Окуневські - Сім'я українських журналістів з видання "Час"

Їхній прадід, майстер риболовлі та плавання, носив ім'я Окунь, а шляхетний суфікс додав дід Адам-Данило.

Отець Іполит Окуневський був священиком греко-католицької церкви та лікарем.

Мати Текля, дочка священика Івана Кобринського.

Із семи "Я": батьків і п'яти дітей (двоє хлопчиків і троє дівчаток) складалася дружна, працьовита сім'я. Кожна дитина - відбірна зернина на полі українському.

Старший син Теофіл (Тео) Окуневський з'явився на світ 7 грудня 1858 року. Через півтора року, 5 березня 1860 року, в родині з'явився Ярослав (Ярко, Славко). З самого дитинства хлопці винайшли свою формулу: Я + Ти = Ми-Брати, і ця ідея супроводжувала їх до самого кінця життя. Тео став юристом і представляв інтереси у парламенті Австро-Угорщини та Галицькому сеймі. Ярко ж здобув титул Мандарина, був нагороджений орденом Почесного Легіону та отримав звання контр-адмірала флоту Австро-Угорської імперії.

Емілія Окуневська (* 1862) -- дружина адвоката Михайла Дорундяка, померла молодою. Наталія Окуневська (* 1864) -- активістка жіночого руху в Галичині. Ольга Окуневська (* 1875) -- піаністка, 4 роки навчалася у Миколи Лисенка, багаторічна акомпаніаторка Соломії Крушельницької та її подруга.

Софія Окуневська-Морачевська, двоюрідна сестра, перша галичанка, яка здобула вищу освіту і стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорській імперії.

Хлопці провели своє дитинство у діда-баби в с. Яворів на Гуцульщині; навчалися в сільській парафіяльній школі в Яворові, згодом у семирічній школі в Снятині, потім у Коломийській гімназії. Ярослав змалку був короткозорим, носив окуляри, за що зазнав немало принижень від учнів-поляків. Українці Окуневські не раз відстоювали свою гідність у боях із поляками-однокласниками. Коли Теофілові було 17 років, померла мати; дітей виховувала бабуся Ганна Кобринська.

В той час в Галичині існувала думка, що українцям судилося бути або селянами, або священиками. Сини та онуки священиків Окуневських вирішили обрати інший шлях — прагнули зайнятися світським життям, вибравши різні професії. У період з 1877 по 1884 роки Ярослав навчався на медичному факультеті Віденського університету та був головою товариства "Січ" у Відні. Теофіл Окуневський здобував юридичну освіту в тому ж університеті. Саме в Відні Теофіл зустрів свою долю — відому співачку Соломію Крушельницьку. Між ними зав'язалися побачення, сватання та романтичні стосунки. Теофіл познайомив свого рідного брата зі своєю обраницею, і з того моменту обидва Окуневські переживали сильні почуття до Соломії.

Обидва брати здобули науковий ступінь доктора. Високі досягнення Теофіла та Ярослава викликали чутки, що Окуневські є особливими, відмінними від інших, мовби нащадками благородного роду. Проте вони просто спокійно і вперто рухалися вперед. З 1885 року Теофіл почав займатися приватною адвокатською практикою у Станіславові, а у 1890 році відкрив власну адвокатську канцелярію в Городенці. Під час служби лікарем на флоті, Ярослав постійно надсилав гроші на підтримку українських організацій: "Рідної школи", притулків, товариства "Просвіта", а також львівських і чернівецьких видань; він також допомагав студентам з малозабезпечених сімей. Теофіл заснував і очолив філію товариства "Просвіта" та гімназію "Рідної школи" в Городенці. У 1901 році Ярослав і Теофіл Окуневські внесли по 2000 корон для придбання Народного дому в Городенці, який став осередком для українських товариств і "Просвіти". Ярослав також підтримав свого брата Теофіла та доктора Івана Ціпановського у відкритті першої повітової лікарні в Городенці. Для себе брати Окуневські збудували дім у Яворові.

Тео двічі отримував мандат до сейму і двічі ставав депутатом австрійського парламенту. У липні 1889 року Теофіла було обрано послом Галицького сейму від IV курії 11-го Коломийського виборчого округу, де він здобув 96 голосів, а його супротивник, князь Пузина, отримав 70. Тео успішно використовував методи безпосередньої комунікації з виборцями.

Нікому не дозволяв Окуневський витирати підошви об гонор українців. 25 липня 1889 року під час обговорення у Сеймі питання про виділення урядом субсидій польському культурницькому товариству, атмосфера в сесійному залі наблизилася до точки кипіння. У запалі дискусії польський депутат граф Томіслав Розвадовський кинув: "Нащо сюди привели цю наволоч (szujów)?!". Теофіл Окуневський почув цю фразу, перепитав поляка, кого той має на увазі. Роздратований Т. Розвадовський заявив, що мав на увазі всіх українських депутатів. У відповідь український депутат обізвав його наволоччю та блазнем і викликав на поєдинок, хоч знав, що Розвадовський - досвідчений дуелянт. Двобій відбувся в лісі на Погулянці, зброя - армійські палаші. Окуневського було поранено в руку, плече та щоку, але він зумів розрубати голову, відтяти вухо противникові. Лікар дуелянтів визнав, що Розвадовський не може продовжувати поєдинок, перемогу було визнано за українцем.

У 1894 році Теофіл виступив проти австрійського губернатора графа Казимира Фелікса Бадені. У відповідь на це прокуратура ініціювала судовий процес у Коломиї, який він успішно виграв.

Тео Окуневський взяв участь у суперечливому судовому розгляді у справі Мирослава Січинського.

У 1908 році Генрик Сенкевич публічно зневажив українських студентів на чолі з Ярославом Веселовським. Вони проводили голодування перед Віденським трибуналом, через свавілля влади на Галичині. Теофіл Окуневський став на захист студентів і виграв судовий процес.

Теофіл добився від австрійського уряду фінансування для будівництва траси Косів — Жаб'є. Італійські будівельники реалізували проект, і ця дорога досі носить назву цісарської.

На Галицькому сеймі виступив із питанням про відкриття української гімназії в Коломиї, і з дозволу Цісаря Франца-Йосифа I у вересні 1892 року при польській гімназії були відкриті паралельні українські класи.

Теофіл Окуневський був одним із засновників Української Радикальної Партії, співавтором програми і статуту "Радикалів" (разом із І. Франком і М. Павликом) та Української Національно-Демократичної Партії (1899). Чому ж троє однопартійців розбіглися недругами? Через заздрість і жінку. Чвари розпочалися після виборів до сейму Т. Окуневського - і він вийшов із партії, а пізніше - й Франко. М. Павлик був закоханий у Соломію і не простив Окуневському його роману з Крушельницькою.

Яким чином склалася особиста доля братів? Протягом десятиліття тривав роман Теофіла з Соломією Крушельницькою; Ярослав, у свою чергу, також мав почуття до співачки, закохавшись у неї на протязі десяти років. Він не шкодував зусиль, відвідуючи її гастролі, приносив найкрасивіші квіти і щиро аплодував кожному її виступу. Спів Соломії вражав Ярослава до глибини душі, і одного разу він навіть зважився надумати про сватання.

Після рішучої відмови Соломії вийти заміж і залишити сцену, стосунки між Тео і Соломією завершилися. 40-річний Теофіл зустрів у Києві молоду бездітну вдову, росіянку на ім'я Марія Василівна. Пара вирішила одружитися, і в них народилася єдина донька – Олена. 10 січня 1899 року Ярослав одружився з 25-річною Отілією Зайзер, і протягом наступних трьох років у них з'явилися дві доньки – Дора і Ольга.

Яр Окуневський інвестував значні фінансові ресурси у формування легіону січових стрільців. Під час діяльності уряду ЗУНР Ярослав став ініціатором та лідером української санітарної місії у Відні, а для Української галицької армії власним коштом закупив і відправив чотири ешелони медикаментів і продуктів харчування. Він також активно сприяв заснуванню Першого гуцульського полку морської піхоти, до складу якого в основному увійшли колишні австро-угорські моряки.

У період 1918-1919 років Теофіл Окуневський був активним учасником Української Національної Ради ЗУНР. У 1919 році він проводив переговори з угорськими політичними діячами щодо можливого співробітництва, а згодом - з чеськими представниками в Празі, намагаючись завершити українсько-польську війну, що спалахнула в 1919 році. Також він обговорював можливість створення українсько-чеського військового союзу проти Польщі. Окуневський виконував дипломатичну місію у Франції і брав участь у Паризькій мирній конференції 1919-1920 років. Під час зустрічі з міністром закордонних справ США йому було обіцяно вирішення питання Східної Галичини шляхом плебісциту. Після 1920 року він став комісаром Городенківського повіту та займався адвокатською практикою в Городенці.

Після закінчення війни Яр оселився в Городенці, в домі свого брата Теофіля. Через те, що польська влада відмовилася виплачувати військову пенсію австрійському адміралові, а всі його заощадження були витрачені на підтримку української державності, він вирішив зайнятися лікарською практикою. У 1921 році в Женеві Я. Окуневський представляв Україну на ІІ Конгресі Міжнародної допомоги дітям. Він також брав активну участь у двох лікарських конгресах у Львові, де його обирали на посаду президента. Яр докладав зусиль для поліпшення життя воєнних сиріт.

24 жовтня 1929 року Ярослав Окуневський помер від серцевого нападу, про що його дружині повідомили Теофіл Окуневський і його донька Лола.

Теофіл Окуневський відійшов у вічність 19 липня 1937 року.

Родину Теофіла Окуневського більшовики у 1939 році вивезли в Сибір, його зять Остап Кульчицький загинув у Свердловській тюрмі, онук Остап жив у Івано-Франківську, мав доньку. Онука Теофіла Марія після заслання вийшла заміж за лікаря-рентгенолога В.Паращука, жила в Косові, зберігала документи і світлини родини Окуневських, які вдалося врятувати.