Ветерани бойових дій взялися за захист України, озброївшись кулеметами.

Дехто з них лише мріяв про незалежність України, інші ж навіть не уявляли можливості самостійної держави до моменту її здобуття, а деякі усвідомили це, вже будучи у зрілому віці. Йдеться про покоління, яке з'явилося на світ у середині минулого століття.

Більшість із них за віком чи станом здоров'я не змогли долучитися до лав ЗСУ, тому стали захисниками українського неба у територіальних добровольчих формуваннях.

Які вони - бойові пенсіонери, про що мріють, думають і воюють за Україну. Станіслав Кухарчук розповість.

Вечір. Мобільна вогнева група одного з підрозділів Черкаського ДФТГ готується до виконання бойового завдання. Напередодні Дня Незалежності України російські війська знову активізувалися, тому про спокійну ніч для зенітників можна лише мріяти. Тим не менше, ці бійці, які вже давно вийшли на пенсію, заслуговують на свій законний відпочинок. Чоловіки між собою обмінюються жартами: приємно, що хоч кулемети старші за них.

Олексій Носок, 71 рік, є пенсіонером. У нього троє синів, які в даний час захищають Україну на передовій.

Незважаючи на свій вік, Олексій Якович з перших днів великої війни намагався разом із трьома синами приєднатися до Збройних сил України. Однак його не прийняли, тому він вирішив записатися до добровольчого формування своєї громади. Він був переконаний, що конфлікт з Росією неминучий, адже імперія занадто легко відпустила Україну зі своїх обіймів. Проте, зізнається, навіть не очікував, що цей конфлікт триватиме так довго, доживши до свого віку.

Олексій Носок, оператор кулемета в ДФТГ:

У нашій родині я виріс у атмосфері глибокої патріотичності. З дитинства нас навчали цінувати незалежність України, адже навіть під час радянської влади ми переживали величезні страждання і гноблення. Можливо, нас відпустили так легко, бо ця земля завжди була полита кров'ю, а сама незалежність далася нам ціною великих жертв. Наші предки боролися за своє, прагнучи свободи і гідності для нашої нації.

Поки підрозділ готує техніку та озброєння до виїзду на завдання, командир загону займається організаційними справами. Паперова робота у добровольчому формуванні теж потребує уваги. Володимир Шимановський, який має бойовий досвід, є практично єдиним у своєму підрозділі з подібним фоном. Він — офіцер у відставці та також на пенсії.

Володимир Шимановський. 63 роки, полковник у відставці. Брав участь у війні в Афганістані та Анголі.

На початку широкомасштабної агресії пан Володимир також прагнув приєднатися до Збройних Сил України, проте отримав відмову через проблеми зі здоров'ям. Його тривала служба залишила свій відбиток.

Пан Володимир неохоче ділиться спогадами про свій військовий досвід у радянській армії. Його служба, яку тоді називали "гарячими точками", проходила на територіях інших держав. За його словами, в ті часи Україна була під ярмом радянської імперії, і керівництво з Кремля не надавало особливих можливостей для вибору місця та форми служби.

Володимир Шимановський, командир відділення ДФТГ:

Так, тоді ці нації боролися за свою свободу, а сьогодні ми ведемо боротьбу за свою незалежність. Лише з часом, через 18-19 років, починаєш усвідомлювати, що тоді ти був зайвим, і це також була жорстока війна. Як і зараз. Тоді "совок" не зміг подолати ці країни, і тепер агресори зіткнуться з тією ж долею у нашому випадку. Ні, ми не відступимо, нашу незалежність ніхто не забере, ми будемо стояти до останнього.

Вночі мапа сигналів тривоги охоплює різні регіони України. Мобільна вогнева група переходить у стан повної бойової готовності. Цього разу Черкащина залишилась поза увагою російських військ.

Після безсонної ночі пан Анатолій має доволі бадьорий вигляд. Останні кілька десятків років він займається туризмом, тож спартанські умови, навіть у поважному віці, зносить цілком стерпно.

Анатолій Журило. 66 років. Вчитель української мови та літератури. Веде позашкільний дитячий туристичний гурток.

Як і іншим членам свого підрозділу, пенсіонерові через поважний вік відмовили в призові до Збройних Сил України. Проте сидіти вдома пан Анатолій не зміг. Тому він вирішив приєднатися до мобільної вогневої групи. Для вчителя було надзвичайно важливо стати частиною Сил оборони.

Анатолій Журило, стрілок кулемета ДФТГ:

Це може звучати тривіально, але запитання "А де ти був? Чим займався?" часто виникає. Окрім фінансової підтримки та нашої активності з дітьми, ми намагаємось робити все можливе, щоб хлопці на фронті відчували нашу підтримку. Хочеться реалізувати щось конкретне. Можливо, це те, що ми тут, під мирним небом, не піддаємося небезпеці. Хоча мій внесок може здатися незначним, я прагну мати можливість з гордістю вимовити слово "Перемога". Наша Незалежність без справжньої України, яка була проголошена, не принесе нам Перемоги, а лише створить ілюзію тимчасового миру. Адже ми знаємо, що наш сусід не пробачить нам нашої сили й опору.

Щоб продовжити боротьбу за справжню незалежність України, вік не є перешкодою. Найважливіше — це віра, прагнення та єдність.