12 листопада 1929 року на світ з'явився Зеновій Михайлович Красівський, поет і політв'язень радянського режиму - Інформація Весь Харків.

Народився в селі Витвиця на Івано-Франківщині. Старші брати Зеновія воювали в УПА, тож його світогляд сформувався під впливом визвольної боротьби ОУН і УПА на теренах Галичини. Коли ж у 1947-му родину вислали в Казахстан, утік із ешелону, перебував на нелегальному становищі в Карпатах та у Львові.

У 1949 році його затримали, і він витримав 21 день безперервних допитів. В результаті був засуджений до п'яти років ув'язнення та довічного заслання. Зумів повернутися до нормального життя завдяки амністії, оголошеній після смерті Сталіна, і повернувся до родини в Караганду, де працював на шахті. Активно займався відкриттям українських шкіл і сприяв створенню української книгарні. Після нещасного випадку та важкої травми отримав статус інваліда ІІ групи.

Проте це дало можливість отримати паспорт і повернутися на Батьківщину. Я навчався на заочному відділі Львівського університету, працював у бібліотеці та викладав. Я був серед ініціаторів підпільного Українського національного фронту, який мав на меті мирними засобами боротися за незалежність України. Організація налічувала приблизно 150 учасників, а її активність переважно охоплювала Івано-Франківську та Львівську області.

У цей час він створив історичний роман під назвою "Байда" та збірку віршів "Месник". Також редагував машинописний журнал "Воля і Батьківщина". Український національний фронт (УНФ) надсилав звернення до партійного керівництва та центральних ЗМІ, протестуючи проти затримань української інтелігенції. Значну увагу привернув "Меморандум УНФ до ХХІІІ з'їзду КПРС", після якого організація опинилася під пильним наглядом КГБ. Красівського арештували 24 березня 1967 року, звинувативши у "зраді батьківщини", і він отримав покарання у вигляді п'яти років тюремного ув'язнення, семи років таборів, а також п'яти років заслання. У період з 1968 по 1971 рік він перебував у Владимирському централі, де написав поему "Тріумф сатани" та збірку віршів "Невольницькі плачі". Його вірші, написані "невидимим чорнилом" між рядками журналу "Иностранная литература", були виявлені охороною. У 1972 році його знову засудили за "антирадянську агітацію і пропаганду" і направили до психіатричної лікарні у Смоленську, а згодом перевели до Львова. Офіційна медицина визнала його "параноїдальним шизофреніком".

Втомлена від безперервних переслідувань, його дружина вирішила піти. Проте в 1979 році він одружився з лікаркою та правозахисницею Оленою Антонів, яка була першою дружиною В'ячеслава Чорновола. Їхнє спілкування тривало багато років через листування.

"Для мене, бездомного каторжанина, та ще з таким діагнозом, та ще під наглядом, вона була ніби принцесою у шкляному замку на високій і недоступній горі, на яку я мав видряпатися і той замок здобути. І я старався, хоч розумів нікчемність моїх акцій", - розповідав Зеновій Красівський.

Тоді він приєднався до Української Гельсінської групи.

Протягом усього свого життя я невпинно шліфую свою ненависть до супротивників мого народу. Я навчився цінувати свій народ і готовий жертвувати собою заради нього. З раннього віку я зрозумів, що справжнє щастя людини полягає не в перемогах, а в готовності жертвувати собою заради великої мети," - зазначив він у своїй заяві про вступ. Проте вже через кілька місяців його знову затримали і відправили до колонії суворого режиму для відбуття покарання за вироком 1968 року.

У 1985 році він повернувся в Україну, після того як провів у полоні 21 рік. У 1986 році, на його очах, Олена загинула під колесами вантажівки у Львові. Ця трагедія ще більше спонукала його до активної громадської діяльності. Він активно працював над відновленням Української греко-католицької церкви та брав участь у будівництві жіночого монастиря в Горшеві на Івано-Франківщині. У 1990 році став одним з засновників політичного об'єднання "Державна самостійність України". Також він очолював Крайовий провід ОУН (р) в окупованій Україні, що стало відомо лише після його смерті.

У січні 1991 року під час одного з виступів він зазначив:

"Наш ворог - то є ворог історичний: росія. Вона все в нас забрала. І якщо ми цього не усвідомимо, не організуємося і не дамо відсіч, чуда не буде... Мусимо усвідомити, що наш порятунок - у нашій любові до нашого народу, мови, звичаїв".

Помер внаслідок інсульту 20 вересня 1991-го у Моршині на Львівщині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" 1-го ступеня (2006).

Джерело: https://t.me/istoriya_ukrainy/11854