Брухт досі залишається на цій території. Відсутні можливості для переробки сировини, а для експорту потрібні дозволи від держави.
На ринку спостерігається напружена ситуація між заготовниками металобрухту та металургами.
Перші вимагають переглянути чинну нульову квоту на експорт брухту. Їх аргумент - глибока криза збуту. Через зупинку внаслідок обстрілів металургійних гігантів, які були основними споживачами брухту, внутрішній попит впав до критичного мінімуму. Склади заготівельних майданчиків переповнені, а касові розриви та витрати на зберігання продукції штовхають компанії до банкрутства.
Металурги категорично проти відкриття кордонів. На їхнє переконання, вивезення сировини знекровить ринок перед майбутнім відновленням виплавки сталі і підірве ресурсну базу для відбудови країни. Що насправді відбувається на ринку металобрухту? Скільки сировини є на складах? Чи здатне часткове відкриття експорту врятувати заготівельників, не нашкодивши вітчизняним заводам?
Склади переповнені, виробництва занепадають.
Однією з основних причин введення нульової квоти на експорт брухту стало прагнення забезпечити сировиною українські металургійні заводи. Однак обставини на ринку змінилися. Внаслідок російських атак діяльність основних споживачів брухту, таких як "АрселорМіттал Кривий Ріг" та комбінати груп "Метінвест" і "Інтерпайп", була призупинена.
За словами Володимира Бублея, президента асоціації "УАВтормет", ситуація призвела до зупинки роботи заготівельних майданчиків. "В Україні налічується близько 150 діючих цехів, оснащених обладнанням та важкою спеціальною технікою, а також забезпечених персоналом. Всі вони залишаються без діла, не приносячи доходів, але змушені витрачати від 50 до 150 тисяч гривень щомісяця на оренду, податки, освітлення та охорону", - підкреслив Бублей.
Згідно з інформацією УАВтормету, на складах великих підприємств накопичено 60 тисяч тонн брухту, вартість якого оцінюється в 300 мільйонів гривень. Внутрішній попит залишається на низькому рівні: потреби малих ливарних і машинобудівних компаній не перевищують 5 тисяч тонн на місяць. У зв'язку з дефіцитом попиту ринкова вартість деяких видів брухту знизилася до 2 гривень за кілограм.
Разом з тим, очікуваного зростання внутрішнього споживання брухту після заборони його експорту не сталося. Протягом січня-серпня 2026 року обсяги заготівлі брухту зменшилися на 27,7%, досягнувши 971,7 тисячі тонн у порівнянні з відповідним періодом 2025 року, тоді як внутрішні поставки на металургійні комбінати скоротилися на 7,2%, становивши 925,4 тисячі тонн.
В УАВторметі повідомляють, що внаслідок заборони на експорт бюджет країни втратив 1 мільярд гривень податкових надходжень, а економіка недоотримала 65 мільйонів євро валютного доходу. Заготівельники вважають, що одним із рішень для відновлення сектора може стати тимчасове скасування нульової квоти.
"Розмови про миттєве вивезення стратегічного резерву країни безпідставні через жорсткі логістичні рамки. Через заблоковані порти Чорного моря, дефіцит вагонів та обмежену пропускну спроможність прикордонних терміналів реальний експорт не зможе перевищити 40 тисяч тонн на місяць", - запевняє Бублей.
Експортний збір у розмірі 180 євро за тонну він вважає економічно недоцільним: з європейською ціною на брухт, що коливається між 270 і 300 євро за тонну, і логістичними витратами приблизно у 70 євро, цей збір робить будь-які поставки фінансово невигідними.
У зв'язку з цим заготівельники пропонують перейти до щомісячного моніторингу балансу утворення та споживання металобрухту і застосовувати обмеження лише в разі підтвердженого дефіциту на внутрішньому ринку.
Витрати, пов'язані з нестриманим експортом
В компанії "Метінвест" підкреслюють, що питання надлишку брухту на ринку вже не актуальне. Обсяги сировини в Україні значно зменшилися через окупацію промислових регіонів, інтенсивні бойові дії та мінування земель. Наявність металобрухту в країні є важливим фактором для відновлення виробництва сталі.
"У випадку, якщо брухт буде вивезено або реалізовано на експорт, це ускладнить процес відновлення виробництв і призведе до втрат для держави в розмірі десятків мільярдів гривень. Згідно з обчисленнями об'єднання 'Укрметалургпром', кожна тонна брухту, яка переробляється на українських підприємствах, приносить до держбюджету 15 тисяч гривень у вигляді податків", - підкреслюють представники групи.
Крім того, відкриття кордонів для металобрухту може зміцнити позиції турецьких сталевих виробників, які, використовуючи українську сировину, можуть витіснити українську продукцію з ринку Європейського Союзу.
У Метінвесті компромісом визначають тимчасове дозволення на вивезення обмежених партій сировини, яке супроводжується жорстким фінансовим контролем. "Експорт невеликих обсягів брухту можливий лише як тимчасова міра, за умови обов'язкової сплати мита, незалежно від країни призначення", - підкреслюють представники компанії.
Металургійні компанії пропонують зібрати сплачені мита в спеціальному фонді та використати ці кошти для відновлення промислової інфраструктури, яка постраждала від російських обстрілів.
Посада металургів
Поки заготівельники б'ють на сполох через затоварені склади, а металургійні холдинги відстоюють стратегічні резерви, у тіні дискусії залишається ще один критично важливий гравець - вітчизняні ливарні підприємства.
На відміну від сталеливарних комбінатів із повним циклом виробництва, підприємства ливарної металургії, такі як Дніпроспецсталь, Кременчуцький сталеливарний завод і Нововолинський ливарний завод, орієнтовані на задоволення специфічних потреб окремих секторів економіки та експорт готової продукції з високою доданою вартістю.
Віцепрезидент Асоціації ливарників Степан Клименко зазначає, що підприємства галузі стали заручниками майже повної відсутності внутрішнього попиту.
"Головні споживачі нашої продукції - сільськогосподарське машинобудування, верстатобудування, автомобілебудування. Зараз усе це зупинилося. Частково працює енергетичне машинобудування, є замовлення для ВПК. Однак це мізерні обсяги, щоб генерувати масовий попит на метал", - пояснює Клименко.
У період з 2022 по 2023 роки обсяги лиття знизилися до 350-500 тисяч тонн на рік, що відповідало споживанню 500-700 тисяч тонн брухту. Постійні атаки на енергетичну інфраструктуру погіршили ситуацію, ускладнюючи стабільну роботу підприємств. "За прогнозами на 2026 рік, галузь може досягти продуктивності всього 250 тисяч тонн, а потреба в сировині зменшиться до критичних 350 тисяч тонн", - зазначає Клименко.
Водночас представники Асоціації ливарників визнають: якщо заготівельники дійсно мають на руках десятки тисяч тонн непотрібного брухту, який не користується попитом в Україні, повна заборона на його експорт завдає шкоди як бюджету, так і самим заготівельникам. Проте основною проблемою ринку залишається брак прозорого обліку.
"Рішення одне: чіткий розрахунок балансу між утворенням брухту та його використанням. Потрібно порахувати, скільки сировини з'являється, скільки необхідно металургам та ливарникам і скільки має залишитися в резерві держави. Лише підтверджений надлишок дозволяти експортувати", - підсумовує Клименко.
Легенда про гори відходів
Професійні аналітики мають свій власний підхід до чисел та логіки прийняття урядових рішень.
Директор аналітичного центру GMK Center Станіслав Зінченко наголошує: розмови про затовареність складів не мають під собою підґрунтя, а спроба скасувати квоту під час тимчасових простоїв заводів є маніпуляцією. За даними центру, на ринку спостерігається падіння заготівлі, яке випереджає зниження споживання.
Основна проблема полягає в тому, що в Україні спостерігається зниження кількості металобрухту. Історично склалося так, що до 80% заготівлі припадало на промислово розвинені південно-східні регіони, які наразі піддаються обстрілам. За перші сім місяців 2026 року металургійні комбінати закупили майже таку ж кількість брухту, як і в попередньому році — близько 900 тисяч тонн. Проте загальний обсяг заготівлі знизився на 25%. Це свідчить про те, що в країні не існує надлишку сировини, — підкреслює Зінченко.
Він стверджує, що 60 тисяч тонн, оголошені заготівельниками, є незначним обсягом у контексті всієї галузі. За його інформацією, до початку війни Україна щорічно збирала 4 мільйони тонн, тоді як лише компанія Інтерпайп у звичайному режимі споживає від 1 до 1,5 мільйона тонн щорічно.
Після літнього зниження вартості металобрухту в Туреччині ціни піднялися з 380 до 402 доларів за тонну. Як зазначає Зінченко, зима вже на порозі, і в цей період через негоду та проблеми з електропостачанням збори та сортування брухту стають складнішими. "Не існує жодних запасів брухту, і те, що залишилося, швидко закінчиться", - підкреслює експерт.
Зінченко переконаний, що зупинка роботи заводів через російські удари - не привід знищувати ресурсну базу промисловості: "Якщо знімемо квоти і вивеземо сировину, відновлення сталевої галузі стане неможливим".
Президент об'єднання підприємств "Укрметалургпром" Олександр Каленков рішуче виступає проти відкриття кордонів. Він зазначає, що під час дискусій в Офісі президента та Міністерстві економіки представники промисловості висловили свою тверду позицію: металобрухт є стратегічним і обмеженим ресурсом для України.
"На відміну від Європейського Союзу, де брухт виступає як побічний продукт у машинобудуванні, в нашій країні він в основному використовується для амортизаційних цілей. Через втрату тимчасово окупованих територій запаси брухту постійно зменшуються. Якщо ми маємо намір розвивати вітчизняну електрометалургію та екологічно чисту сталеплавильну індустрію, необхідно обмежити вивіз цього матеріалу в мільйонних обсягах," - підкреслює Каленков.
До цього слід врахувати два важливі макроекономічні фактори. З початку 2026 року в Європейському Союзі почав діяти механізм прикордонного вуглецевого коригування (CBAM). Якщо український сталевий сектор не включить достатню частку вторинних матеріалів у виробництво, його продукція може підпасти під жорсткі екологічні тарифи ЄС, що загрожує втраті конкурентоспроможності на ринку.
"Нульова квота стала вимушеною реакцією на події 2025 року, коли експорт брухту зріс на 53% до 500 тисяч тонн. Трейдери без мита вивозили сировину до Польщі за угодою про вільну торгівлю з ЄС, а звідти - до Туреччини. Кабмін закрив цей транзит, тому що бюджет від нього не отримував ні копійки", - пояснює Зінченко.
Керівник "Укрметалургпрому" зазначає, що тільки за минулий рік через таке неконтрольоване вивезення державний бюджет втратив більше ніж 2 мільярди гривень.
Зінченко підкреслює, що нинішня ситуація ускладнюється, оскільки термін дії експортного збору в 180 євро за тонну завершився та не був подовжений. Унаслідок цієї юридичної прогалини скасування нульової квоти відкриє можливість трейдерам знову експортувати металобрухт до Євросоюзу, Туреччини або Індії без необхідності сплачувати податки.
Проте, за словами Каленкова, навіть повернення мита вже не вирішить проблему повністю, тому уряду потрібні нові рішення.
"Ми закликаємо уряд розробити ефективний механізм, що забезпечить утримання цих фінансових ресурсів в Україні. Наразі обговорюється конкретна модель, яка може включати прозорі квоти або експортні ліцензії, що продаватимуться на аукціонах Prozorro. Також розглядається можливість введення мит, які будуть стягуватися під час постачання до країн Європейського Союзу," - зазначив керівник "Укрметалургпрому".
