"29 тисячоліть: Відкриття історії українського вина"

Чи відомо вам про українські вина? Ця книга, видана видавництвом Vivat, досліджує 29 століть виноробства, об'єднуючи захоплюючі історії з різноманітними історичними джерелами: археологічними записами, хроніками, податковими даними та звітами мандрівників. Як Оноре де Бальзак, Марк Твен і Джон Стейнбек згадували про українські вина, так і авторка демонструє розвиток виноробства без вигадки та упереджень. Ця праця була визнана і отримала нагороду від Міжнародної організації виноградарства та виноробства (OIV Award - 2024). Пропонуємо вам ознайомитися з уривком з книги.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

IX-XII століття можна виразити як період від дев'ятого до дванадцятого століття.

Як за княжих часів вирощували виноград, пили вино, проводили дегустації та підписували свої кубки, а у Франції щойно з'явився регіон Бордо

Такого я зовсім не очікувала від наших предків. Уявіть собі: я відвідала найвідоміші виноградники світу, брала участь у нічних зборах винограду, смакувала 150-річне вино на виноробнях, а одного разу навіть побувала на виноробні в Таїланді. Там, серед доглянутого яскраво-зеленого винограду, мирно прогулювалися слони.

Русь-Україна, також відома як Київська держава, з центром у Києві, існувала з другої половини IX до середини XIII століття. Її вожді були пов’язані з лідерами інших європейських країн, а більшість населення володіла письмом. Назва "Русь" залишалася в пам’яті Європи, навіть коли сама держава була розділена між сусідніми народами. Протягом століть Русь згадувалася в численних джерелах, ставши своєрідним символом, подібно до таких географічних назв, як Бордо, Портвейн чи Херес у виноробстві.

Однак, подібно до того, як у Радянському Союзі без погодження застосовували назви вин, таких як портвейн, шампанське, мадера та херес, у XVIII столітті Московія змінила свою назву на Російську імперію, оскільки це виглядало більш престижно.

У Х столітті князь Володимир здійснив найголовнішу релігійну реформу на наших теренах -- хре­щення Київської Русі. Вона полягала у відмові від язичництва та запровадженні християнства візантійського обряду як державної релігії Русі. Саме після цього посилився вплив Візантії на традиції жителів Русі, зокрема, вони стали використовувати більше вина для ритуальних потреб. Також важливо те, що Московської держави тоді ще не було, як і міста Москви. На її місці простягалися болота.

У період хрестових походів князі Русі активно взаємодіяли з правителями Римської імперії, обмінюючись листами з папами римськими. Варто зазначити, що Московська держава ще не існувала в той час.

Московське князівство з'явилося тільки в ХІІІ столітті й почало доволі стрімко поширюватися на схід. Але на Заході воно не мало ані визнання, ані слави.

Під час коронації Іван IV (Грозний) назвав себе "царем всєя Русі". Але в іншомовних текстах до XVIII століття державу частіше називають офіційним ім'ям -- Московія. Англієць Джон Мільтон описує Московію як ту, що "лежить східніше за Русь". Французька Gazette навіть 1709 року пише про Московію.

Офіційні угоди до XVIII століття укладало Московське царство, і навіть монети, що викарбовувалися на початку XVIII століття в Москві, мали назву "московський рубль", а не "російський".

Офіційна трансформація Московського царства в Російську імперію відбулася в 1721 році. У цей період Московія отримала відому в усій цивілізованій спільноті назву "Русь".

Я була впевнена, що після цього мене вже нічим не здивувати у світі вина. Але, як виявилось, це далеко не так. Кількість свідчень про активне вживання вина та навіть виноробство в княжі часи вразила мене ще більше. Як кажуть, ніколи не варто говорити "ніколи".

Між ними було троє братів: найстаршого звали Кий, другого — Щек, а третього — Хорив. У них також була сестра на ім'я Либідь. Вони вирішили збудувати містечко, яке назвали на честь старшого брата — Київ.

Без сумніву, ви знаєте про оповідь Нестора Літописця, в якій йдеться про заснування Києва в "Повісті минулих літ". Це виглядає досить логічно: Рим був заснований Ромулом, Константинополь — Костянтином, а Київ — Кий. Однак сучасні археологи вважають цю історію ще менш достовірною, ніж опис драконів, що літають над Парижем, який розглядався раніше.

Наявні археологічні матеріали фіксують групу поселень на місці сучасного Києва в VII -- IX століттях. З плином часу ці поселення стали популярним торговельним хабом завдяки "хайвею", який проклала сама природа. Ідеться про Дніпро, або, як його називали ще греки, -- Борисфен. Торгівля на славетних пагорбах буяла. До нас припливали кораблі з винами, прянощами, шовком, предметами мистецтва, прикрасами й виробами зі скла. А з прото-Києва везли віск, мед, хутро та часто-густо рабів. "Люди -- то найважливіший ресурс" -- цю істину на наших теренах знали вже тоді.

Поки місто росло та розвивалося, у ньому пили вина. Насамперед привізні. Про знайомство Аскольда та Діра з дарами Діоніса знайти свідчень мені не вдалося, натомість інші персонажі з підручників історії точно їх знали. А саме: Олег привозив вино від греків, княгиня Ольга та Святослав згадували вина в розмовах. Окрім того, іще є писемні свідчення про вечері з винами у князів та отруєння їх за допомогою цих напоїв. А деяких тогочасних правителів, згідно з літописами, суспільство навіть засуджувало за специфічні вподобання. Наприклад, князя Святополка критикували за те, що він любив бенкети. Про нього писали: "Князь молодий, що любить вино пити під гуслі та з молодими дорадниками". Як на мене, це лише свідчення, що тогочасні князі вміли розважатися та концептувати власне дозвілля, але Святополку, можливо, було соромно від такої характеристики.

Ключовим моментом в нашій історії, а особливо в культурі споживання алкоголю, стало знакове хрещення Русі. Ви, напевно, знайомі з легендою: до князя Володимира прибули посли різних релігій, і він вислухав їхні доводи, обравши ту віру, яка дозволяла вживати вино. Він також зазначив, що "веселощі Русі – це пиття, без цього життя немає". Звичайно, було б спокусливо включити цю цитату в літературні твори як свідчення шанобливого ставлення до вина в ті часи. Проте, ймовірно, це всього лише вигадка.

Сучасні історики спростовують наявність у Володимира варіантів. Кажуть, він мав обрати християнство з візантійської сторони, бо тоді це був єдиний політично правильний вибір. Католицькі королівства, герцогства та республіки тогочасної Європи суттєво поступалися нащадку Римської імперії -- Візантії -- за рівнем розвитку та добробуту. Саме Схід був багатим і тоді потенційно кращим вектором політично-економічного розвитку. Володимир підкреслив своє рішення, породичавшися з Анною -- сестрою тогочасного константинопольського імператора.

Після цього Володимир у поглядах Візантії та всієї Європи раптово став не варваром, а шанованим правителем християнської країни. Важливо зазначити, що після прийняття християнства під егідою Візантії зросли як попит на вино, так і його пропозиція на території Київської Русі. Це підтверджують численні археологічні знахідки амфор.

Щодо виробництва місцевих вин, існують певні особливості. За часів князів важко було вирощувати виноград. Причина не стільки в кліматі — адже сьогодні навколо Києва справді занадто холодно для вільного вирощування Vitis vinifera, а в Х-XIII століттях спостерігався середньовічний кліматичний оптимум, коли було досить тепло. Тоді високі температури дозволяли вирощувати теплолюбні культури навіть на північних територіях. Проблема виноробства полягала в аспектах приватного і спадкового права доби князів.

Виноград -- багатолітня рослина, яка ще й грона родить не в перший рік після посадки. Тож, щоб розбити виноградники, треба бути впевненим, що хоча б найближчі кілька років земля належатиме вам чи вашим нащадкам. А за княжих часів про таку впевненість не йшлося. На відміну від Західної Європи, де часто старший син успадковував землі, завдяки чому багаторічні виноградники століттями залишались в одній родині, на наших теренах усе було заплутано. Були часи, коли люди підпорядковувалися так званим системам звичаєвого та княжого права. Окремо діяли настанови "Руської правди" -- збірки стародавнього руського права ХІ -- ХІІ століть. Після хрещення Русі єпископи Візантійської церкви намагалися взяти питання спадкоємства під свою юрисдикцію, а після правління Ярослава Мудрого діяла так звана система листвиці, згідно з якою княжі столи передавалися старшому в роді незалежно від того, буде це брат чи син.

Благаю вас звернути увагу на те, що ця тема є надзвичайно складною як для виноробів того часу, так і для сучасних дослідників. Для кращого розуміння наведу приклад. За деякими оцінками, у Києві в період з 1146 по 1246 рік князі змінювалися 47 разів, а деякі з них очолювали державу менше ніж рік. І ось до чого я веду: у системі спадкування та земельного права панував такий безлад, що про створення навіть багаторічного виноградника не могло бути й мови — тут доводилося двічі подумати, чи варто садити хоч би й просту рослинку на підвіконні.

Проте існують певні зафіксовані спроби розвитку виноградарства та виноробства. З "Никонівського літопису" відомо, що під час нападів на Київ у 1151 році деякі виноградники були знищені, а в інших джерелах згадується, що в князівські часи "виноград вирощували поблизу князівських резиденцій, зокрема на сонячних схилах". Дослідники також висловлюють припущення про наявність виноградників поруч із замком у Галичі, який нині знаходиться в Івано-Франківській області і колись слугував столицею Галицького князівства. Проте, на жаль, точно невідомо, кому належали ці виноградники і який сорт винограду там вирощували.

Можна з упевненістю стверджувати, що в епоху князівства в Україні активно вживали вино, яке постачалося з Візантії та Причорноморських регіонів. Поки люди насолоджувалися напоєм, амфори, з яких вони пили, часто розбивалися, залишаючи археологічні сліди. Багато з цих знахідок супроводжувалися писемними записами. Уявіть собі: заможні мешканці того часу підписували свої корчаги (так в Києві називали амфори) так само, як сучасні офісні працівники маркують свої чашки чи пляшки з напоями. Серед найвідоміших написів можна зустріти "Ярополкове вино", "Мстиславова корчага" та "Добрила". Мені особливо подобається напис "Бди копань" на амфорі з Казимировичів, що в Київській області, адже вчені трактують його як заклик до поміркованості.

Окрім залишків амфор, археологи час від часу знаходять фрагменти посуду, із якого люди вживали напої. Багатші та привілейованіші особи насолоджувалися вином з металевих або скляних товстостінних келихів, тоді як простіші люди пили з дерев'яних чарок чи ковшиків. Деякі з цих посудин мають написи. Найвідоміший з них був виявлений на металевій чарці князя Чернігова, датованій XII століттям. У написі йдеться: "Це чаша князя Володимира Давидовича. Хто з неї п'є, тому на здоров'я, хвалячи Бога і свого великого князя".

Ви могли помітити, що я часто використовую слова "амфора" та "корчага", хоча й бочки тоді теж уже були. Але знахідок дерев'яного посуду -- бочок для вина, діжок для засолювання, кухликів та іншого приладдя -- на теренах України мало, оскільки через особливості ґрунту деревина в нас зберігається погано. Шкода, адже саме рідкісні знахідки дерев'яного посуду свідчать про те, що вино вживали не тільки шляхетні верстви, але й просто заможні люди. Також доказом цього є згадки на амфорах "не княжих" імен на кшталт Гаврило, Павло чи Олекса. Хочу наголосити, я не знаю, чому ці імена вважають "не княжими", краще поставити це запитання науковцям.

Звісно, що одне з того, що я точно можу стверджувати (і тепер ви також), так це те, що вино користувалося великою популярністю в епоху князів. Існує навіть припущення, що князі того часу були основними постачальниками вина, олії та амфор. Чи відповідає це дійсності — невідомо, проте в князівських льохах, які називалися медушами, знаходили до 120 амфор. Літописи також свідчать про значну кількість амфор: у Святослава в медуші налічувалося 80 корчаг, а у князя Галицького в замку зберігалися вина. Вірогідно, подібні медуші існували в усіх князівських дворах країни.