Артем Крикун-Труш: Зрада полягає у тому, щоб спостерігати за неправдою і залишатися мовчазним. Чи має НАБУ можливість виправити свої помилки? -- Блоги | OBOZ.UA

"Як це можливо? Адже ти колись був співробітником НАБУ, а тепер висловлюєш негативні думки про нього?" - такі коментарі іноді з’являються.

Це зовсім не складно. Адже шанувати інституцію - це не означає залишатися безмовним, коли хтось чинить безглуздя.

Я не ставлю під сумнів роботу НАБУ в цілому. Моя критика спрямована на певних осіб, які замість того, щоб виконувати обов'язки детективів, діють як піарники з адміністративними повноваженнями: складають протоколи, маніпулюють даними, підробляють докази, а згодом прикриваються жовто-сірим гербом.

Поважати - це не значить захищати будь-кого, хто прикрився логотипом інституції.

І от тут треба чітко розрізняти: коли я кажу, що хтось у НАБУ вчинив злочин, то я не б'ю по НАБУ. Я просто не даю йому ховатись за НАБУ.

Адже зрада полягає в тому, щоб приховати істину.

Зрада полягає в тому, щоб усвідомлювати неправду і залишатися байдужим, адже це стосується "своїх".

Так, я мав досвід роботи в НАБУ на посаді старшого детектива. Мені знайома атмосфера цієї установи. Це не "погані люди". Там є чудові, розумні та цілеспрямовані професіонали.

У певний момент організація настільки закохується у власний імідж, що починає остерігатися правди, яку може побачити у дзеркалі. А в цьому дзеркалі немає ворога. Там лише відображення з усіма людськими недоліками.

Протягом оцінювального періоду досудові розслідування, проведені УВК, не закінчувалися висуненням підозр, складанням обвинувальних актів чи винесенням вироків. Насправді, за десятирічний період діяльності УВК жоден обвинувальний акт чи вирок стосовно працівника НАБУ не був реалізований. Ця інформація наводиться у звіті міжнародного аудиту (сторінка 39).

Не один. Не два. А жоден.

І це не показник ідеальності. Це, як мінімум, показник чудесної стабільності у розділі "ігнорувати", підрозділ "закрити очі".

Ми маємо справу або з найпрозорішою в світі правоохоронною системою, або з внутрішнім контролем, який старанно закриває очі на очевидні проблеми. Це не просто «зрада», а справжня класика: всі усвідомлюють ситуацію, але ніхто не прагне псувати статистичні дані. Немає жодного конфлікту, оскільки ніхто не звертає уваги на проблеми, що ховаються в тіні.

Мені щиро хочеться, щоб НАБУ могло собі дозволити не лише помилятись, а й мати силу чесно сказати: "Так, тут була помилка. І ми її виправляємо."

Навіть якщо це є правопорушенням. Адже, хоча сюжет може здаватися знайомим, він все ж залишається істинним:

"Систему визначає не сама помилка, а те, як вона на неї реагує."

Чи здійснюють деякі детективи НАБУ правопорушення? Так, вони це роблять.

Я маю незаперечні свідчення на прикладі справи аеропорту Бориспіль, які демонструють, як колишній детектив Станіслав Браверман спільно з приватним оцінювачем Степаном Максимовим сфальсифікували звіт про оцінку. Вони внесли неправдиві дані щодо цін у договорах, що не відповідали первинним документам, змінили курси валют, а також використали лише 8% релевантних угод, аби приховати той факт, що Євген Дихне здавав приміщення в оренду за вищою ціною, ніж це робив Фонд державного майна. Більше того, вони підготували щонайменше три різні версії цього звіту, які мали однакову суму до копійки, але відрізнялися вихідними даними, методологією та видами вартості. Усе це було зроблено лише для того, щоб створити видимість збитків, які насправді ніколи не існували.

Ми з іншими адвокатами детально розглянули цю справу від початку до кінця, опираючись на документи. Апеляційний суд вперше у своїй практиці призначив комплексну експертизу на даній стадії, оскільки всі сторони, навіть прокурор, були зацікавлені в глибшому аналізі.

Це чудова можливість продемонструвати свою здатність розслідувати власні помилки не лише словами, а й діями. Процес досить простий з юридичної точки зору, мова йде про службове підроблення: беремо офіційний документ (наприклад, звіт з оцінки), визначаємо, які дані є вірними, а які - ні, а також з'ясовуємо, хто вніс недостовірну інформацію і з якою метою. Проте для цього необхідно хоча б розпочати розслідування.

Подали клопотання - отримали відповідь без конкретики.

Добре, ми самостійно провели розслідування, повторно подали всі докази, але знову отримали формальну відповідь.

Подали апеляцію до слідчого судді, здобули перемогу, ухвала була направлена – і тут детектив УВК НАБУ Сергій Грабар змінює кваліфікацію злочину зі службового підроблення на іншу, яка не підпадає під юрисдикцію НАБУ.

Можна було б сказати: "Дискреція! Я процесуальний художник! Я так бачу!".

Проте найзручніший варіант уникнути розслідування "своїх" після відписки - це оформити справу за непричетною кваліфікацією та передати її до Державного бюро розслідувань.

В бесідах з міжнародними партнерами вони визнають, що перетворення УВК НАБУ на структурний підрозділ НАБУ стало невдалим рішенням. УВК НАБУ виявилось мертвонародженою ініціативою, що стало очевидною системною проблемою, яку вже всі усвідомлюють.

Звичайно, можна зняти дзеркало зі стіни, щоб уникнути відображення.

Можна стверджувати, що труднощів не існує, якщо їх просто ігнорувати.

Можна діяти за схемою: "Без розслідувань, без скандалів, без ризиків." І таким чином здобути посаду заступника директора на основі "стабільності".

Кожна нормальна інституція має право на помилку.

Проте вона не може вдавати, що її не існувало.

Бо поважати інституцію - це не підіймати келих за її бездоганність, а мати сміливість сказати, що в неї з рота пахне "мєнтовськими" методами, покривательством і страхом виглядати недосконало.