він також займався збором виробів українського народного мистецтва, сакральних творів, рукописів та стародруків.

Щербаківський здійснював археологічні розкопки, в ході яких було виявлено селище Трипільської культури в селі Сушківці. Там були знайдені предмети розписної кераміки, а також фігурки людей і тварин.

У 1910 році працював у Всеукраїнському історичному музеї імені Тараса Шевченка (нинішня адреса Грушевського, 6). Збагатив зібрання музею на близько 30 000 експонатів.

Протягом Першої світової війни Данило Щербаківський проходив службу на території Галичини та Буковини. У цей період він створював фотографії історичних архітектурних пам’яток, традиційних обрядів та місцевих жителів, а також збирав ікони та вироби декоративно-ужиткового мистецтва, які надсилав до музею в Києві. Як командир гарматної батареї, він виступав проти обстрілу давніх церков і дзвіниць.

Був членом Українського Наукового Товариства в Києві.

Академік Сергій Єфремов зазначав: "Данило Щербаківський вражав усіх своєю енергією, ентузіазмом і відданістю праці. Він не шкодував сил, повністю занурюючись у свою діяльність, і від інших вимагав такого ж підходу, не розуміючи, як можна виконувати завдання лише частково. Він просто не знав, як це робити. Коли займався якоюсь справою, то віддавався їй цілком, забуваючи про власні потреби та інтереси".

У часи військових руйнувань Щербаківський займався розвантаженням та обробкою дров на причалі, а іноді його єдиним живленням була лобода, яку він добував у парках, розташованих поблизу музею.

У 1921 році під час кампанії з вилучення церковних цінностей нібито на допомогу жертвам голоду в Росії протистояв вивезенню з України срібних і золотих речей, які мали бути в музейних колекціях. Після цього поїхав до Москви, аби врятувати націоналізовані з українських церков золотарські вироби. Йому вдалося повернути в Україну понад три тисячі, зокрема, золотий хрест, подарований Богданом Хмельницьким Києво-Печерській лаврі. З тих скарбів утворив у музеї окремий відділ давнього золотарського мистецтва України, писав письменник і краєзнавець Станіслав Цалик.

Після цього розпочалися проблеми. На пост керівника музею призначили Андрія Винницького, який раніше працював у КДБ, але не мав навіть середньої освіти. Новий директор не звертав уваги на основні вимоги щодо збереження музейних колекцій, що призвело до ризику їх знищення.

"Щербаківський з болем у серці мусив дивитися, як зібрані ним унікальні речі - а він збагатив музей на близько 30 тисяч експонатів! - з'їдає міль, вони вкриваються пліснявою. Спроби щось розтлумачити Винницькому успіху не мали. За таких умов Щербаківський не бачив виходу", - описував Цалик.

У своїй статті "Культурні цінності в небезпеці", опублікованій у журналі "Життя й революція", Щербаківський намагався привернути увагу суспільства до пограбування та знищення українських культурних пам'яток, а також до неналежного зберігання музейних експонатів. Він відчував себе однією з жертв, яку планували знищити духовно разом із музеєм. Як форму протесту, Щербаківський вирішив вчинити самогубство, до якого ретельно готувався.

6 червня ввечері дослідник востаннє покинув музей і стрибнув з мосту в Дніпро, не витримавши тиску цькувань.

Перед цим написав останнього листа: "...Я втомився. Залишити музей, якому я віддав найкращі роки свого життя, не маю сили. Боротися з кваліфікованою підлістю Онищука і Винницького не вмію, терпіти постійні провокаційні візити Винницького далі не можу...".

Тіло шукали протягом трьох днів, і під час цього Винницький наполегливо заявляв, що Щербаківський насправді втік за межі країни. У Києві почалася активна громадська кампанія, яка вимагала провести розслідування цього інциденту.

Це був, мабуть, один з останніх поховань у Києві, коли людину, що покінчила з життям, ховали з державними почестями. Незвичною була і обставина, що самогубця поховали не за межами кладовища, як це часто трапляється, а безпосередньо в Києво-Печерській лаврі - навпроти входу до Великої лаврської дзвіниці. 12 червня львівська газета "Діло" опублікувала передсмертний лист Щербаківського, що спричинило широкий резонанс.

У Києві 79 видатних науковців звернулися до влади з вимогою розпочати розслідування певної справи. Лист був надісланий до видання "Пролетарська правда", проте так і не був опублікований.

Винницький і Онищук у своїх поясненнях виставляли загиблого за божевільного", - писав у своєму блозі краєзнавець Цалик.

Похорон Щербаківського на території Києво-Печерської лаври перетворився на мітинг протесту, під час якого виголошувалися промови, потрактовані як "антирадянські". Згодом чимало учасників похорону Щербаківського були репресовані.

Протягом трьох років в контексті ганебного процесу Спілки визволення України Щербаківський почав розглядатися як ворог народу. У 1934 році його могилу знищили, а ім'я науковця стало під забороною.

Справедливість востаннє перемогла лише в період незалежності, коли Україні повернули його доброчесні дії. У Києві, в Шевченківському районі, вулиця носить ім'я Данила Щербаківського.

У 2017 році в селі Шпичинці було відкрито пам'ятний знак на честь Михайла, Вадима та Данила Щербаківських.