Більше, ніж просто палітра. У Франківську творча майстерня "Друзі" об'єднує людей з ментальними особливостями.

Щочетверга два десятки людей збираються у майстерні "Друзі" на заняття з малювання. Вони мають ментальну інвалідність, тож для них це більше, ніж фарби й папір. Тут вони вчаться дружити, допомагати і не боятися помилятися, пише Репортер.

За кілька хвилин до четвертої години в просторе приміщення на вулиці Коновальця починають прибувати люди. Дехто приходить наодинці, інші в компанії близьких. Переступаючи через поріг, вони обмінюються обіймами з тими, хто вже присутній у залі. Жваві бесіди наповнюють атмосферу.

Волонтери спільноти Святого Егідія займаються підготовкою столів, паперу, фарб і пензлів. Біля вхідних дверей розташований високий стенд, на якому представлені яскраві та унікальні твори, створені під час попередніх майстер-класів.

Перед заняттям усі переходять до сусідньої кімнати, щоб на великому екрані подивитися, в якому стилі чи на яку тему малюватимуть сьогодні.

Перша майстерня "Друзі" була заснована в Києві в 2019 році. Після початку повномасштабного вторгнення деякі учасники занять були евакуйовані в Івано-Франківськ. Тут до спільноти долучилися як місцеві жителі, так і переселенці з різних міст.

Оксана Білоус, організаторка майстер-класів та волонтерка, вважає всіх учасників своїми друзями. Вона зазначає, що майстерня має особливе значення для кожного, хто долучається, а малювання слугує лише привідом, щоб зібрати людей разом у спільній справі.

Для наших друзів майстерня – це особливе місце, яке вони з нетерпінням чекають. Саме тут відбуваються зустрічі з друзями, спілкування та обмін думками, - ділиться Оксана. - Вони впевнені, що атмосфера завжди буде теплою, і тут їх уважно вислухають, забезпечивши приємне проведення часу.

Оксана Білоус зазначає, що перша реакція на людей з інвалідністю часто полягає у жалісті. Але насправді ці люди здатні на багато що. Тому майстер-класи – це не лише про мистецтво малювання, а й про інтеграцію осіб з ментальними особливостями у суспільство.

Декілька людей, які беруть участь у проекті, проживають у геріатричному пансіонаті. Оксана Білоус зазначає, що на початкових уроках малювання вони суттєво відрізнялися від тих, хто має родинне оточення.

Вони були досить замкнутими, неохочими до спілкування та мали безліч різноманітних страхів. Раніше навіть простий штрих викликав у них острах, адже вони вважали, що завжди помиляються, - зазначає Оксана.

Зараз завдяки заняттям і спілкуванню люди позбуваються страхів, стають сміливішими.

Ми помічаємо, як за кілька років наші стосунки з ними еволюціонували – завдяки довірі та активній комунікації. Вони вбирають це в себе і стають більш відкритими, - зазначає Оксана Білоус. - Наша мета ніколи не полягала в тому, щоб стати великими художниками, а в тому, щоб навчитися не боятися.

Любов Прокопів, разом із сестрою Мар'яною, свого часу проживала в дитячому будинку в Коломиї, а тепер мешкає в геріатричному пансіонаті в Івано-Франківську. Вона давно відвідує заняття з малювання. Спочатку це було для неї незвично, але з часом вона адаптувалася.

Я малюю, щоб заспокоїтися, не стресувати, - говорить Любов Прокопів. - У майстерні я знайшла багато друзів. З ними переписуюся, говорю по відеозв'язку.

Марина Павловська, яка є учасницею майстер-класів, залишила Київ та переїхала до Івано-Франківська через початок повномасштабної війни. Їй 64 роки, але захоплення живописом у неї з'явилося у 10 років завдяки вченню батька. Вона працює на великих аркушах паперу, зосереджуючи свою творчість переважно на тематиці війни.

Коли я чую музику, дивлюсь телевізор або хтось ділиться зі мною новинами про військові дії, у мене одразу виникають асоціації. В ту ж мить я починаю малювати, - розповідає жінка.

Її твори мистецтва мають такі назви: "Нікопольчани", "Білі вовки", "Конотопська відьма" та "В неволі". Марина підписує їх під ім'ям Птолемея.

"Кажуть мені: 'Твори, не зволікай, нехай світ бачить, що твої малюнки - це не просто живопис, а історії, які ти розповідаєш', - ділиться думками Марина Павловська. - Мої твори - це частини моєї душі. Кожен витвір мистецтва несе в собі частину мого серця. Я малюю не просто заради малювання, а так, щоб кожен штрих відображав мої найглибші почуття."

Влітку майстерня "Друзі" організувала виставку під назвою "Почуй мене", на якій художниця представила кілька своїх творів. Спочатку не було наміру їх продавати, але тепер деякі картини Марини Павловської знайомі новим власникам і прикрашають їхні домівки.

Крім занять, майстерня "Друзі" організовує для людей з ментальною інвалідністю спільні перегляди фільмів і прогулянки в парку. Влітку деякі охочі займалися йогою, грали в бадмінтон і баскетбол.

За словами Оксани Білоус, майстерня відкрита до пропозицій. Вони тільки радіють, коли для їхніх друзів хтось хоче провести якийсь майстер-клас.

Своїми емоціями та враженнями від занять учасники діляться з волонтерами не одразу. Бо зазвичай у майстерні вони доволі стримані у словах. Проте пізніше пишуть волонтерам повідомлення: "Я тебе люблю", "Нам дуже сподобалося".

Можливо, саме ці висловлювання найяскравіше ілюструють, чому для них майстерня "Друзі" є чимось більшим, ніж просто фарби та папір.