Не досягнули п’яти зірок, але з Божою благодаттю. Чому та куди українці вирушають у паломництва в часи війни.
Фото: УГКЦ Проща до Зарваниці. Зарваниця -- Гуцульська проща
Найулюбленішим паломницьким місцем для Сергія Триф'яка залишається Зарваниця на Тернопільщині, до якої він ходив ще в дитинстві. Генеральний директор Патріаршого паломницького центру УГКЦ отець Сергій розповідає, що віддавна цей хід називають Гуцульською прощею.
"Я родом з Коломиї. Уже багато століть мої земляки ходять пішки на прощу до Зарваниці й називають це "Гуцульська проща". Я теж юнаком ходив на цю прощу. І для мене Зарваниця досі є місцем, де я можу знайти спокій, натхнення, де я люблю побути на самоті, помолитися. І там є для цього всі можливості", -- зазначає священник.
Відстань між Коломиєю та Зарваницею становить 120 км. "Це не так вже й багато, -- зауважує отець Сергій, -- за три дні можна дійти пішки. Людям, які вирушали з Криворівні або Косова, доводилося долати ще більшу відстань, а з Верховини йшли взагалі цілих сім днів. І вони крокували під пекучим сонцем (оскільки це кінець серпня, час Успіння Богородиці), часто без взуття, адже не мали чим одягнути ноги. З собою вони несли красиві гуцульські костюми, які вдягали вже безпосередньо перед святинею, щоб не забруднити їх у дорозі".
Фото: УГКЦ Апостольський нунцій Вісвальдас Кульбокас і глава УГКЦ Святослав Шевчук на прощі в Зарваниці.
Зарваницю знищили в період радянської влади, але після того, як УГКЦ вийшла з підпілля, місце почали поступово відновлювати. Сьогодні тут розташований чудовий Марійський духовний центр.
Отець Сергій вважає, що паломництво є унікальним форматом молитви. У часи війни людям особливо необхідна така практика, адже вона надає підтримку в складні моменти. "Паломники вирушають у подорож, щоб знайти час для самороздумів, а водночас перебувати серед однодумців у спільній молитві, щоб відшукати свої духовні орієнтири," -- підкреслює він.
Найбільш популярними залишаються традиційні місця для відпочинку: Зарваниця на Тернопільщині, монастирі отців-василіян у Гошеві, Погоні на Івано-Франківщині, Крехів на Львівщині, монастир студитів в Уневі (також Львівщина) та Страдч, який вважається українським Єрусалимом. Серед нових напрямків варто відзначити Старуню, що пов'язана з життям Симеона Лукача, новомученика, беатифікованого Папою Іваном Павлом ІІ.
Зазвичай ці місця асоціюються з появами Богородиці, чудесними іконами, а також з життям святих.
Фото: facebook/Сергій Триф'як Керівник Патріаршого паломницького центру УГКЦ о. Сергій Триф'як. Йти до храму МП - це наче ранити себе
Під час своїх подорожей паломники УГКЦ із задоволенням відвідують храми та монастирі інших релігійних конфесій, де їх завжди радо зустрічають. Наприклад, в Манявському монастирі, що належить ПЦУ, паломники знаходять теплий прийом. Це також стосується і міжнародних паломництв: чи то на Святій Землі, чи в Греції, українці мають можливість зупинитися для короткої приватної молитви в храмах інших релігій.
А в тих місцях, де ще панує Московський патріархат, греко-католики утримуються від відвідування.
"Ми не їздимо до Почаєва чи до інших монастирів, де є Московський патріархат. Колись люди їхали, принаймні приватно, але зараз це неможливо, це наче ранити самих себе. Нам щоночі ракети, шахеди прилітають, а ми будемо йти до Московської церкви?" - каже священник.
Сергій Триф'як висловлює своє обурення ситуацією, коли греко-католики позбавлені можливості відвідати Києво-Печерську лавру з мощами святих або Почаївську лавру, де знаходиться ікона Богородиці. "Ми пам'ятаємо історію Почаївської лаври, яка довгий час була нашою святою обителлю, місцем паломництва для віруючих. Але тепер, коли там панує Московська церква, все змінилося. Ця ситуація повинна змінитися. Не може існувати анклав, церква, яка проявляє ворожість до інших конфесій і до держави, на території України", - підкреслює він.
Зображення: igotoworld.com Страч - український Єрусалим. Замість паломницьких подорожей - рейси для евакуації.
У лютому 2022 року паломництва зупинилися. Патріарший паломницький центр УГКЦ розпочав евакуацію людей з районів, які постраждали від війни.
"Ми провели багато евакуаційних рейсів із Херсону, Запоріжжя, Харкова, Краматорська. Везли людей передусім до наших прихистків у монастирях, інших закладах. Згодом взялися організовувати духовно-реабілітаційні поїздки до святинь для вимушених переселенців та робили табори для дітей, котрі залишились жити біля лінії фронту", - розповів священник.
В даний момент Патріарший паломницький центр проводить реабілітаційні табори для родин військовослужбовців, включаючи тих, хто отримав поранення та колишніх полонених. У цій ініціативі задіяна команда психологів, а духовну підтримку надають священники. Ці ретрити відбувалися в Зарваниці, а також у монастирях Львівської області. І вже зовсім скоро стали помітні перші позитивні результати.
"Ви навіть не уявляєте, скільки шлюбів ми святкуємо! У кожній групі зазвичай є одна або дві пари, які вирішують укласти союз під Божим благословенням. Сім'ї приходять до нас з різними труднощами, і ми прагнемо допомогти їм налагодити стосунки, а не знищувати їх, і часто нам це вдається," - ділиться священик.
Зображення: надано автором Іноді сімейні ретрити для захисників завершуються весільною церемонією. Без "п'яти зірок", але у близькості до Бога.
Отець Сергій радить тим, хто планує першу паломницьку подорож, почати з України. Обрати паломницький центр, важливо, щоб був супровід доброго духівника. Дорогою молитися разом зі спільнотою, в монастирі бажано посповідатися та причаститися. Також знайти час на особисту молитву. "Проведіть цей час у тиші, наодинці із собою, послухайте своє серце і Господа, котрий промовляє до вас", - радить священник.
За його словами, хтось любить відвідувати паломницькі місця в час свят, багатолюдних заходів, а для когось більше підходить невелике товариство, тиша, можливість усамітнитися в молитві.
"В даний час в Католицькій церкві відзначається ювілейний рік, присвячений милосердю, який оголошується раз на 25 років. Наприкінці червня УГКЦ організувала прощу до Риму, де ми відправили літургію на головному престолі Собору Святого Петра разом із Блаженнійшим Святославом, до нас також приєднався Папа Римський. Це значуща історична подія, і я вважаю, що такі можливості потрібно використовувати. Хоча деякі можуть відчувати дискомфорт через великі скупчення людей, важливо зібратися разом і підтвердити, що ми є церквою, народом, який, попри всі труднощі історії, особливо XX-XXI століть, вистояв і зміцнюється," - ділиться своїми думками отець Сергій.
Зображення: Facebook Сергій Триф'як
Хоч закордонних паломництв нині поменшало - через війну, закрите небо й черги на кордонах - українці все одно їдуть до Риму, Греції, Лурду. Паломницькі центри поєднують у цих подорожах духовне відновлення із фізичним відпочинком - біля моря, на природі. Водночас прочани мають розуміти, що тут не буде п'ятизіркових готелів на вибір, мішленівських ресторанів. Вони мають задовольнятися простим побутом. Але мають нагоду зупинитися, побути в тиші і, як каже отець Сергій, "наповнити свою внутрішню батарейку зарядом духовності".
Греко-католицькі паломництва - для прихильників греко-католицизму.
Священник УГКЦ Петро Іськів багато років провів в Італії, а після повернення зрозумів, що варто більше дізнатися про рідну Україну. Зараз отець Петро служить на парафії поблизу Львова та досить часто як духівник супроводжує паломницькі подорожі Україною та за кордоном.
Він переконаний, що українцям слід більше відкривати для себе свою батьківщину.
"У часи, коли наша земля страждає від кровопролиття, ми повинні переосмислити наше минуле, по-іншому оцінити та полюбити Україну. Крім того, місця паломництва часто пов’язані з визначними особистостями, яких ми зобов'язані пам’ятати та популяризувати. Наприклад, ми відвідуємо Кам'янець-Подільський, де розташовувалася столиця УНР; ця епоха тісно пов'язана із такими постатями, як Симон Петлюра, Євген Петрушевич та Іван Огієнко. На Закарпатті ми згадуємо про створення Карпатської України і вшановуємо Августина Волошина, її першого президента. Це можливість згадати про людей, які боролися за нашу незалежність, і в умовах війни це стає особливо важливим", - ділиться священник.
Зображення: надане автором, священиком Петром Іськівим.
За його словами, з моменту початку війни кожне паломництво має спільну мету – це молитва за здобуття перемоги.
Безумовно, у кожного є свої цілі та індивідуальні бажання, проте всіх нас єднає спільне прагнення до перемоги і миру. Найчастіше ми молимося за захисників та їхні сім'ї.
"На паломництвах часто зустрічаються люди, чиї родини переживають війну. Серед учасників можуть бути рідні загиблих, зниклих безвісти або поранених. Ми намагаємося особливо уважно ставитися до них, щоб вони відчували нашу підтримку та солідарність. Я завжди прошу вірян у своїх молитвах зазначати, що молимося за наших воїнів — це святий обов'язок кожного християнина в Україні", - підкреслює священник.
Якщо описати портрет українського паломника, то це віруюча жінка середнього віку.
"Середній вік можна розглядати в розширеному контексті, починаючи з 30 років і старше. Для літніх людей подорожувати може бути непросто, хоча іноді ми зустрічаємо паломників і у віці 75 років і більше, - зазначає отець Петро. - Переважно це дуже віруючі особи, адже паломництво є подорожжю для тих, хто вірить. Воно включає в себе божественну літургію, молитви під час шляху і служить духовною підтримкою для віруючих. Однак можуть бути випадки, коли мандрівник не є особливо сильним у вірі, але прагне отримати нові враження. Проте такі випадки, як правило, є скоріше виключенням."
Зображення: Agnieszka Nigbor-Chmura Паломництво на вершину Явора в Лемківському регіоні.
Він зазначив, що до групи можуть долучатися представники різних релігійних конфесій, і ніхто не цікавиться, до якої церкви ви належите. Проте основна увага програми зосереджена на греко-католиках.
"Паломництва, організовані УГКЦ, мають тісний зв'язок з історією та священними місцями Греко-католицької церкви. У рамках програми передбачено супровід священика, молитви, літургію та причастя. Проте, варто зазначити, що православні віряни не братимуть участі в причасті, оскільки наші церкви не перебувають у євхаристійному єднанні," - пояснює священник.
Чудова подорож вірян - в приємній компанії.
Людмила Гук, мешканка Львова, втілює саме ту концепцію паломника, про яку згадує духовний наставник Петро Іськів: це глибоко віруюча греко-католичка середнього віку.
Перше її паломництво відбулося 14 років тому і відразу - до Святої землі. Це була омріяна подорож, однак після неї пані Людмила зробила висновок, що важливо не тільки куди їдеш, а й з ким.
"Це різні речі, коли ти їдеш із гідом в туристичну подорож і коли на правдиву прощу з духівником. Я зрозуміла, що обрала не те товариство й була трохи розчарована", - ділиться жінка.
Наступного року пані Людмила вирушила в подорож до Риму разом із паломницькою групою. "Я подумала: це священне місце, всі дороги ведуть до Риму! І з великим бажанням приєдналася до групи. Це була проща, організована Патріаршим паломницьким центром, з участю двох греко-католицьких священників. Вважаю, що це була моя перша істинно духовна подорож, яка наблизила мою душу до Бога", - ділиться вона.
Фото: Паломницький центр УГКЦ Українські паломники в Римі.
З тих пір щороку вона вирушає в закордонні паломництва, відвідуючи Рим, Лурд, Фатіму та інші відомі святині. Цього разу вона вдруге відправилася на Святу землю, супроводжуючи свого духівника.
У період пандемії, коли міжнародні подорожі були зупинені через карантинні заходи, пані Людмила вирішила дослідити паломницькі місця в Україні.
"Я задумалася: Господи, наша Україна ж така щедра і красива, і скільки ще невідомих чудес чекає на нас. І я почала досліджувати неймовірні місця: Крехів, Гошів, Зарваниця, Кохавина-Гніздичів, Лаврівський і Підгорецький монастирі та інші. Там я знайшла унікальні ікони та прекрасні святині, які дозволяють зануритися в історію та одночасно збагачують мою душу. Я практично щомісяця вирушаю в паломництво - молюся за здоров'я своїх близьких, за спокій, за Україну, за мир, за наших захисників, за те, щоб це кровопролиття нарешті закінчилося. Це приносить біль усім нам", - ділиться жінка.
Вона зазначає, що в останні часи серед паломників стало більше молодих людей.
Зображення: krekhivmonastery.org Паломництво до василіянського монастиря в Крехові.
"Це викликає позитивні емоції, але водночас засмучує, що не всі пенсіонери мають можливість вирушити в подорож. Проте багато хто намагається, економлячи, а деяким на допомогу приходять їхні діти," - підкреслює пані Людмила.
Вона з ентузіазмом ділиться враженнями про дивовижні святині України. Лише б були кошти й ресурси для їх реставрації та облаштування. І закликає всіх не сумніватися, а відправлятися в паломництво.
"Після кожної прощі відчуваю, що багато речей набуває нового сенсу. Владика Степан Сус колись зазначав, що проща є часом особливої Божої благодаті. Це той момент, коли Бог звертає на нас увагу і чує наші молитви, - ділиться жінка. - Я звертаюся до Бога з відкритим серцем і відчуваю, як мої прохання отримують відповідь. Тому закликаю всіх не сумніватися і вирушати в цю подорож."
